Олександр приїхав у відпустку із-за кордону, коли почалася повномасштабна війна
Олександр долучився до Запорізької бригади ТрО у лютому 2022 року, прийшовши до Вільнянського РТЦК та СП. У цивільному житті він був будівельником. Перед війною працював у Польщі.
«Приїхав на відпочинок, на Новий рік. Тільки збирався їхати звідси. Тут почалося повномасштабне вторгнення. Нікуди я вже не поїхав.
Військовий досвід у мене ще з 2014 року. Тоді мобілізація була першої хвилі, служив в 93-й механізованій бригаді в Пісках, біля Донецьку. Наразі я воюю в екіпажі “Glovo” батальйону безпілотних систем 110 бригади ТрО на посаді вибухотехніка. Здебільшого все стандартно — тротил (вибухова речовина), КД, і все. Вставили, зібрали до купи і відправили дрон.
Та буває по-різному й іноді роблю неймовірні речі. Використовуємо не тільки тротил і інші речовини. Боєприпаси, що дають, бувають слабкі. Тоді беремо добру вибухівку та змішуємо. Потім все в одну колбу, випробуємо і бах, нормально вийшло! Замість п’яти бомб кинув одну і вже добре», — ділиться захисник.
Олександр не тільки прикріплює до дронів вибухівку, а й допомагає пілоту слідкувати за безпілотником. Його історію розповіли на сторінці бригади у фейсбуці.
Читайте також: Поїхав до ТЦК прямо на «Спринтері» — «водій року» із Запоріжжя долучився до взводу безпілотних комплексів (фото)
«Ще й за дроном я маю дивитися, візуально, бо пілот знизу не бачить, який дрон повертається. І технічний стан теж на мені. Буває, треба полагодити: пробоїни, двигун відкрутився, камеру поправити – то найголовніше.
Який будемо застосовувати заряд вирішуємо вже на місці. Беремо із собою різноманітну начинку. Всього по нормі. А там вже який треба, той і чіпляємо на дрон.
Якщо працюємо по піхоті, то використовуємо уламкові заряди. Якщо піхота в укриття забігла, його треба спочатку фугасами розібрати. Уламковий боєприпас кілограми два-три важить, основна маса – осколки. Якщо його в укриття кинеш, особливо якщо воно з заворотом, то толку мало. А як туди три кілограми фугасу закинеш, то зовсім інша справа, треба їм звідти тікати, нове місце шукати. Тоді вже й камікадзе прилітають», — ділиться військовий.
Вдома на Олександра чекає 13-річна донька. У неї виявили онкологію, тож зараз дитина проходить лікування.
«Спочатку в Запоріжжі лікувалася, тепер у Києві. Залишилася крайня хімія і все. До закінчення лікування ще далеко, лікуватися буде ще років п’ять. Лікування держава оплачує. Аби за власні кошти, то я не знаю, скільки це було б фінансово. Дорого.
Додому хочеться. Миру, спокою. Та кінця цієї війни поки не видно. Ось 11-го казали перемир’я, а нас штурмують. Яке перемир’я? Або 9-го травня, а вони на танках, на БМП заїжджають. Взагалі не видно навіть кінця і краю. Але ми б’ємо ворога, наш екіпаж робить свою справу, ми разом», — каже військовий.
Раніше ми розповідали про вчителя із Запоріжжя, який вступив до лав територіальної оборони після поранення та контузії.
