За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
До повномасштабної війни Райське жило звичним фермерським ритмом. Нині ж місцевим доводиться адаптуватися до постійної загрози з неба. Люди кажуть, що перебувають як на пороховій бочці. Лише за останній тиждень через російські удари вщент згоріла одна хата, ще дві зазнали серйозних руйнувань.
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Попри небезпеку, місцевий житель Роман Яланський разом із батьками тримає господарство — вирощує корів та свиней. Згадуючи мирні дні, він із тугою зазначає, як сильно не вистачає спокою та простих радощів щоденного побуту:
«Сумую за тишею. От би просто тиша… І щоб уночі, якщо захотів їсти, можна було спокійно увімкнути скрізь світло й приготувати вечерю. А зараз прийдеш із ліхтариком, посвітиш трохи й тікаєш. Думаєш: ну його в баню. Почуєш, що щось гуде в небі, швиденько згортаєшся — і спати».
Роман Яланський. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
За словами Романа, російські FPV-дрони кружляють над селом постійно, дедалі частіше — вночі:
«ФПВ-шки тільки літають. Вони ж маленькі, їх не видно, тільки чуємо. І вони вночі літають… Самі вирішують, куди влучати».
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Війна дісталася й до обійстя Романа — місяць тому російський дрон прилетів у гараж:
«Ми якраз збиралися зранку, і тут чуємо: «вжжж — бух». Вийшов надвір, а там машину трохи побило осколками, цеглина прямо на неї впала. Почалася пожежа, але, на щастя, ми встигли одразу все загасити».
Гараж Романа, в який поцілив російський дрон. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Попри пережите, Роман знайшов свій спосіб берегти нерви:
«Ми спокійно живемо. У мене навіть Телеграм немає. Не знаю, коли летить десь щось. Спокійніше без цього».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Село поступово пустіє — молодь із дітьми намагається виїжджати, адже малеча панічно боїться вибухів, каже місцева жителька Ніна:
«Стремнувато, я вам скажу. Прильоти бувають, літають часто — «шахеди», якісь «гербери»… Я в них не розбираюся, ми лише за звуком визначаємо, що летить. У мене онук, йому всього шість років, і він уже до нестями боїться цього шуму».
Ніна, місцева жителька. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Щоб вижити й обробити городи, людям довелося вивчити розклад російських безпілотників і підлаштуватися під нього, каже Ніна:
«Вони здебільшого шумлять зранку та під вечір. А вдень, коли спека, стає трохи спокійніше — тоді й виходиш поратися. Головне — постійно слухати небо. Тільки-но почуєш, що засвистіло, — «драсьтє-досвіданія» і бігом ховаєшся у двір».
Город Ніни. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Та найбільше Ніна хвилюється за чоловіка-комбайнера, адже в полях зараз дуже небезпечно:
«Всю косовицю теліпало, бо на полі чого тільки не знаходили. Раніше спокійно зранку відправив і займаєшся своїми ділами, а зараз — телефон із рук не випускаєш».
Крамниця в Райському. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Евакуація – чи не найбільший біль літніх жителів Райського, які присвятили цьому селу все своє життя. Попри постійний страх, вони продовжують триматися за рідну землю.
«У 1973 році переїхали сюди з чоловіком. Був садочок, був магазин побудований на два відділення, було все… А тепер сиджу, щось шумно-шумно, а воно — ракета вночі. Дрони літають постійно. Сьогодні ще восьмої ранку не було, а вже летів. Пішла викопати той кущ картоплі нещасний — вже починає, вже летить, свистить. Син каже: «Ти не ходи на город, ховайся десь», — розповідає місцева жителька Клавдія.
Клавдія. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Жінка каже, що попри вмовляння рідних виїжджати не хоче:
«Дехто виїхав. А куди старе поїде? Я, наприклад, не хочу. Ну, як я поїду кудись? Та хоч страшно, хоч ні, але ж я вдома. У те і впираюсь, що я вдома. Що мене десь чекають?»
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Єдиною радісною подією для громади за довгий час стало відкриття крамниці. Її власниця Світлана через постійні удари КАБами й сама втратила дім у Таврійському та евакуювалася до Запоріжжя. А тепер щодня долає небезпечну дорогу, аби забезпечити людей найнеобхіднішим:
«Хліб та інші продукти привозимо з міста, адже сюди постачальники через обстріли не ризикують їхати. Спочатку покупців було зовсім мало, а зараз місцеві — і чоловіки, і жінки — постійно приходять. Приємно бачити їхню радість, коли кажуть: «О, у вас навіть морозиво є! Як нам пощастило, усе можна купити!» Такі моменти дійсно надихають».
Світлана. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Російські обстріли в Райському за останні два місяці стали значно інтенсивнішими, однак робота і вдячність людей дають сили рухатися вперед, каже Світлана:
«Зараз ніде немає спокою, страх переслідує всюди, але треба якось жити й працювати. Ми вже настільки адаптувалися до цього тиску, що коли настає абсолютна тиша — стає навіть лячно. Рятують люди. Вони тут неймовірні: заходять, посміхаються, дякують за роботу. Коли бачиш цю взаємну підтримку, розумієш: день почався недарма. Це і тримає».
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Та найбільший біль Світлани — діти, які змалечку знають, що таке війна. Її трирічна онучка, побувавши в гостях, навідріз відмовилася повертатися:
«Каже: «Не хочу їхати до вас, у вас там бахкає». Хочеться, щоб росіяни пережили хоча б половину того, що переживаємо ми і наші діти, які жахаються від кожного звуку».
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко
Колись у Райському гучно святкували День села, вулицями гуляли люди. Нині від колишнього «раю» залишилися лише спорожнілі вулиці, посічені уламками паркани, зруновані будинки та люди, які попри все продовжують вірити у світле майбутнє.
Село Райське. Суспільне Запоріжжя/Анастасія Потапенко «Будемо сподіватись, що все буде добре, Райське залишиться Райським, і люди залишаться у своїх домівках. І все буде як в раю» Світлана Читати ще
Читати ще
«Життя продовжується попри все»: історія розбомбленої прифронтової Жовтої Кручі на Запоріжжі, де залишилося 15 людей
Читати ще
Фронт наблизився на 30 км, а дрони атакують щотижня: як виживає прифронтове Михайло-Лукашеве на Запоріжжі
Читати ще
«Буває тиждень тихо, а потім — і дрони, і КАБи, і все підряд»: як живуть у прифронтовому селі Верхня Терса на Запоріжжі
