Такі акції проходять регулярно, а їхня головна мета — нагадати українцям, що захисники й досі знаходяться у ворожому полоні
У Запоріжжі вчергове відбулася акція «Не мовчи — полон вбиває» на підтримку військовополонених захисників та захисниць. Як вона пройшла — дивіться у репортажі zprz.city.
Читайте також: «Не мовчи! Полон вбиває!»: у Запоріжжі вимагали повернути додому героїв
Подібні заходи — регулярні й проходять майже щонеділі у Запоріжжі. Це може бути звичайний мітинг, інколи це автопробіг. Проте мета завжди одна — стати голосом військовополонених та нагадати українцям, що їхні захисники вже дуже довгий час знаходяться в неволі та нелюдських умовах.
«Ми постійно збираємось на вихідні, на мирні акції. Ми хочемо нагадати всьому суспільству і нашій державі про наших полонених, які боронили Маріуполь і вже третій рік знаходяться у ворожому полоні. Хлопці й дівчата, які повертаються з полону розповідають які там жахіття. І ми показуємо нашими акціями, що полон — це тортури, голод, знущання», — розповіла Стелла Орел, організаторка акції.
Жінка каже, що багато хто із захисників не витримує полон, і коли їхні тіла повертають, можна бачити сліди всіх цих нелюдських знущань.
Цього разу активісти зібралися біля пам’ятника ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, а звідти вирушили на міст між майданом Вернадського та вулицею Донцова. Люди вишикувалися вздовж дороги та здійняли плакати, прапори й таблички.
Кожна з них має власне значення для кожного учасника. Хтось виголошує «Free Azov», хтось закликає «Не мовчи — полон вбиває». Хтось, як Наталія, принесли на акцію два прапори — жовто-блакитний із фотографією полоненого сина та червоно-чорний зі знаком його бригади.
«Ходжу кожну неділю. Я й у Львів їздила, і в Київ. Стараюся не пропускати акції. Це добре, що у Запоріжжі це стало організовано, кожен тиждень. Насамперед це для суспільства. Люди на жаль забувають, звикають до цієї ситуації. Багато навіть не знають, що маріупольці досі в полоні», — розповідає Наталія.
«Знаєте, я тільки зараз і можу що в такому колі спілкуватися. Ми одна родина, нам так легше. Ми розуміємо одне одного як ніхто, не ставимо дурних питань. Постійно допомагаємо одне одному, не тільки в плані якоїсь інформації. Навіть родини тих, кого звільняють, вони все одно нас не покидають. Це нас об’єдную, думаю, це дуже гарно», — каже Наталія.
Наталія 8 місяців нічого не знала про долю сина відтоді, як він потрапив у полон, захищаючи Маріуполь. Лише потім їй передали звістку про те, де він.
Коли проїжджаючі автомобілі сигналять активістам — ті радіють та всміхаються. Ця залученість, хоч і може здаватися незначною, все одно дуже важлива. Це підтримка не тільки активістів, а й самих військовополонених. Нагадування, що про них пам’ятають та чекають вдома.
Наталія каже, що полонені нічого не знають про те, що відбувається в Україні. Їм брешуть, або просто нічого не розповідають. Тож, ці акції мають ще одну мету — якщо до полонених дійде звістка, що їх не покинули та щосили намагаються повернути, це підсилить їх та додасть віру в те, що врешті вони повернуться додому.
Наприкінці акції учасники записали колективне звернення до міжнародних організацій із закликом допомогти з обміном військовополонених.
Окреме звернення адресували місцевій владі, яка, за словами учасників, жодного разу не з’явилася на таких акціях та не підтримала їх. Також, попри обіцянки зустрітися із рідними та близькими полонених, цього також ще не було зроблено.
До такої акції можуть долучитися всі бажаючі. Адже чим більше буде розголос, тим краще. Недарма одна з провідних ідей акції — «Стати голосом полонених».
Інформації про майбутні акції можна дізнатися завчасно на сторінці організаторки Стелли Орел на фейсбуці. Ми закликаємо підтримувати подібні акції — це надзвичайно важливо.
Раніше ми повідомляли, що у Запоріжжі влаштували акцію на підтримку полонених захисників Маріуполя. Під час акції в клітці перебувало троє учасників мітингу, аби наочно показати, яким є російський полон для українських бійців.
