Від шахтарської лави — до окопів Запорізького фронту: історія головного сержанта з позивним «Старий»
Сергій із бойовим псевдо «Старий» добре пам’ятає перший день повномасштабної війни. Тоді він ще встиг сходити на роботу — на шахту. А вже наступного дня шахтар-проходчик із Павлограда був мобілізований і став до лав Сил оборони України. Рідне місто на Дніпропетровщині залишилося для нього тихою мрією — «бухтою», куди обов’язково треба повернутися після Перемоги.
Його історію розповіли на сторінці 108 Кодацької бригади територіальної оборони ЗСУ.
До війни Сергій уже мав серйозний військовий досвід. Він служив у Німеччині та на Кавказі, брав участь у бойових діях в Осетії, мав звання прапорщика. Цей шлях не минув даремно — досвід «Старого» одразу став у нагоді.
«Я служив і воював раніше, тому командири це врахували. У Павлоградському батальйоні починав командиром відділення, потім став головним сержантом взводу, а згодом — і головним сержантом роти», — розповідає військовий.
Читайте також: Випікав торти — тепер нищить ворога: історія кондитера, який воює на Запоріжжі (фото, відео)
Бойове хрещення його підрозділ отримав на Донеччині, у Волноваському районі. Саме там українські військові вперше зійшлися у відкритому бою з російським спецназом.
«Нас було шестеро. Проти нас — значно більші сили. Бій почався десь о пів на п’яту вечора і тривав до дев’ятої. Ми дали гідну відсіч і зупинили їх», — згадує «Старий».
Велику роль у тому бою відіграла імпровізація та холодний розрахунок. Сергій домігся, щоб підрозділу виділили кулемет М240, який до того бійці навіть не тримали в руках. Окрім цього, він знайшов два мінні фугаси та замаскував їх так, щоб ворог зупинився й почав роздивлятися.
«Вони стали дивитися, який дріт куди йде. А ми в цей момент відкрили вогонь з кулемета. Саме це, думаю, і врятувало нас», — каже він.
Після бою до підрозділу приїхав командувач Запорізьким напрямком. Генерал із посмішкою запитав, чи знають бійці, скільки спецназівців противника вони знищили, і подякував за мужність. Цей момент, за словами «Старого», суттєво підняв бойовий дух і впевненість хлопців.
Згодом 108-ма бригада територіальної оборони зайшла на Запорізький напрямок. Там, каже Сергій, війна набула іншого, але не менш небезпечного характеру — позиційна боротьба, постійні обстріли, мінування.
Під час одного з бойових епізодів підрозділ відбивав позиції сусідів і намагався встановити колючий дріт. Саме тоді росіяни відкрили шалений вогонь, а «Старий», відходячи до окопів, наступив на міну-пелюстку.
«Я відчув різкий біль і побачив дві дірки в нозі. Дістав турнікет, але зрозумів — сам не впораюся. Попросив хлопців допомогти. Евакуацію викликали одразу», — пригадує він.
За пів години Сергій уже був на стабілізаційному пункті, згодом — у госпіталі. Лікарі були змушені ампутувати ногу. Попереду чекали місяці реабілітації, навчання ходити заново й прийняття нового життя.
«Реабілітувався близько шести місяців. Дуже допомагали побратими, які пройшли це раніше. Завдяки їм я швидко став на ноги», — говорить військовий.
Протезування та всі виплати Сергій отримав безкоштовно, за державною програмою. У тилу на нього чекала родина — дружина та четверо дітей.
Старший син нині також боронить Україну на Куп’янському напрямку.
«Коли дружина мене побачила, сказала: “Ну що, довоювався?”. А я відповів: “Та да…”. Вона оточила мене такою турботою, що без неї я б не впорався. Дуже їй вдячний», — зізнається «Старий».
Попри важке поранення Сергій повернувся до рідної 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони та продовжує службу.
Його історія — про витримку, відповідальність і тиху, вперту силу людей, які навіть після найтяжчих втрат залишаються у строю.
Раніше ми розповідали історію воїна запорізької бригади ТрО, якому дрон залетів майже в потилицю, але він вижив.
