Про секрети «вдалої вишиванки», традиції, кольори та техніки, притаманні Запорізькій області
Вишиванка — це не просто красиво. Це — історія, культура, і певний оберіг. Напередодні Дня вишиванки, який відзначається сьогодні, 15 травня, ми поспілкувалися із запорізькою майстринею Людмилою Войтенко.
Вона не тільки створює унікальні сорочки, а й передає свої знання іншим, зокрема, навчає вишивці дітей.
«Я любила вишивку, і займалася нею ще з дитинства. Але то було на рівні просто зацікавлення, хобі. В дорослому віці працювала в школі вчителем праці — це було і в’язання, і пошиття, і, звичайно, вишивка.
Я така людина, яка не працює «наполовину». Тому дуже багато вивчала тонкощі, традиції, шви. Були в мене дуже гарні вчителі — наші відомі в Запоріжжі вишивальниці. Тож згодом і я стала майстринею», — поділилася Людмила Войтенко.
Читайте також: День вишиванки: привітання та історія свята
Для того, щоб вишиванка «вдалася», недостатньо просто техніки, каже майстриня. Велике значення має настрій, з яким ти створюєш виріб, а також певні народні прикмети.
«За традиціями починати вишивку завжди було бажано в четвер. Це такий день «жіночий». По-друге, ні в жодному разі не повинно бути вузликів на виворотній стороні. Це не тільки про естетику.
Вважається, що скільки вузликів ти нав’язав, стільки проблем серйозних ти будеш потім розв’язувати у своєму житті. Тому велика увага приділяється не тільки зовнішній стороні виробу, а й виворотній. Це дуже кропітка праця», — розповіла майстриня.
Зазвичай у людей вишиванка асоціюється з вишивкою хрестиком. Але насправді це — більш «сучасна» техніка. А у давнину найчастіше використовували так звані «рахункові шви».
«Хрестик — це більш сучасний шов, який пішов від німців. А роботи наші традиційні – це вишивка гладдю, це рахункові техніки, це більш старовинні шви, які могла і при вуглику, і при свічці сидіти мама чи бабуся, і без особливого освітлення вишивати», — розповіла Людмила Войтенко.
Під час інтерв’ю майстриня була у вишиваній сорочці, яку створила власноруч. Каже: під час вишивки якраз використовувала традиційні шви, а також нитки в кольорах рідного Запоріжжя.
«Це рахункові техніки. І можна звернути увагу, що немає червоного, чорного, з чим асоціюються вишиванки, а більше ось такого — світло-зеленого, бежевого, світло-коричневого, у приглушених тонах. Це наша запорізька кольорова гама, яка мені дуже до душі. Яка у нас область? У нас багато сонця, у нас все швидко вигорає. Тому й кольори такі — це і поле, і трава, і ковила на нашій Хортиці.
Якщо казати про техніку швів, то хрестик — так, він сам по собі є оберегом, але наші традиційні гладдєві шви теж мають своє значення. Вони м’яко стелені, рівненькі, особливо цінні такі шви, якщо це весільне вбрання або весільні рушники», — поділилася майстриня.
Сьогодні Людмила Войтенко працює в центрі дитячої творчості Дніпровського району, де веде гурток і навчає дітей вишивці.
«Це дуже кропітка праця, є роботи, які роками вишиваються дітьми, особливо рушники. Але вишивка дуже багатогранна. Я завжди дітей підвожу до того, що це не прости «сидіти і вишивати».
Вишивка – це пізнання світу, це минувшина, це традиції. І ми створюємо тут теж певні родинні традиції. У нас є карта України, вишита вихованцями. Це колективна робота, в якій брали участь три, а то й чотири покоління. Починаючи з вихованців маленького віку — і закінчуючи їхніми бабусями.
Робота створювалася два роки, підбирали малюнки, техніки виконання. Тут техніка одна, але за рахунок того, що орнаменти в різних регіонах різні, було достатньо складно. Але й дуже цікаво», — поділилася Людмила Войтенко.
Разом з учнями майстриня створює не тільки рушники. Це і вишиті картини, і обереги, які передають нашим захисникам, і вишивані писанки.
Читайте також: Дерево роду — запорізькі майстрині створили колекцію унікальних вишитих писанок (фото)
Зараз практично всі мають ті чи інші вишиванки, але це — не просто «красиве вбрання», каже Людмила Войтенко.
«Для мене і свято вишиванки, і взагалі вишиванка – це не тільки те, що ми на себе одягаємо, це не тільки картинка.
Для мене вишиванка — це все те, що робиться своїми власними руками. Навіть коли ти вишиваєш власноруч якийсь маленький оберіг, якусь маленьку квіточку — це вже дуже цінне.
Проте я розумію, що зараз одиниці мають можливість купити ручну роботу, бо коштує така вишиванка чимало.
Звичайно, хотілося б, щоб люди більше цікавилися нашими традиціями, щоб більше приходило дітей.
Моє покоління, вчителі і майстри, ми будемо намагатися робити все, щоб хоч було після нас якесь продовження, і була ручна вишивка, і щоб вона не загубилася. Бо це наші корні, це наш світогляд, це все наше.
Без вишивки, та й взагалі без рукоділля, без гончарства, без всіх видів ремесел, я не уявляю Україну. Думаю, що і є за цим майбутнє. Може, не таке, як би хотілося б нам, але є. Обов’язково все буде. І Україна буде процвітати», — каже майстриня.
Раніше ми писали про запоріжанку, яка відкрила ательє, де шиє вишиванки та ремонтує одяг.
