За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Ігор Гринчук. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Ігор Гринчук з побратимом. Особистий архів Ігоря Гринчука
Спочатку Ігор не казав рідним, де воює насправді: намагався вберегти їх від хвилювання:
"Родина мало знає, чим я займаюся. Для них я був і кухарем, і під Львовом, а насправді я вже ближче до лінії фронту воював. Шифровано все говорив. Потрохи вводив. Менше знають — краще сплять. А потім вже рідні прийняли мій характер".
Ігор Гринчук. Особистий архів Ігоря Гринчука
Ігор Гринчук. Особистий архів Ігоря Гринчука
Перший бій Ігоря був важким. Чоловік каже, що одразу зрозумів: якщо хочеш вижити, діяти треба миттєво:
"Перший бій був досить емоційний. Ми були на куражі. У нас була активна фаза оборони. Потім суміжні підрозділи перейшли у фазу наступ, і під ранок надходить команда, що ми висуваємося вперед. Тоді адреналін, звичайно, зашкалював. А там уже головне — прийняти факт: якщо не ти, то тебе. І тому ти борешся, щоб вижити. Потрібно перебороти страх смерті".
Ігор Гринчук. Особистий архів Ігоря Гринчука
Ігор Гринчук з побратимами. Особистий архів Ігоря Гринчука
Ігор Гринчук пройшов найнебезпечніші точки фронту, зокрема в 2023 брав участь у контрнаступі на Роботинському напрямку:
"Це була активна фаза контрнаступу. Тоді бригад, які оборонялися, не було. Тоді всі штурмові були. Усі робили свою роботу, щоб пройти вперед і закріпитися. Ми стояли на рубежах, закріплювалися, закопувалися, а потім нам сказали, що ми будемо штурмовиками. Кожному підрозділу дали своє завдання. Ми почали боротися з подвійною мотивацією: в обороні сильно не допоможеш, а тут йдеш вперед і бачиш свою роботу. Ми очікували, що зупинимося ледве не в Бердянську, але, напевно, просто забагато розмов було".
Ігор Гринчук. Особистий архів Ігоря Гринчука
Саме на Роботинському напрямку Ігор дістав важке поранення:
"Натрапили чи на СП, чи на ДРГ ворога. З ними зав'язався близький контактний бій. Я прикривав групу, відстрілюючись, і мені прилетів АГС, який мене і поранив. Я доповів по рації, що я важкий 300, бо не відчував ніг".
Ігор Гринчук. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Врятували Ігоря побратими. Вони допомогли йому вибратися та всіляко підтримували й не давали впасти духом:
"Я лежав під деревом, чекав на Боже змилування, і тут прийшли мої побратими, взяли й потягли мене. Вони ще встигали й підбадьорити: “Гріша", все нормально буде, будеш жити". Ми йшли дорогою, яка була встелена російськими трупами, і хлопці казали: “Що ти там стогнеш? От подивися на орка мертвого, йому гірше. А ти ще говорити з нами можеш. Бери дупу в руки й погнали. Нас удома чекають рідні.”
Ігор Гринчук. Особистий архів Ігоря Гринчука
Ігор Гринчук з побратимом в Оріхові. Особистий архів Ігоря Гринчука
Після тривалого лікування та реабілітації Ігор повернувся на фронт, але невдовзі зрозумів, що поруч не вистачає чотирилапого друга. Волонтери запропонували йому поїхати до розплідника та обрати тварину. Свого майбутнього побратима Ігор помітив одразу:
"Ми з собакою одразу сконтактували й один одного обрали, бо всі цуценята ховалися, а цей одразу підійшов і почав гратися. Він був найенергійнішим, найактивнішим, непосидючим і дуже-дуже добрим".
Військовий Ігор Гринчук зі своїм собакою на прізвисько Бугор. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Відтоді Бугор – так назвав собаку Ігор – поруч із військовим і в тилу, і на позиціях. Бугор звик до вибухів і їх не боїться, однак, коли чує небезпеку, одразу повідомляє:
“Він зі мною під час усіх бойових завдань. Ми завжди разом. Він нічого не боїться. Він прислухається до всього й попереджає, що й де летить", – розповідає Ігор.
Собака на прізвисько Бугор. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Військовий Ігор Гринчук зі своїм собакою на прізвисько Бугор. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Собака дуже любить їздити на позиції та знає, що перед виходом, як усі військові, має одягати спеціальну амуніцію, каже Ігор:
"Правила є правила, і ми їх дотримуємося та надіваємо все, що треба. Змалечку привчив його їздити й на мотоциклі, і на машині, тому він це дуже любить і чекає на поїздки".
Військовий Ігор Гринчук зі своїм собакою на прізвисько Бугор. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Військовий Ігор Гринчук зі своїм собакою на прізвисько Бугор. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
Окрім цього, Бугор допомагає Ігореві психологічно розслабитися та відриває від сумних думок. Собака для військового став не тільки найкращим другом, а й повноцінним членом сім'ї:
"Удома на мене двоє доньок чекають, а тепер маю і синочка. Тепер Бугор – моя третя дитина".
Собака на прізвисько Бугор. Суспільне Запоріжжя/Андрій Варьонов
