Під мінометними обстрілами й атаками дронів бійці 128 бригади врятували побратима
Чотири доби йшли через кілзону, а на одному з бійців тримався поранений побратим. Про це на сторінці у фейсбуці розповіла 128 окрема важка механізована бригада «Дике Поле», яка воює на Запорізькому напрямку.
Історією поділився боєць на ім’я Сергій. Для нього це був перший бойовий вихід, і, за його словами, адреналін він любив завжди. У цивільному житті Сергій навіть змінив професію: був майстром із ремонту мобільних телефонів, а став будівельником-висотником, бо робота на висоті давала йому ті самі емоції.
Читайте також:180 днів тримали позиції на Запорізькому напрямку: як бійці 61-ї ОМБр взяли в полон росіянина (відео)
До війська він ішов довго. Коли почалося повномасштабне вторгнення, одразу пішов до ТЦК, але отримав відмову. Тоді записався до «Варти Дніпра», безкоштовно чергував і допомагав будувати позиції навколо міста.
Проте, як розповідає Сергій, це було не те. У 2023 році він знову звернувся до ТЦК, і його знову відправили додому. Утретє він прийшов у січні 2026 року. Там, за його словами, усі здивувалися.
«Я пішов у військкомат сам. Вони здивувалися, почали бігати. Я спочатку взагалі не зрозумів чому. Потім мене окремо повезли на ВЛК. Там усіх виганяли з кабінетів. Дивлюся й не можу збагнути, що це таке. Виявляється, це в них ексклюзивний випадок. Коли я все пройшов, сам військком вийшов і каже: “Давай, я тебе у 128-му”».
Читайте також:Через Каховку на Запоріжжя: як бійці 128 ОВМБр «Дике Поле» зупиняють росіян на півдні (відео)
Перший бойовий вихід розпочався 3 квітня. Сергій добре запам’ятав той час, бо дерева ще стояли без листя. Його двійка йшла третьою і заблукала дорогою до позицій. Старий смартфон, на який завантажили карту маршруту, завис, тож бійці повернули не туди.
«Це такий спорт, коли за тобою женуться дрони зі скидами, дрони-камікадзе й 120-ті міни. А на мені рюкзак із БК, батареями та раціями — дорогоцінний вантаж, із яким довелося стрибати, падати. Вага кожного з нас була кілограмів 150 з усім спорядженням. А я навіть сальто один раз зробив, бо треба було ухилитися від дрона. Там був такий адреналін!»
Коли двійка відірвалася від переслідувачів, її знайшла й повела далі батальйонна «пташка». Дорога до позицій зайняла дві доби. Коли адреналінова хвиля спала, у бійців не було сил навіть поворухнутися.
Перші два тижні, за словами Сергія, були найважчими, бо бракувало води. «Ми молилися, щоб пішов дощ. І він пішов, а ми збирали дощову воду».
Позицію, де опинився Сергій, ворог обстрілював постійно. Спершу в нього боліла голова від безперервних вибухів, а згодом він упіймав себе на тому, що спокійно п’є каву під свист і вибухи 120-мм мін. «У нас було просте завдання: щоб жоден окупант біля нас не пройшов. І ми працювали цілодобово: спостереження, доповідь, спостереження».
Усе змінилося, коли побратими з іншого підрозділу не помітили дрона-ждуна, який їх атакував.
«І одразу полетіли 120-тки. Вони їх кидають спеціально, щоб загнати у якусь руїну й добити потім дронами. Або побачили, що є “триста”, — і теж можуть чекати, поки хтось підійде. А потім не шкодують нічого. Дрони, крила — просто партіями летять».
Одного пораненого Сергій із напарником затягнули до себе, іншого витягли хлопці із сусідньої позиції. П’ять діб вони доглядали пораненого й виконували вказівки медика, який передавав їх по рації. Зрештою надійшла команда виводити побратима, поки він ще міг іти.
«Він молодець. Нам надіслали купу медикаментів, щоб підтримати його. Але він ішов на характері, без знеболювального. На кожній зупинці ми перевіряли, що з кровотечею. Чотири доби так рухалися, а під кінець наш район накрила арта. Я вже думав: “Боже, ми ж стільки пройшли, що ж це таке?” На щастя, по нас не влучило, і на ранок за нами приїхали».
Коли Сергій повернувся до своїх, його запитали, чого він хоче після всього. Він пожартував про гарячу ванну й найкраще віскі. Насправді ж, каже, особливих бажань не було.
«Насправді не було ніяких особливих бажань. Нормальний душ, звичайний салат олів’є, оселедець під шубою, свіжа зелень — таке задоволення. А коли доньку набрав, коли ти її чуєш і вона тебе чує… А потім їдеш додому, до своїх, бачиш рідних — це і є щастя».
Сергій мріє збудувати власний будинок. Як будівельник, він уміє все, тож помічники йому не потрібні. Залишилося дочекатися кінця війни, а далі, вірить боєць, буде легше. Поки що він пройшов навчання за військовою спеціальністю й працює з багатоцільовим важким авіаційним комплексом.
Також у бригаді «Дике Поле» формується вже другий батальйон безпілотних систем. Там можна опанувати фах оператора БпЛА й працювати із сучасними технологіями. У бригади є власна школа БпЛА.
