Гурт музиканта Дениса Васильєва «Запорозькі тулумбаси» також гучно заявив про себе у Львові на «Червоній руті»
У Запоріжжі можна повчитися гри на справжніх запорозьких тулумбасах – великих барабанах, якими колись користувалися козаки у військових походах і в мирному житті. Протягом вересня-жовтня це безкоштовно. Обмеження за віком, статтю чи наявністю музичного слуху немає. Як записатись — читайте в кінці публікації.
Читайте також: Запорізький музикант записує звуки війни
Кореспондентка zprz.city взяла участь у першому занятті, маючи нульовий досвід музикування.
Як стати довбушем
Погожий вересневий день. Я в товаристві таких самих охочих запоріжців відчути власними руками, що воно таке – тулумбаси, раніше бачені тільки здалеку, стою в обумовленому місці під осіннім сонечком. Настрій – бадьорий. Керівник проєкту «БарабанЗА» відомий запорізький культуртрегер і музичний коуч Денис Васильєв, на око оцінивши мою фізичну форму, видає палички:
«Ось ці візьміть, важкенькі. Разом буде півтора-два кіло».
Палички отримують усі учасники нашої групи. Аксесуари трохи незвичні на вигляд – кінці, якими б’ють в тулумбас, обмотані фетром. Це потрібно задля поліпшення звуку – він стає більш глибоким та «округлим», гучність простіше контролювати, а сам тулумбас краще захищений від пошкоджень.
Стаємо в коло, всередині якого тулумбаси, й починаємо. Та тільки не з биття по них паличками, а з гімнастики для рук. Під орудою Дениса згадуємо шкільні уроки фізкультури, крутячи паличками в різні боки. Це необхідно для фізичного розігріву.
Далі ще цікавіше: рухи правою та лівою рукою треба «розсинхронізувати»: одна йде вбік, друга вниз, одна вгору, друга вбік… Ех, не так просто одразу виконати це за командою! Почуваєшся недосвідченою регулювальницею на перехресті. Але майбутній довбуш чи довбушка мусять тренуватись, аби згодом опанувати гру одразу на кількох тулумбасах.
У вас питання: хто такі довбуші? Довбуш (довбиш) – так у Війську Запорозькому Низовому (друга половина XVI – кінець XVIII ст.) називалася посада козака, який грав на тулумбасах і опікувався цим інструментом. Тулумбаси є одним із запорозьких клейнодів разом із перначем, булавою та бунчуком. «Клейнод» походить від німецького «Kleinod» – слова, котре можна перекласти як «маленька цінна річ».
Читайте також: У Запоріжжі презентували масштабний історичний фільм «Довбуш» до створення долучились й місцеві жителі
Усі перелічені артефакти як данина історичним традиціям зображені на гербі Запорізької області. Герб, добре впізнаваний мешканцями сучасного запорізького краю, офіційно був затверджений 2001 року. Створив його запорізький художник Віталій Пилипенко.
Саме споглядання запорізької геральдики свого часу спонукало Дениса Васильєва задатися питанням: чому ми так мало знаємо про тулумбаси? І він почав прискіпливо досліджувати цю тему.
Бий у тулумбас і не бійся!
Навчальний курс гри на тулумбасах проходить в рамках культурно-просвітницького проєкту «Запорозькі тулумбаси – музичний ідентифікатор Запоріжжя на світовій мапі музичних інструментах». Цей нещодавно презентований «проєкт усередині проєкту» є дітищем «БарабанЗИ» за підтримки Українського культурного фонду (УКФ) як державного інвестора, ЗОВА та Запорізької міської ради. Фінансування надається наполовину від УКФ, наполовину від місцевої влади.
«До реалізації ідеї я йшов майже 12 років. Узагалі займатися барабанами почав 2011 року. Тоді ми з дружиною Наталією заснували музичну спільноту «БарабанЗА». Зацікавилися різними етнічними барабанами: японськими, африканськими, кубинськими… А що ж у нас? Не просто в Україні – на Запоріжжі?
Потроху з’ясувалося, що тулумбаси мають не менш багату історію, цікаве звучання та різнопланове застосування, ніж їхні закордонні «побратими». Це наша запорізька культурна фішка. Тому мета нинішнього проєкту – відновлення та розвиток традицій гри на запорозьких тулумбасах і утвердження її як нематеріальної культурної спадщини нашого регіону», — каже Денис Васильєв.
У школі гри на тулумбасах передбачено набрати дві групи чисельністю до 10 осіб. Перша вже займається, а до другої ще можна встигнути записатися (контакти в кінці цієї статті). Умови дуже демократичні: приймають практично всіх – чоловіків і жінок незалежно від віку. Навіть не обов’язково мати музичний слух. Програма розрахована на 10 занять і містить лекційну теорію та практику гри.
Окрім навчального експрес-курсу, розробленого Денисом Васильєвим, проєкт передбачає зокрема виготовлення шести запорозьких барабанів. Два з них – мегатулумбаси об’ємом 330 л кожен!
«Коли станеш за такий тулумбас, за відчуттями в тебе наче виростуть крила», – обіцяє керівник проєкту.
Ну а ми на уроці поки що ритмічно стукаємо по маленьких і середніх – тих, що вже є в колекції «БарабанЗИ». Намагаємося виконувати настанови керівника. Хвилин за сорок від початку несподівано помічаєш, що в тебе потроху складається ритм. Це так затягує – подумки хвалиш себе, кортить пробувати ще, а в думках настає приємна порожнеча. Хоч якась хвилька безтурботності посеред нескінченних запорізьких тривог. І здається, що своє постійне внутрішнє напруження від життя у прифронтовому місті можна буквально «вибити» на тулумбасах.
Заняття триває приблизно півтори години. Розходимося трішки щасливішими і піднесенішими, ніж були на початку.
Звуки тулумбаса здавна мали символічний сенс – вони гуртували, об’єднували товариство. У Війську Запорозькому Низовому, окрім подавання бойових команд та сигналів на марші, в тулумбаси били, скликаючи козаків на нараду чи інший важливий збір. А на початку XXI ст. цей інструмент використовують на мітингах, футбольних матчах, офіційних урочистостях. Отож будемо й далі осучаснювати традицію.
Додамо, що звук тулумбаса може проймати до глибини серця під час ще одного заходу – дуже, на жаль, актуального для України. Це хвилина мовчання.
Гра на тулумбасах, каже Денис Васильєв, може стати одним із методів психологічної реабілітації для військовиків, котрі повернулися з фронту. Про такі заняття вже є домовленість із хабом «Ветеран PRO Запоріжжя».
Наші барабани «порвали» Львів…
Поки ми готували публікацію, наші музики виступили у Львові у фіналі уславленої «Червоної рути». Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики проводять уже 17-й раз. За результатами виступу «Запорозькі тулумбаси» стали дипломантами конкурсу в жанрі українського автентичного фольклору.
Гурт відіграв у складі батька й молодшого сина: Дениса Васильєва та 15-річного Тимофія Васильєва. Грали загалом на п’яти тулумбасах. Завтра, 21 вересня, Васильєви також візьмуть участь у гала-концерті фестивалю.
Одразу після оголошення результатів конкурсу ми зателефонували Денисові. Радісні емоції переповнювали його:
«У цій номінації виступило 35 колективів, але ми виявилися одні такі – гурт, який грає тільки на ударних. Ми виконали три номери: «На варті», «До бою», «До танцю». Слухачі були в захваті. Багато хто записував нас на відео, а потім підходили й вітали особисто».
Дружина Дениса Наталія та їхній старший син, 17-річний Савелій, відпрацювали на фестивалі як команда підтримки.
…і скоро пролунають для всіх удома
Виступ на «Червоній руті» – один з двох публічних виступів у рамках проєкту від Українського культурного фонду. Другий відбудеться вдома, в Запоріжжі, на Покрову або ж до Дня міста. Концерт пройде просто неба, буде відкритим для всіх та безкоштовним. Точну дату й місце оголосять на фейсбук-сторінці «Запорозькі тулумбаси».
Так само на цій сторінці можна записатися на навчання до другої групи довбушів, або ж зателефонувати Денису Васильєву за номером 095-839-23-88. Місця ще є!
Цікаві факти про тулумбаси
– Вони мали не лише культурно-духовне призначення, а й цілком практичне застосування. У металевих тулумбасах під час походу варили їжу на вогнищі, заткнувши технологічний отвір в них звичайною морквиною. Дерев’яні годилися для перевезення похідних речей, наприклад, провіанту. Тулумбаси так і називають: казаноподібний музичний інструмент.
– Для виготовлення мембрани (шкіри) для великого тулумбаса традиційно брали шкури козла, теляти, верблюда. На тулумбаси меншого розміру йшли шкури вовка, собаки, котячі шкурки (нехай згадку про це нам пробачать зоозахисники), ба навіть шкіра осетра: вона достатньо міцна. У сучасних тулумбасах мембрану часто роблять із високоякісного штучного замінника.
– Нот для запису звуків тулумбаса в козацькому війську не існувало. Зокрема через те, що запорожці часто змінювали значення того чи того сигналу, аби збити ворога з пантелику перед боєм або в самому бою. Сигнали «Грай наступ!», «Залягти!», «До бою!» «Грай відступ!» і т. п. учора могли звучати по-одному, завтра по-іншому. Унормування тулумбасних сигналів виникло вже в російській імперській армії.
– Тулумбаси як один з українських національних символів зображені на 24-й сторінці закордонного паспорта громадянина України.
– У Запоріжжі звук тулумбасів найчастіше лунає на залізничному вокзалі Запоріжжя-I – на перших секундах «Запорозького маршу» Євгена Адамцевича, яким зустрічають і проводжають потяги далекого сполучення.
До речі
Хто ще поїхав на фінал «Червоної рути-2025» від Запоріжжя:
— Гурти «Хорта», Spiralius 77 – обидва в жанрі експериментальної, акустичної та рок-музики. Виступають сьогодні, 20 вересня.
— Учасники вокальної студії Art-Style: Марія Кісякова, Єва Дакуніна, Марія Бабенко, Софія Омельченко, Ульяна Ілляшенко – cолісти в жанрі популярної музики.
Ми писали, що у Запоріжжі вибрали, хто представлятиме область на всеукраїнському фестивалі «Червона Рута».
Автор: Ольга Боглевська, спеціально для zprz.city
Фото Алли Шамрай, Ольги Боглевської, Наталії Васильєвої
