Повернувся з-за кордону, щоб рятувати Україну: історія старшого сержанта «Ірбіса»
Ірбіс у природі – це сніговий барс. Про бійця ТрО з позивним “Ірбіс” розповіли на сторінці Запорізької окремої бригади територіальної оборони у фейсбуці. Позивний боєць отримав тому, що свого часу проходив службу у спецпідрозділі НГУ “Барс” ім. Петра Дорошенка під Києвом.
Перед повномасштабним вторгненням він вже 5 років мешкав у Польщі разом із дружиною та донечкою, але приїхав до України, щоб захищати рідну землю.
Читайте також: «Я воюю заради онуків» — 64-річний мешканець окупованого міста Пологи повернувся на службу попри отримане поранення
«Прийшов до військкомату, але сказали чекати. Я не чекав — вийшов на комбата і долучився до 111 батальйону тероборони», — згадує військовий.
Попри формальну посаду у взводі забезпечення, «Ірбіс» майже постійно воював у зведеній штурмовій роті. Влітку 2023-го він командував штурмовою групою під час наступу в районі села Приютне. Тоді після бою з переважаючими силами противника його підрозділ витримав дві доби оборони, відбиваючи атаки та намагаючись просунутись уперед.
«Влітку 2023 року я був командиром штурмової групи. Ми просувалися вперед на Шаховську посадку, біля садів під Приютним. За нами йшла група закрепа. Ми вперлися у ворога. Мали одного поранення, “Ара” зі 114 батальйону. Почався бій.
Ми на 15-20 метрів відійшли, закріпилися на місцевості та чекали слушного моменту для просування. А ворог вирішив, що нас знищив, пішов займати позиції, на яких ми замаскувалися. Ми їх зустріли та покришили нормально. Їх було більше відділення. Ще дві доби тримали позиції, відбивали штурми та намагалися просунутися далі», — згадує «Ірбіс».
На Куп’янському напрямку «Ірбіс» тричі на день повертався на одну й ту саму позицію під шквальним вогнем, щоб вивозити поранених. Під час однієї з операцій дізнався, що ворог готується вдарити по евакуаційній машині — він усе одно поїхав, ризикуючи життям.
На жаль, командира батальйону врятувати не вдалося — до нього лишалося 15 метрів, але потужний обстріл не дав підійти ближче.
«На Куп’янщині був бій, коли наш командир батальйону та побратим Дімка були поранені на позиції. За день на цій позиції я побував тричі. Зранку забирав поранених, потім завозив групу, яка зайшла з комбатом. І третій… Я прийняв рішення на Хаммері виїхати та забрати їх.
Начальник розвідки повідомив, що по перехватам ворог обізнаний, що у нас там поранений комбат та навів все своє наявне озброєння в очікування евакуаційної групи. Мене чекали. Я все одно поїхав. Примчав на місце, але від вибуху звалило деревину і вона перекрила дорогу.
До позиції залишалося 15-20 метрів. І комбата на ношах я вже бачив. Навкруги творилося страшне, летіло і вибухало все! Хлопці, які мали донести його до машини, не могли підійти, були змушені сховатися у бліндаж. А сам би я його не забрав. Візуально, він вже не мав ознак життя… На жаль, більше чекати було не можливо», — згадує боєць.
Ще один критичний випадок стався нещодавно — у машину з українськими військовими влучив ворожий дрон. Водій був важко поранений, пасажиру відірвало палець. Часу на зволікання не було — «Ірбіс» прийняв рішення про негайну евакуацію.
Бували й інші бойові ситуації — коли під час доправлення боєкомплекту на позиції в тил прорвалися ворожі диверсанти. Один із них кинув гранату під броньований «Хаммер» — машина витримала, а «Ірбіс» виконав завдання.
Від старшого солдата він дослужився до звання старшого сержанта, нині командує відділенням взводу БпАК.
«Прийшов я старшим солдатом, тепер – старший сержант на посаді головного сержанта-командира відділення взводу БпАК. За освітою – електрозварювальник, водій. А в Польщі я працював директором складу. Гарна, високооплачувана робота. Але, коли в Україну прийшла біда – я пішов її рятувати», — каже «Ірбіс».
За бойову звитягу «Ірбіс» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та почесним нагрудним знаком «Хрест Хоробрих».
Раніше ми писали, що мешканець окупованого села Запорізької області долучився до ТрО з першого дня війни. Бійцю Запорізької окремої бригади ТрО з позивним “Іванич” майже 55 років.
