Військові 61-ї ОМБр розповіли, як півроку тримали позиції, взяли в полон росіянина і виходили з пораненим побратимом, ховаючись від дронів
180 днів на позиціях, вода, яку доводилося збирати після дощу, російський військовий, що сам здався в полон, і складний вихід із пораненим побратимом.
Про цей досвід розповіли військовослужбовці 61-ї окремої механізованої Степової бригади, яка виконує завдання на Запорізькому напрямку. Бійці з позивними «Блек» і «Кіт» поділилися спогадами про фронтовий побут, небезпеку ворожих безпілотників і підтримку, яка допомагала їм триматися.
Читайте також:Через Каховку на Запоріжжя: як бійці 128 ОВМБр «Дике Поле» зупиняють росіян на півдні (відео)
61-ша окрема механізована Степова бригада діє під оперативним командуванням 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Чому вода ставала головною проблемою
На передовій навіть звичайні побутові речі можуть перетворитися на серйозне випробування. Для «Блека» і «Кота» однією з найбільших проблем була нестача води, особливо влітку, коли спека посилювала втому.
«Вода — це найстрашніше», — зазначив «Кіт».
Читайте також:Влаштовували «сафарі» на цивільних: на Запоріжжі ЗСУ вдарили по елітному підрозділу дронів рф
Військові намагалися використовувати кожну можливість поповнити запаси. Зокрема, збирали дощову воду. «Блек» розповів, що після опадів іноді вдавалося накопичити близько 30–40 літрів. Такий запас допомагав пережити періоди, коли отримати воду іншим шляхом було важко.
Із харчами ситуація була не настільки складною. За словами «Блека», на позиціях знаходили каву, консерви та інші продукти. Їх вистачало для самих бійців, а також для російського військового, який згодом потрапив у полон.
Як російський військовий опинився в полоні
Про один із найпам’ятніших епізодів служби розповів «Блек». За його словами, усе почалося з голосу з укриття: чоловік просив українських військових не стріляти.
«Я спочатку почув, що він сказав: «Не стріляйте». Я кажу: «Вилазь»», — згадує боєць.
Росіянин почав виходити з укриття поступово: спочатку показав руки, а потім голову. Так військові зрозуміли, що він здається.
«Кіт» звернув увагу, що поруч зі чоловіком лежала зброя. За словами «Блека», автомат заклинило, до того ж він був забруднений землею та багнюкою.
Полонений не мав і належного захисного спорядження. Як розповіли бійці, чоловік говорив, що певний час бігав у шльопанцях, перш ніж зміг знайти інше взуття. Його бронежилет засипало, тому належного захисту він не мав.
Українські військові дали росіянину бронежилет і каску та вивели його з небезпечної ділянки. «Блек» також зазначив, що продуктів вистачало, аби забезпечити їжею і полоненого.
Двоє побратимів, які не втрачали віри
Попри небезпеку, виснаження та тривале перебування на позиціях, у спогадах бійців знайшлося місце й для жартів. «Блек» і «Кіт» порівнюють свої стосунки з близнюками: іноді сперечаються, але загалом добре ладнають.
«У нас мирно, добре було», — сказав «Кіт».
Вихід із позицій був для обох важливою метою, однак ставилися вони до очікування по-різному. «Блек» хотів якнайшвидше залишити небезпечне місце. «Кіт» згадує, що сподівався на погоду, яка допомогла б непомітно пройти маршрут.
«Блек завжди казав: «Щоб туманчик був, щоб дощик»», — розповів він.
Туман і дощ могли ускладнити ворожим дронам спостереження за переміщенням українських військових. Тому сприятливі погодні умови були важливими для безпечного виходу.
«Мені було важливіше звідти вийти», — пояснив «Блек».
«Та я вірив, що ми вийдемо», — додав «Кіт».
За цими словами — різні емоції та реакції на небезпеку, але спільне прагнення повернутися живими й не залишити побратимів напризволяще.
Вихід під наглядом дронів і допомога пораненому
Під час переміщення військовим доводилося уважно стежити за ситуацією навколо та обирати маршрут, який допоміг би уникнути виявлення противником. Важливу роль відігравав український безпілотник «Мавік». Він давав змогу контролювати обстановку та вказувати напрямок руху.
«Він на висоті контролює, указує, куди нам іти», — пояснив «Кіт».
Вийти було непросто ще й через пораненого побратима, у якого були пошкоджені руки. Група змушена була зупинятися та шукати укриття, коли виникала загроза з боку ворога.
Під час маршруту військові зустріли інших українських захисників. Ті дали їм змогу трохи перепочити. До укриття залишалося близько 800 метрів.
«Ми у них сиділи, а вони якраз там займалися своїм ділом», — згадав «Кіт».
У місці зупинки була вода, але військові не хотіли залишатися без власного запасу. На передовій вони вже знали, наскільки важливо мати її із собою.
«Блек каже: «Та вже, пацани, там буде вода». Я кажу: «Ні, хай буде»», — розповів «Кіт».
Він із гумором пояснив, що в каністрах потрібно було звільнити місце для інших потреб. Однак виливати воду, яку так важко було дістати на позиціях, бійцям здавалося недоцільним.
Чому піхотинцям потрібні маскувальні плащі
На завершення «Блек» звернувся до людей із проханням допомагати українським піхотинцям. Він пояснив, що в умовах постійної загрози з боку безпілотників військовим необхідно маскуватися та мати змогу безпечніше дістатися укриття.
Саме тому, за словами бійця, важливими є спеціальні маскувальні плащі. Вони можуть допомогти зменшити помітність військового під час переміщення та знизити ризик того, що його виявить противник.
«Якщо комусь не шкода грошей і це дуже допоможе, бо ми ховаємося від дронів, — треба ховатися від дронів», — зазначив «Блек».
Він наголосив, що таке спорядження може бути важливим для збереження життя піхотинця.
«Збереже йому життя», — підсумував військовий.
Досвід «Блека» і «Кота» — це історія про 180 днів на позиціях, складний фронтовий побут і взаємодопомогу.
На Запорізькому напрямку військовим доводиться долати нестачу води, стежити за ворожими дронами та допомагати пораненим під час виходу.
У таких обставинах важливими стають не лише витримка й довіра між побратимами, а й речі, які можуть здаватися звичайними в мирному житті: вода, захисне спорядження та маскувальний плащ.
