За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Військовий на позивний «Картман». Facebook/118 окрема механізована бригада/колаж Суспільне Запоріжжя
Військовослужбовець на позивний "Картман" — піхотинець 118 окремої механізованої бригади, який боронив Запорізький напрямок. Коли в його бліндаж влучив російський дрон, чоловіка вважали загиблим. А він не лише зміг вибратися з-під завалів, а й прорвався крізь мінні поля до сусіднього укриття, проте замість своїх зустрів російського військового. Два тижні український захисник провів у полоні без їжі та води, та змусив свого наглядача вийти разом з ним до ЗСУ. Нині захисник проходить реабілітацію у Рівненській області.
Свою історію "Картман" розповів кореспондентам Суспільного.
34-річний Вадим — військовослужбовець родом з Одеси. До повномасштабного вторгнення чоловік керував магазином будівельної техніки. А 24 лютого 2022 року, почувши вибухи, зрозумів: досвід АТО не дозволить йому залишатися вдома. Вже о сьомій ранку він викликав таксі до частини:
"Частина була протиповітряної оборони. І ми були спочатку на одеському напрямку, закривали небо Одеси. Потім дуже стрімко, прийшов наказ, ми поїхали на херсонський напрямок. І там у перший день вже два самольоти впало завдяки нашому дивізіону. І так там ми і залишились, катались по Херсонській, поки Херсон не звільнили та по Миколаївській області".
Але згодом доля привела його в піхоту — до 118-ї окремої механізованої бригади, розповідає Вадим:
"Це було минулого року на Хеллоуїн. Нас навчали так, що ми вже хотіли швидше піти воювати, ніж бігати по полігонах. Спочатку нас відправляли десь на третю лінію, ми там копали бліндажі. Потім через пару місяців нас перевели повністю на "нуль".
Військовий на позивний «Картман». Facebook/118 окрема механізована бригада
13 березня 2026 року позиції Вадима почали масовано обстрілювати дронами. Чоловік згадує: важка "Молнія" з протитанковою міною влучила прямо в дах бліндажа і його привалило землею та колодами.
"Коли прийшов до тями — подивився на себе, мене трохи присипало, забило ноги. Але я з себе швидко все поскидав, і побачив побратима, йому перебило, здається, ноги. Каже: "Не відчуваю своїх ніг, відкопуй мене". Я намагався відкопувати, а він каже: "Я вже, здається, вирубаюся…".
Військовий на позивний «Картман». Особистий архів «Картмана»
На адреналіні "Картман" вибрався з-під завалів і побіг босоніж по мінним полям. Побачивши попереду бліндаж, закритий шторкою, він закричав позивні своїх, сподіваючись на порятунок. Але назустріч вийшов хлопець з автоматом, розповідає захисник:
"Я кажу російською: "Я свій, 118-та, нас розбомбило". А він мені: "Заходь". Тільки в середині я зрозумів за акцентом: це не наш. Кажу: "Ти не свій, походу?". А він: "Не свій, залазь в яму".
За словами Вадима, росіянин виявився колишнім наркозалежним.
"Він колишній наркоман. А наркоманів колишніх не буває. Було дуже видно за його поведінкою. То він добрий, то йому щось кажеш, він починає кидатися з кулаками, поки я його не намагався заспокоїти. Він психує, психує потім каже: "Та я просто психую, тому що я голодний. Я коли голодний, в мене прям зносить дах".
Військовий на позивний «Картман». Особистий архів «Картмана»
"Картман" розповідає: коли росіянин скаржився на голод, він розповідав про те, як добре годують полонених в Україні, згадував про Женевські конвенції та людське ставлення.
"Я почав давити на нього, кажу, там нормальне відношення. За Женевською конвенцією у нас там все по їхнім правилам, будеш працювати, отримувати зарплатню, триразове харчування. Якось він обмовився, я думав, що він пошуткував, а він каже: "Може мені вам в полон здатися?".
Військовий на позивний «Картман». Особистий архів «Картмана»
Зв'язок з українськими військовими вдалося встановити хитрощами. Вадим переконав росіянина виставити табличку з його позивним, щоб українські дрони скинули їм їжу.
"Я там на коліна вставав, показував, що я в армійському убаксіспеціальна бойова сорочка, розроблена для носіння під бронежилетом . Показував на шеврони, на своє обличчя, хоча по обличчю мене було дуже важко впізнати, тому що я просидів ці два тижні майже без іжі і води. Коли в штабі зрозуміли, що це я, вони були в шоці, тому що я вважався безвісти зниклим, і більша частина вважала, що я загиблий".
Коли наші оператори побачили знак, вони скинули рацію, згадує "Картман":
"Чую дрон і бачу як падає рація, чую українську мову в рацію. І записка була, що “Хлопці, не переживайте, не висовуйтесь, ми вас дістанемо”. Я сказав в рацію: "Хочу замовити доставку. Вода, їжа, цигарки". Ввечері прилетів нам великий пакунок".
«Картман» з побратимами. Особистий архів «Картмана»
Чоловік зізнається: вигадав план: як натякнути своїм по рації, що він у полоні, щоб росіянин не зрозумів.
"Я хотів сказати по рації: "Прочитайте перший куплет пісні Софії Ротару "Червона рута", там є слова : "У полоні печалі". Хотів натякнути, що в полоні я, а не він у мене. Але вирішив перестрахуватися, кажу йому: "Ти ж розумієш, що мої знають про те, що я тут з тобою. Якщо ми не вийдемо просто з тобою чи я не вийду, то нас з тобою почнуть штурмувати".
Зрештою, голод та переконання спрацювали — росіянин погодився здатися, згадує "Картман". 28 березня під прикриттям туману відбулася евакуація — українського воїна і вже полоненого окупанта.
Військовий на позивний «Картман». Особистий архів «Картмана»
"Картмана" евакуювали до лікарні в Запоріжжі, а потім до Рівненської області. Зараз він проходить реабілітацію. Два тижні в холоді без взуття та води не минули безслідно, ділиться чоловік:
"В мене були сині ноги від коліна. Те, що вони відморожені, це я вже зрозумів у лікарні. Там я думав, що просто вони затікають, хоча, і бачив, що в мене почорнів палець. Цей палець ампутували, зараз вже трохи легше, вже хоча б трішки можу спати по ночах, тому що від боли я десь, більше тижня зовсім не спав".
Військовий на позивний «Картман» з сином. Особистий архів «Картмана»
Найважчим моментом "Картман" називає перший дзвінок матері. Каже: найбільше боявся, що рідним прийшла довідка, що він зниклий безвісти.
"Дзвоню о шостій ранку. Мама сонна каже: "Алло". А я їй: "Добрий день, доставка вашого сина". Вона спочатку не зрозуміла, а потім я сказав "Мамулечка", і там вже пішли сльози".
Вадим і досі вважає своє спасіння справжнім дивом та зізнається: найбільше сили додавали думки про дружину та сина.
