Вулицями історії: як минулі війни вплинули на міське середовище у Запоріжжі
У Запоріжжі відбулася незвичайна екскурсія «Запоріжжя крізь вогонь». Її провели в межах історико-культурного проєкту «Війна як фабрика націєтворення: 1918 / 1944 / 2025».
Прогулянка була організована Запорізьким науковим товариством імені Якова Новицького та департаментом культури і туризму міськради. Долучилася до події й авторка цих рядків.
Директор Музею архітектури Запоріжжя, історик Михайло Мордовськой провів нас Старим містом, показуючи, як минулі війни та історичні потрясіння залишили слід у міському середовищі.
Маршрут почався від Центральної бібліотеки на вулиці Гоголя і привів нас у студмістечко ЗНУ.
Уже дорогою ми дізнаємося цікаві речі: під сучасними кіосками з шаурмою, як виявилося, похований Павло Захар’їн — колишній міський голова Олександрівська, який свого часу в цьому ж районі побудував Пилипівську церкву (на жаль, вона не збереглася до наших часів).
Розкопки тут, на жаль, ніколи не проводилися, і навряд чи відбудуться у найближчі роки, тож де саме знаходиться могила і залишки церкви, достеменно невідомо.
Читайте також: Від синагоги кравців до підземних рядів: де у Запоріжжі можна на мить опинитися в минулому (фото)
Гітлер у Запоріжжі: легенди і факти
Прямо навпроти біліотеки — будівля авіаційного коледжу, з якою пов’язана цікава історія.
У Запоріжжі є популярний міф: мовляв, коли Гітлер перебував у місті під час Другої світової війни, він відвідував третій корпус ЗНУ. Насправді ж історія дещо інша. Німецька комендатура розташовувалася в сусідньому корпусі — саме цій будівлі авіаційного технікуму.
Це підтверджує фотографія, яку показав Михайло Мордовськой під час екскурсії. На світлині видно, що Гітлер виходить саме із цієї будівлі, а не з третього корпусу ЗНУ.
«Ця будівля побудована у 30-х роках, одночасно з будівлею, де знаходяться бібліотека й музеї архітектури Запоріжжя. Вона була досить важливою в місті Запоріжжя під час нацистської окупації, бо тут перебувала комендатура окупаційної влади.
Вона постраждала під час Другої світової війни, була відновлена і сьогодні ми можемо побачити її практично у первісному вигляді. Єдине, що не зберіглося — це балкончики на другому і третьому поверхах», — каже Михайло Мордовськой.
Йосип Гладкий: герой чи зрадник?
Неподалік — «могила» останнього кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого. Вона була реконструйована за зразками, знайденими на Пилипівському цвинтарі. Тож насправді це кенотаф, тобто могила, під якою немає поховання.
У студмістечку також встановлено пам’ятник отаману. Як зазначає Мордовськой, історики зараз по-різному оцінюють особистість Гладкого.
Життя його було досить буремним: кілька дружин, сумнівні авантюри з чумаками і не тільки. У 1827 році Гладкий балотується на посаду Кошового атамана Задунайської Січі і отримує підтримку.
Він очолює частину козаків під час російсько-турецької війни, перебуваючи на боці Російської імперії. Цей крок на той час вважався стратегічним для забезпечення статусу козаків, але пізніше у контексті української національної історії його почали розглядати як зраду.
У 1866 році Гладкий захворів на холеру і помер разом із дружиною. Був похований на Пилипівському кладовищі. Протягом XIX століття він мав певну вагу у суспільстві: його поважали за вчинок перейти на бік Російської імперії, а козаки, яких він очолював у азовському козачому війську, вважали його впливовим лідером.
«У ХХ столітті це також підкреслювалося, бо він обрав російську сторону. Але в незалежній Україні на нього почали дивитися по-іншому: з позиції української національної ідентичності він зрадив козаків. Це великий, м’яко кажучи, проступок, який був неприйнятним. З цього ракурсу Йосип Гладкий уже не виглядає таким гарним парубком», — каже Михайло Мордовськой.
За словами історика, переосмислення почалося у 2000-х роках, хоча перші спроби оцінити діяльність Йосипа Гладкого були ще у 70-х і 80-х роках.
«Суспільство було надто інертним, щоб різко змінити ставлення, а в 90-ті роки перші роки Незалежності перебувало під впливом пострадянських наративів. Лише з 2014 року, після початку російсько-української війни, відбувається консолідація суспільства і всі процеси переосмислення відбуваються набагато гостріше», — резюмує Мордовський.
Таким чином, історія Йосипа Гладкого сьогодні стає прикладом того, як історичні постаті та події переглядаються у контексті сучасних викликів і національної пам’яті.
Стадіон, дитячий притулок і шлях до евакуації
Ще одна зупинка – стадіон «Локомотив» та будівля поруч із ним. Виявляється, ця споруда має цікаву історію: вона колись була частиною Олександрівського дитячого притулку, який існував тут понад століття.
У цій будівлі була медична частина притулку – лікарі, фельдшери… А основна частина притулку розташовувалася там, де сьогодні СІЗО.
«Насправді будівля СІЗО вже нова, побудована в 70-х роках. А ця будівля притулку збереглася зі сторони вулиці Гоголя. Якщо відійти трохи далі, можна побачити елементи кінця XIX століття. Коли зводили стадіон, будівлю не зносили, а зробили головним входом на стадіон.. Тут були роздягальні, і саме тут проходили спортивні змагання.
У 50-х–60-х роках головний вхід перенесли ближче до КПУ, там була велика колонада, через яку проходив урочистий вхід. Під час будівництва КПУ хотіли зробити капличку, але і цього не зробили, і вхід знищили», — каже Михайло Мордовськой.
Для мене ця будівля стала особистим несподіваним відкриттям. Проходячи цими вуличками під час навчання в ЗНУ, я і не здогадувалася про історію, яка збереглася у цьому куточку міста.
Що ж стосується «Локомотива», під час Другої світової війни саме тут формували евакуаційні колони. І сюди приїжджали люди, які хотіли виїхати із Запоріжжя.
А у 50-ті, коли Запоріжжя відновлювалося після Другої світової війни, цей стадіон був центральним для міста, бо знаходився в Олександрівському районі.
Є багато фотографій, на яких перші особи міста приймають паради та урочистих гостей саме на трибунах стадіону. Таким чином, він перетворився з просто спортивної споруди на місце для урочистих подій.
Перший корпус ЗНУ: модерн, війна і реконструкція
Ще одна зупинка екскурсії – перший корпус Запорізького національного університету. Будівля побудована у 1911 році як чоловіча гімназія. Вона виконана в стилі модерн: округлі форми, стримані геометричні прикраси, які особливо помітні, якщо дивитися не зі сторони головного входу.
Головний вхід сучасного корпусу був зруйнований під час Другої світової війни та відновлений у популярному тоді неокласичному стилі.
«Те, що ми бачимо зараз, – реконструйована після війни будівля. Довгий час у радянській та пострадянській літературі говорили, що будівля постраждала випадково: нібито бомби потрапили сюди замість сусідньої залізничної станції. Насправді ж дослідження та архівні матеріали показують інше: під час нацистської окупації навчання тут не велося. Будівля використовувалася окупаційною владою.
Перший поверх займала патрульна поліція нацистської влади. Другий поверх був для керівництва окупаційної адміністрації міста. А на третьому поверсі знаходилася радіостанція і пост протиповітряної оборони. Тому руйнування будівлі стало цілеспрямованим», – каже Михайло Мордовськой.
Більшість руйнувань Запоріжжя сталися у 1943 році, коли радянські війська намагалися вибити німців, каже історик:
«Руйнівних боїв у 1941-му було менше; найбільші втрати тоді – знищення греблі Дніпровської гідростанції радянськими військами під час відступу. Коли німці залишали місто, радянська влада застосовувала всі методи, щоб їх витіснити, навіть якщо це означало значні руйнування».
Ця будівля сьогодні виглядає спокійно і урочисто, але за її фасадом прихована багата і непроста історія міста під час Другої світової війни.
Ботаніка, архітектура та Шевченко
Також під час екскурсії не оминули й третій корпус ЗНУ — казково красиву будівлю біологічного факультету, зведену у 1902 році як жіноча гімназія. Поруч розташований невеличкий «ботанічний сад», а також пам’ятник Тарасу Шевченку – хоча наразі він тимчасово закритий.
Навесні тут розквітають магнолії, яблуні Недзвецького, сакури та інші декоративні дерева, що робить локацію популярною для прогулянок та фотосесій.
Історія пам’ятника Шевченку у Запоріжжі теж цікава. Перші спроби встановити його датуються початком ХХ століття, коли у Запоріжжі збирали кошти на монумент. Проте тоді план так і не вдалось реалізувати — гроші загадково зникли. Перші пам’ятники поетові з’явилися вже пізніше — біля адміністрації Шевченківського району, а пізніше – у різних куточках міста.
Навпроти третього корпусу можна помітити прибуткові будинки з цікавими архітектурними деталями – маскаронами, яких у Запоріжжі майже немає. Це — декоративні барельєфи або скульптурні обличчя, які прикрашають фасади будівель.
Також під час екскурсії ми дізналися бігато цікавого про Народний дім, площу Свободи, залізничну станцію «Запоріжжя-2» та інші будівлі.
Наступна екскурсія-прогулянка запланована на 11 квітня по Соцмісту – організатори радять підписатися на їхні сторінки в соцмережах і слідкувати за анонсами, щоб не пропустити реєстрацію на таку цікаву подію.
Місто, пам’ять, національна ідентичність
Проєкт «Війна як фабрика націотворення» покликаний показати, що війна – це не лише руйнування і втрати, а й шанс для розвитку.
Він досліджує, як під час воєн змінювалося місто, які об’єкти руйнувалися, з’являлися або змінювали своє призначення, каже голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького Сергій Білівненко.
«Кожна війна, яка проходила через Запорізький регіон і місто Олександрівськ-Запоріжжя, привносила щось нове. Якщо брати ХХ і ХХІ століття, то Перша та Друга світові війни були тією платформою, де місто і регіон ставали активними суб’єктами історії», — каже Сергій Білівненко.
Крім екскурсій в межах проєкту плануються воркшопи зі студентами, обговорення і тренінги з переосмислення історії.
Паралельно історики створять монографію про історію Запоріжжя у воєнний період, що поєднує науково-просвітницький та розвивальний формат. Відбудова після воєн, культурне відродження, самодіяльність у будинках культури та хоровий фольклор – усе це також буде показано, щоб зрозуміти, як формувалася українська ідентичність у складні часи.
А своєрідною «кульмінацією» проєкту стане виставка, яку планують відкрити влітку у Запорізькому обласному історико-краєзнавчому музеї імені Якова Новицького:
«Основна ідея виставки – людина. Ми хочемо показати, як вона осмислює себе після війни. Ким себе уявляли люди, як формувалася національна самосвідомість – усе це видно у джерелах, архівах, мемуарах. Також ми покажемо, як після Другої світової війни місто відновлювалося і формувалося як культурний центр».
Тож, через екскурсії, воркшопи та майбутню виставку запоріжці зможуть побачити, як війни впливали на місто та його мешканців, як формувалася національна свідомість і культурна ідентичність, і зрозуміти, що навіть у найскладніші часи історія створюється руками людей, які живуть, працюють і відновлюють своє місто.
Раніше ми розповідали про інші цікаві локації Старого міста: від колишнього кладовища Олександрівська до прибуткових будинків, першої електростанції та будівель, пов’язаних із масштабними проєктами ХХ століття.
Фото авторки і Таміли Туйнової
