Рашисти руйнують не лише будівлі, а й особисту історію
Російський авіаудар по запорізькому автовокзалу викликав особливий шквал емоцій серед містян. Ураз виявилося, що «об’єкт транспортної інфраструктури» — це мила серцю чи не кожного запоріжця точка.
Сентименти розливаються соцмережами:
«Студенткою кожні два тижні їхала додому»;
«7 платформа, рейси на Бердянськ»;
«А я їздила звідти до Мелітополя і до Кирилівки на море»;
«А скільки мною переїжджено з 1990 року… З усіх платформ, а найбільше, либонь з тієї, що на Пологи чи Маріуполь»;
«Щонеділі їздив до батьків з автовокзалу, з 17 років поспішав на нього»;
«Скільки разів ми їхали звідси. Василівка, Токмак, Бердос, Мелітополь, Кирилівка»;
«Скільки щастя було коли приїжджала!»;
«Дуже провінційний, максимально незручний, але такий рідний автовокзал».
Читайте також: У Запоріжжі відкрили універмаг «Україна» 60 років тому — що пішло не так
А ми сьогодні, коли цей рідний автовокзал стоїть руїною, розкажемо, яким красунчиком він був у перший день свого існування – 15 листопада 1964 року. Якраз тоді новий термінал став до ладу. Свідчення знайшли у тогочасній газеті «Индустриальное Запорожье».
Пожовкла за шість десятиліть газета донесла до нас цікаві подробиці
Цитуємо газету 60-річної давнини.
«У залі очікування – на першому поверсі – сучасні меблі, квіти. Захотілося поїсти – підніміться на другий поверх у кафе. Якщо до відправлення автобуса залишається ще багато часу, скористайтеся послугами кімнат відпочинку готельного типу. Для пасажирів з дітьми – кімната матері та дитини. Водії транзитних автобусів можуть відпочити у своїй кімнаті.
Пасажири 1964 року в інтер’єрі новоявленого вокзалу
У вас багато речей – здайте їх у камеру схову. Шість кас продають квитки на всі напрямки. А згодом на вокзалі відкриється і каса попереднього продажу квитків. Тут відкрило свою касу агентство аеропорту. В одному з куточків розмістилися пошта, телеграф, «Союздрук» [для сучасного читача пояснимо, що можна було придбати конверт, написати і надіслати лист, купити пресу]. Незабаром до них додасться і аптечний кіоск.
А ось новинка. Якщо вам потрібно щось уточнити, не поспішайте до довідкового бюро. Натисніть кнопку на панелі біля таблички «Довідковий пункт». Радіодовідка дасть вам відповідь на будь-яке запитання».
Вокзал у первозданному вигляді
Автотрафік тогочасного запорізького автовокзалу нараховував 160 автобусів на добу, які перевозили приблизно 5 тисяч пасажирів.
У 1950-ті роки міжміські автобуси (наприклад, до Харкова) відправлялися з нинішньої вулиці Олександрівської (на фото), а до тодішнього Дніпропетровська – з площі перед Дніпрогесом
Утім, варто сказати, що проєкт запорізького терміналу застарів уже на час відкритя. Це ми бачили протягом десятиліть, приїжджаючи в інші обласні центри України: порівняння вокзалів було явно не на користь Запоріжжя.
До того ж, у нас ще на стадії спорудження не все йшло гладко – утім, тут ми не виняток, недоробки були притаманні загалом радянському будівництву. Усі ці трести, будівельні управління, «Промвентиляції», «Опорядбуди» ніяк не могли працювати узгоджено, вічно хтось підводив, залишав недоробки.
От і у випадку із запорізьким автовокзалом за місяць до завершення будівництва не було можливості фарбувати, бо «Промвентиляція» ніяк не могла ліквідувати свої «хвости». Генпідрядник — будуправління № 1 — не доводив до пуття вентиляційну камеру. «Опорядбуд» запоров асфальтування території – то катка не було, то траншею з газовою трубою не засипали. До речі, автовокзал спорядили власною котельнею, але газ подати до неї виявилося неможливим. Вирішили приєднатися до котельні ремонтно-механічного заводу.
А на старті 1964 року будівництво автовокзалу ще й недостатньо фінансувалося (о, вічна проблема незалежно від суспільного ладу!).
Репортаж зі спорудження автовокзалу («Индустриальное Запорожье», жовтень 1964 року) закінчувався словами: «Будівельники визнали, що, постаравшись, вони могли би […] зробити подарунок пасажирам до 47-ї річниці Жовтня. Будемо вважати їхнє цілком справедливе визнання зобов’язанням перед запоріжцями!».
З виконанням зобов’язання не склалося – автовокзал ввели в експлуатацію через тиждень після річниці. Але прокол, здається, ніхто і не помітив – який там ще вокзал, коли 5 листопада 1964 року в Запоріжжі грандіозно відкрили пам’ятник Леніну.
Читайте також: Підгодоване місце – якою була запорізька площа за 40 років до появи там McDonald’s
Так починалася історія головної запорізької автостанції. Сподіваємося, кінець історії ще не настав.
Титульне фото: кадр з кінофільму «Королева бензоколонки», знятого на кіностудії імені Довженка 1962 року. Автобус ЛАЗ-607 «Турист» — характерний для того часу транспорт на міжміських лініях
Фото: архів редакції, архів Людмили Шульгіної
Раніше ми розповідали, як виглядала залізнична станція Запоріжжя-I у різні роки.
А ще вам може бути цікавою історія запорізького кінотеатру імені Довженка.
