Важливою складовою козацької економіки була торгівля
Запорожжя знаходилося на перетині шляхів між Україною, Туреччиною, Московією, Річчю Посполитою, тож важливою складовою козацької економіки була торгівля. Чим торгували на території сучасного Запоріжжя, розповіли співробітники Національного заповідника «Хортиця» на сторінці у фейсбуці.
Читайте також: Легендарне місце — як урочище Сагайдачного в Запоріжжі отримало свою назву
Січове передмістя було важливим центром не лише місцевої, але й транзитної торгівлі. Інколи торгівля велася просто на січовому майдані, та зазвичай — на січовому передмісті, яке також називали Гасан-базар чи Крамний базар. Тут було розташовано близько 500 невеликих будинків, торгівельні ряди, крамниці, майстерні та житла купців з різних країв.
З крамниць та шинків збирався податок — “грошовий оклад” — до військової скарбниці. В шинках продавали не лише алкогольні напої, а і олію, посуд, папір тощо.
Для контролю за порядком на січовому передмісті призначали базарного атамана. Він проживав на передмісті і відповідав за правильне ведення торгівлі, розбирав претензії продавців та покупців, контролював збір мита.
Продавали запорожці переважно продукти зимівничого господарства, головним чином, коней та худобу. За часів Нової Січі — також збіжжя. Важливе місце в економіці посідав продаж риби та продуктів із неї: риб’ячого жиру, ікри тощо.
Джерелом прибутку і козацьким привілеєм було виробництво та продаж горілки.
Козаки також займалися чумацтвом, адже ця мандрівна торгівля вимагала здатності себе захистити. Від Хаджибейських озер, що біля Одеси, та з Криму ще з часів Київської Русі до центральних районів України йшов соляний шлях.
Часто сіль самі і видобували, і перевозили, і продавали. Торгівля сіллю була дуже прибутковим заняттям. За транспорт використовували вози-мажі із запряженими в них волами. Їздили гуртом по 10-150 возів в одній валці. На час подорожі обирали собі отамана.
Торгівлю вели також і водними шляхами, передусім із турками й татарами, а також народами Кавказу. До Туреччини експортували хутро, шкіру, залізо, полотно, коноплі, овець, масло та олію, рибу, пшеницю тощо. Натомість везли звідти зброю, кінську збрую, свинець, сукно, сап’ян, коси, ножі, бритви, скло, шовкові тканини, вино, лимонний сік, родзинки, лимони, каву, горіхи.
Суходолом торгували із Річчю Посполитою, Московією, Кримом та Центральною Україною. До Криму везли хутра, залізо, зброю, масло, тютюн та збіжжя. Завозили звідти сап’ян, сап’янове взуття, шовкові тканини, волоські горіхи, червоне вино, сіль. З Польщею торгували кіньми, худобою, воском, салом, хутрами та іншим.
До Московії везли мед, віск, кожухи, поташ, селітру, рибальські сіті, тютюн тощо горілкою. Купували в неї хутро, папір, книги, металеві вироби.
Купецькі вози їхали з Московії та Центральної України до Запорожжя суходолом, а частину товарів доставляли човнами по Дніпру.
Читайте також: Знав Шевченка та лякав московитів — які легенди збереглися про козака, на честь якого назвали скелю на Хортиці
Поблизу дніпровських порогів торговців проводили козацькі лоцмани.Важливим джерелом прибутків козаків було також “мостове” — платня з проїжджих за перевезення через річки запорозьких вольностей.
Тож козацьке господарство, засноване на вільнонайманій праці, на відміну від кріпацької росії, було прогресивним та орієнтованим на ринок.
Козацька торгівля логістично з’єднувала різні регіони в окрему територію, сприяючи єдності українських земель. Експортна орієнтація торгівлі також сприяла міжнародним контактам та не лише економічному, а й культурному взаємовпливу.
Раніше ми розповідали, чому Дурна скеля, розташована у заповіднику «Хортиця», має таку назву.
