Як запоріжець перетворив на музей приватну ділянку та поширив його на територію за її межами
Журналістка zprz.city побувала у творчій майстерні «Pottery Island» («Гончарний острів»), що розміщена неподалік від урочища Сагайдачного. Майстерню заснував запорізький скульптор, за освітою історик, нацгвардієць і активіст Олександр Шкаліков.
Читайте також: Дивовижні знахідки у Запоріжжі в урочищі Сагайдачного — як виглядає узбережжя Дніпра після падіння рівня води
Цікаво, що творчість Олександра виходить у цій місцевості за межі майстерні. Так, все, що пов’язане з камінням в урочищі Сагайдачного (знаходиться на узбережжі Дніпра напроти Хортиці) – це його робота або його ініціатива.
Під час одного з всеукраїнських фестивалів ленд-арту «Хортиця», що декілька разів проходив в урочищі Сагайдачного, Олександр започаткував Музей каменю просто неба «Каменоломні», який існує і зараз, та дві скульптури. Він робив і продовжує робити з каменю різні артоб’єкти.
А ще, з учасниками своєї майстерні Pottery Island Олександр Шкаліков раз на рік міняє прапор на узбережжі Дніпра в урочищі Сагайдачного.
«Коли я сказав, що тут буде музей, сусіди подивились на мене, як на дивака»
Втім, побувати в урочищі Сагайдачного можуть усі охочі. А ми заглянемо за паркан майстерні Pottery Island, де безліч цікавого створеного Олександром Шкаліковим, його колегами, та його історичні знахідки та просто незвичайні речі.
Тут є чудовий простір у саду під величезною шовковицею, де гарно сидіти й спілкуватись у теплу пору року. Журналістка zprz.city поспілкувалась з Олександром Шкаліковим у його вільний від служби день.
— Майстерня існує з 2003 року. Назва «Pottery Island» виникла трохи пізніше. Тут був город, невеличкий дачний будиночок з господарськими спорудами, але ми його переформатували. Коли я тут з’явився, то сказав, що це буде музей, то сусіди подивились на мене, як на дивака, тут всі помідори-огірки вирощують. Я ж говорив, що тут буде колекція каміння. Потім вона вийшла назовні й перетворилась на Музей просто неба «Каменоломні». Залишились тільки невеличкі речі, — згадує Олександр Шкаліков.
— Є у вас в майстерні улюблений об’єкт?
— Майстерня — це і є улюблений об’єкт, це як організм. У нього є центр — жорно вітряка, зроблене із пісковика. В центрі жорна знаходиться скам’яніле дерево.
Коло — з колишнього села Жеребець, потім — Кірове, а зараз — Таврійське, воно просто лежало в землі. Під час минулих війн, коли боєприпас потрапляв у дерев’яний вітряк, то він згоряв, а жорна падали вниз з висоти другого-третього поверху і заглиблювались в землю. Подекуди в селах і зараз лежать такі величезні кам’яні «колеса», а сучасні люди вже навіть не розуміють, що це таке.
Дерево — з Олексієво-Дружківки Краматорського району Донецької області. Нещодавно у нас було два археологи-краєзнавці, вони сказали, що це трава. Вона була діаметром метри три, дуже давня рослина.
Взагалі, тут багато цікавого, пов’язаного з камінням. Наприклад, скіфська зернотерка. Це дивовижний винахід, яким досі користуються. Складається з двох невеликих каменів шириною під дві кисті руки. Жінка кладе камінь на поверхню на тканину або шкіру, сипле туди зерно і перетирає верхнім каменем. Бачив, що у Мексиці так перетирають кавові зерна.
— Як давно ви збираєте різні «цікавинки»?
— З чотирьох років. Ми тоді жили в Казахстані, мій батько був військовим. Я збирав у військовій частині гільзи, кулі. Але з того часу в мене залишився тільки літак, зроблений батьком.
Мені було сім років, коли батько загинув і ми переїхали у Запорізьку область, з якої я родом. Я потрапив в Таврійське, Оріхів, Новопавлівку, а там було багато всього після Другої світової війни. Ми ходили дітьми, збирали гільзи, хвости від мін. З семи років і до радянської армії я збирав все, що мені приносили, пов’язане з історією.
«Цей скіф став дроном-камікадзе»
— Бачила у вашій майстерні роботи запорізької художниці Яни Ясунас. Зокрема, те, що пов’язане з черепами, то її роботи. А хто ще тут працює?
— Нас знаходять всі, у кого є бажання, кому потрібен простір — художники, фотографи, керамісти. У нас є дві печі для випалу кераміки. Але велику зараз не використовуємо, потрібно близько 2 кубометрів дров і стояти біля неї 12 годин, підкидати дрова. А потім розібрати все через добу або дві. Тому випалюємо вироби у маленькій печі в середині майстерні.
— Робите в майстерні витвори з уламків зброї?
— Так. Була така історія, у 2022 році, прилетіло дві ракети С-300, я був у ста метрах від них. Тоді я вже був мобілізований і керівництво дозволило зібрати уламки ракет. Я назбирав мішків десять.
Хоча уламки бувають різні. Яна Ясунас навіть робила з мініатюрних уламків брошки, це були розплавлені шматочки шахедів. Яна виставляє свої роботи на продаж і пише, яка сума іде на допомогу Силам оборони.
— Ви та учасники майстерні підтримуєте ЗСУ за допомогою мистецтва?
— Я б сказав не тільки ЗСУ, а Сили оборони. Наприклад, нещодавно мене попросили зробити скульптуру половецького воїна для дитячого садка. Я запропонував першого скіфа Таргетая (Таргетай роботи Олександра Шкалікова є і в урочищі Сагайдачного. — Ред.). Зробив, а у дитсадка з грошима не дуже. Я запропонував подарувати скульптуру і попросив, щоб батьки задонатили на дрони. Потім мені прислали звіт, що батьки задонатили, а цей скіф став дроном-камікадзе.
Зокрема, до нас приходять психологи й спілкуються з людьми, що постраждали — тимчасові переселенці, після полону, а також жінки, які втратили чоловіків під час війни. Це складна тема…
Читайте також: Раніше тут була річка — коли й чому у Запоріжжі перейменували вулицю Дурна скеля
Я сам проводив в одній з бібліотек майстер-класи з кераміки для дітей військових — глина реально може допомагати у психологічних практиках. В мене також був невеличкий досвід проведення майстер-класів серед своїх побратимів. У нас є роботи, зліплені танкістами, навідниками, медиками. Наприклад, є невеличка карта України, а на ній танк, зліплена танкістом.
В мене багато робот для продажу, але зараз з цим не дуже. Хотілося б вийти з ними, наприклад, на аукціони, щоб перераховувати гроші Силам оборони, але у нас немає такого виходу.
…Також Олександр Шкаліков зізнався, що мріє, щоб в урочищі Сагайдачного з’явилась буддистська Ступа миру та поділився думками, чому її варто побудувати у Запоріжжі після перемоги.
Раніше ми писали, що запорізький митець Сергій Савченко перетворив свою майстерню на фантазію в стилі Гауді. Сергій Савченко любить працювати з об’ємом та створювати скульптури та незвичайні простори. Улюбленого Гауді не копіює, а надихається його творчістю – в результаті виходить щось авторське, самобутнє, у напрямку ар-брют, візуально трохи божевільне та незвичайне.
Фото автора
