За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Данило Качура. Суспільне Запоріжжя
Данило Качура – ветеран російсько-української війни із Запоріжжя. Під час служби чоловік дізнався про онкологічний діагноз, тому довелося одночасно воювати на два фронти. Після виснажливої хімієтерапії та боротьби за життя на нього чекав ще один важкий удар: кохана жінка, з якою він планував одружитися, пішла від нього.
Попри випробування хворобою та зрадою, Данило не втратив оптимізму й знайшов сили рухатися далі. Уже кілька років хвороба перебуває в стадії ремісії, а сам ветеран кардинально змінив вектор своєї діяльності — тепер він допомагає молодому поколінню усвідомити цінність свободи.
Про службу на передовій, повернення на фронт попри заборони лікарів та битву за власне життя — військовий розповів Суспільне.
На захист країни Данило став ще у 2014. Чоловік згадує, що рішення взяти до рук зброю було свідомим кроком:
"Коли почалися події в Криму та на Донбасі, я для себе вирішив, що бути стороннім спостерігачем недостатньо. Пройдуть роки, і я сам у себе, і мої нащадки запитають: де я був і що зробив для суспільства, для держави? Відчуття особистої відповідальності підштовхнуло мене до цього вибору".
Данило Качура. Особистий архів Данила Качури
Данило виконував бойові завдання у найгарячіших точках тогочасного фронту — Маріуполі, Лисичанську, Сіверськодонецьку та Торецьку:
"Завдання були поблизу передової та на самій лінії зіткнення. Це були зачистки, а також боротьба з диверсійними групами та громадянами, які вели підривну діяльність проти України".
Данило Качура. Особистий архів Данила Качури
У 2020 році в життя Данила втрутився новий ворог — онкологічне захворювання. Тоді розпочався його найважчий особистий бій за життя. Попереду було виснажливе лікування у різних клініках і постійна боротьба, яка за рік дала омріяний позитивний результат — ремісію. Хворобу вдалося зупинити, хоча певні ризики лишаються, каже ветеран:
"Тоді дуже хотілося вірити, що все буде добре. І Бог дав, що все дійсно добре".
Однак після повернення додому на ветерана чекав удар від коханої, з якою прожив три роки і на якій планував одружитися – жінка його покинула. Вона пішла тоді, коли він найбільше потребував підтримки:
"Я намагався знайти їй виправдання, думав: можливо, вона просто втомилася і їй теж важко, нехай якийсь час поживе окремо. Коли щиро кохаєш, до останнього сподіваєшся, що все налагодиться. Якось вона зайшла мене провідати, і в моєму серці спалахнула надія, що все повернеться. Але це був фінал. Понад рік цей біль випалював мене зсередини, осад вимивався з душі надто довго й тяжко. Звісно, такий стрес зовсім не сприяв відновленню організму", — згадує ветеран.
Оговтавшись від подвійної травми — хвороби та зради – Данило спробував повернутися на фронт, проте військово-лікарська комісія визнала його непридатним. Та в цей момент плече підставили побратими:
"Командир знав про мою ситуацію і пішов назустріч. Він запропонував умови праці, які підходили мені на той момент реабілітації. Це були достатньо легкі обов'язки, але головне — я залишався поруч із побратимами".
Данило Качура. Особистий архів Данила Качури
ВЛК визнала Данила непридатним до служби. Його зняли з обліку, дали третю групу інвалідності безстроково, і він вийшов на військову пенсію. Чоловік каже: тільки почав звикати до цивільного життя, розпочалося повномасштабне вторгнення. Попри застереження лікарів, він знову взяв до рук зброю та долучився добровольцем до лав територіальної оборони, аби захистити рідне Запоріжжя:
"Тоді швидко формувалися добровольчі загони, і ми допомагали стабілізувати ситуацію на Запорізькому напрямку. Наше завдання полягало в нічному чергуванні. Нас координували в телефонному режимі: ми або залишались у місті, або виїздили в бік Василівського напрямку. Там ми тримали варту, щоб ворог і його диверсійні групи не пройшли в місця, де ще не була повністю сформована наша лінія оборони".
Данило Качура. Особистий архів Данила Качури
Данило каже, що саме тоді, коли знову відчув себе військовим, віднайшов те, що колись забрала хвороба:
"Було на душі сентиментальне відчуття, що ти можеш знову бути корисним, що ти знову можеш повернутися до тієї спільноти, від якої ти змушений був піти".
Данило Качура. Суспільне Запоріжжя/Анна Логвіненко
Проте організм не міг довго витримувати екстремальних навантажень, і лікарі знову категорично заборонили Данилу воювати:
"Медики наполягали, що ризикувати не можна. Стрес та постійні нічні чергування без сну ламали організм зсередини. Тепер я розумію, що це дійсно був величезний ризик".
Данило Качура під чпс зустрічі з молоддю. Особистий архів Данила Качури
Після завершення служби Данило став тренером із боксу. Каже: саме під час цієї роботи в нього з’явилося бажання виховувати в молоді патріотизм:
"Доводити щось 30–40-річним уже запізно. Натомість дитина здатна глибоко відчути, що бути українцем — це гідно, людяно та круто. Вона бачить, що військові — це звичайні, відкриті до спілкування люди. І дивися — щось у її сприйнятті змінюється, посіяне зернятко починає проростати".
Данило Качура під чпс зустрічі з молоддю. Особистий архів Данила Качури
Цю ідею чоловік перетворив на масштабну місію: уже провів понад 250 виступів для молоді, а загальна кількість слухачів часом сягала сотні за день:
"Я дуже серйозно ставлюся до таких візитів. Людина, яка пройшла війну, не має права бути емоційно "мертвою". Водночас дітям не повинно бути нудно чи страшно. Я намагаюся будувати щирий, дружній формат: можу пожартувати, розповісти анекдот. Прагну, щоб у захисниках вони бачили передусім друзів".
Данило Качура під чпс зустрічі з молоддю. Особистий архів Данила Качури
Через відверті та часом складні запитання дітей такі зустрічі даються емоційно непросто, каже Данило. Проте він не планує зупинятися. Навпаки — хоче їх розширювати, адже щиро вірить: сучасне покоління розуміє цінність свободи та збудує нове майбутнє країни.
