Командир розповів про загибель двох молодих військовослужбовиць, які рятували поранених
Запорізький напрямок став місцем ще однієї болісної втрати. Цього разу загинули дві військовослужбовиці з позивними «Кара» і «Лайза». Дівчата потрапили під удар ворожого безпілотника. Про їхню загибель у фейсбуці розповів Сергій Волков — командир роти наземних роботизованих комплексів 110-ї окремої механізованої бригади.
Читайте також: Обидва пішли воювати — на фронті загинули брати з Новоселівки
За словами командира, обидві були молодими, сміливими і надзвичайно відданими своїй справі. Вони виконували складну роботу на передньому краї: допомагали пораненим, навчались і брались за завдання, що не кожному під силу.
«Дві молоді дівчини. Непрості долі. Справжня робота. Запорізький напрямок. Вони рятували поранених, вчилися, тягнули на собі важкі функції, допомагали передньому краю не гірше за будь-кого», — написав Волков.
«Кара» мала за плечима особливо важку долю. Вона пережила окупацію Херсонщини, ворожі фільтрації та знущання у Таганрозі. Проте, зазначається, навіть це не зламало її — жінка повернулась у стрій і захищала Україну до останнього подиху.
«Лайза» приєдналась до армії в рамках контрактної програми 18–24, ставши однією з перших у підрозділі. Вона самостійно освоїла управління наземними роботизованими комплексами, а Волков описує її як «тиху, світлу, сильну».
Про це повідомили у підрозділі: обох дівчат поховали 16 лютого — в один день, разом — так само, як вони разом несли службу.
«Це не кінець, боротьба продовжується і зло буде покарано. Честь і пам’ять мої дівчата», — написав командир.
Раніше ми писали, що на фронті загинув доброволець з Вільнянської громади. У бою за Україну загинув мешканець Аільнянська, щира, світла людина — Олексій Копанєв, 1981 року народження. Олексій народився і виріс у Вільнянську. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут формувався його відкритий і доброзичливий характер.
Ми також писали, що Запоріжжя попрощалося із захисником Дмитром Шкоріним. Він служив у складі 110-ї бригади територіальної оборони. З 2024 року він вважався безвісти зниклим. Увесь цей час рідні та близькі не втрачали надії, що воїн живий і, можливо, перебуває в полоні. Родина Дмитра брала участь в акціях на підтримку зниклих безвісти та полонених, боролася за правду і чекала на повернення свого Героя.
