За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Військовослужбовець на позивний «Терапевт». Особистий архів «Терапевта»/Колаж Суспільного
Ветеран російсько-української війни на позивний "Терапевт" у свої 34 роки вже має чималий бойовий і професійний досвід. Так, після закінчення запорізького медичного університету з 2016 року служив у військовому госпіталі лікарем-неврологом. З 2022 року у складі 54 окремої механізованої бригади ім. гетьмана Івана Мазепи був керівником медичного пункту, де займався евакуацією поранених та лікуванням хворих. З 2024 року вже виконував бойові завдання разом з добровольчими загонами. Нині є інструктором з базової військової підготовки в Київській школі економіки та викладає тактичну медицину у військовому вишколі Києво-Могилянської академії.
Ми поспілкувалися з "Терапевтом" про військову службу, питання мобілізації, зокрема роботу ТЦК та причини СЗЧ (самовільного залишення військових частин.
"Терапевт" добровільно долучився до 54 ОМБр у перший день повномасштабного вторгнення РФ.
Надалі наводимо пряму мову "Терапевта".
Про початок повномасштабного вторгнення і мотивацію
25 лютого 2022 року ми отримували спорядження в районі Великої Новосілки, що в Донецькій області, я тоді звернув увагу на те, яка велика кількість мотивованих людей навколо мене. Було багато інтелігенції: викладачів університетів, вчителів зі шкіл. Це були як молоді люди, так і люди старшого віку.
«Вони отримували спорядження. А паралельно телефоном казали: «Та все! Продавай це залізо, купляй pickup!». Це дуже надихало». Ветеран на позивний «Терапевт»
Про нинішні проблеми з мотивацією долучатися до війська
Подивімось правді в очі: є питання до того, що мобілізація нині відбувається не досить справедливо. Всі ми розуміємо, що деякі люди можуть корупційними, або майже корупційними шляхами уникнути мобілізації.
Але і логіка інших, на кшталт: "Нехай діти депутатів служать", не є правильною.
Служити — це обов'язок кожного громадянина… Так має відбуватися: подобається чи ні. Нам потрібно переходити на військові рейки й розуміти те, що скоріш за все уникнути мобілізації буде неможливо. І кожний має прийти й замінити тих, хто загинув, чи отримав такі поранення, що вже не дозволяють продовжувати нести службу.
На мою думку, на рівні держави потрібно вибудувати механізм чітких відповідей на питання:
- Чому я це роблю?
- Нащо я це роблю?
- Які є ризики?
- У чому вища мета?
ЗОВА «Вища мета єдина — зберегти державність!» Ветеран на позивний «Терапевт»
Про рівень підготовки до війська
Зараз рівень підготовки значно вищий, ніж на початку повномасштабного. Адже вже є обов'язкова базова загальновійськова підготовка (БЗВП)… А тоді, до мене на початку березня 2022 року потрапили люди, які не служили й ніколи до того не тримали зброю, але встали на захист країни.
Хоча такого мали б уникнути, в нас був час підготуватися (з 2014 року — ред.)… Знаєте, досить сумно було дивитися, на те що коїлося після 2015 року. До повномасштабного вторгнення в школах ніхто не знав, як накласти джгут-турнікет. А це базова навичка, що рятує життя. Військова підготовка юнаків навіть зараз… така собі. А цьому має приділятися чимала увага.
Про ставлення до мобілізації та військової служби
На мою думку, отримання освіти у вищому навчальному закладі — не привід відсторонитися від військових дій.
Якийсь соціальний статус — також не привід.
Щодо стану здоров'я… Знаєте, у мене в батальйоні є люди, які насправді мають інвалідність після поранень, але вони служать і воюють. Вони не хочуть звільнятися. Армія, вона складна структура, ієрархічна, і в ній можна знайти місце будь-якій людині. У мене є цікава історія про мого тезку Миколу. Він військовий перекладач за фахом. Сам родом з Маріуполя. Відслужив ще десь 2015–2016 рік. Звільнився. Під час широкомасштабного вторгнення його перевчили на мінометника. І, так склалося, що внаслідок обстрілу російського танка, він має ампутації. І знаєте, що? Він служить. Він далі служить. Чому ця людина може служити, а інші думають, що їх це омине?
«Терапевт» під час служби у війську, 2024 рік. Особистий архів «Терапевта»
«Війна не гуманна річ. Але потрібно досить чітко усвідомлювати: вибору немає. Ні, вибір, звісно, є, але обираючи між: загинути в концтаборі й на війні — я обираю загинути на війні» Військовий на позивний «Терапевт»
Є штаб. Штаб не безрозмірний, туди всі не влізуть. Але є люди, які мають працювати з паперами. Є напрямок логістики. Не хочеш йти служити, будь ласка, є підприємства військово-промислового комплексу. Є багато приватних контор, котрі виготовляють дрони. Піди й зроби.
У випадку, коли тебе вже схопили, то ти вже не обираєш. Є потреби, є підрозділи, котрі зазнають втрат, їх потрібно поповнювати. Де ми більше втрачаємо, відповідно, там маємо і більше поповнювати.
Військовослужбовці Сил оборони України в окопі. Особистий архів «Терапевта»
Покарання для тих, хто ухиляється від служби
Я вважаю, що потрібно діяти більш жорстко насправді, тому що інакше ми не переможемо. Ідея з блокуванням карток тих, хто не стоїть на військовому обліку — мені дуже подобається. Це тіньова економіка, подивімось правді в очі. Податки — це зброя.
Особистий архів «Терапевта» «Потрібно зняти рожеві окуляри і зрозуміти, що ми застрягли тут надовго, і вибору, окрім боротьби, у нас немає. Домовитися не вдасться». Ветеран на позивний «Терапевт»
Що робити з тими, хто не хоче служити, це питання має вирішувати не РТЦК та СП, не Міністерство оборони, а, на жаль, законно обраний демократичний уряд, і він не має від цього абстрагуватися. Це питання потрібно вирішувати, і вирішувати потрібно було давно. Люди виснажилися, нестача озброєння і нестача кваліфікованих кадрів. Нам потрібно переходити на військові рейки і розуміти те, що, скоріше за все, уникнути цього буде неможливо, і кожен прийде і замінить тих, хто вже загинув або отримав такі поранення, що не дозволяють йому виконувати посадові обов'язки. Це самосвідомість людини. На це вплинути неможливо. Це виховання.
Про СЗЧ
СЗЧ — це страх людини, це небажання служити. Має бути відповідне покарання. Досить сумно, знаєте, коли на початку широкомасштабної війни люди йшли в СЗЧ, їм давали умовний термін, і вони замість війни, перебування в зоні бойових дій, сиділи вдома. І ти сидиш і думаєш: а я чим гірше? СЗЧ — це ресурс, на жаль. З одного боку, ми маємо емоції й людину: образи на суспільство, на державу, на багато інших речей. З іншого боку, ми маємо велику проблему, котра несе насправді не лише смерть, а й відсутність всілякого майбутнього.
«Мені не досить зрозуміло. Ми граємося у демократію під час війни. Бо… от, кажуть «Герої не вмирають». На жаль вмирають…». Ветеран на позивний «Терапевт»
Більше — дивіться у відеоінтерв'ю
