Запорізький рятувальник поділився найбільш цікавими та шокуючими випадками зі своєї роботи
Аварійно-рятувальна служба «Кобра» біла створена у Запоріжжі у 1992 році, пізніше стала комунальним підприємством. За понад 30 років на рахунку рятувальників «Кобри» — сотні врятованих життів, і саме до них звертаються у найскладніших випадках.
З початку повномасштабної війни в рятувальників «Кобри» додалося роботи — разом з іншими спеціальними службами вони працюють на місцях ракетних ударів та рятують людські життя, а після того, як пошукові роботи завершуються — розбирають завали та укріплюють конструкції зруйнованих будинків.
Про роботу до та під час повномасштабної війни та найцікавіші випадки zprz.city розповів заступник начальника комунальної спеціальної воєнізованої аварійно-рятувальної служби з аварійно-рятувальних робіт Едуард Нехорошев.
З рятувальником ми поспілкувалися за роботою — він з групою якраз працював на місці прильоту, під час якого росіяни поцілили в будівлю готелю.
Читайте також: Рятувальник із Запоріжжя розповів про випадки порятунку людей зі зруйнованих будинків, які його вразили
— З 24 лютого 2022 року ми перейшли на посилений режим роботи, начальник та два його заступники, серед яких я — ми були цілодобово «відповідальними». Тобто якщо в місті відбувається якась надзвичайна ситуація, відповідальний виїжджає туди, навіть якщо в нього вихідний.
На той момент у нас було 28 рятувальників, 10 людей постійно перебували на чергуванні. Кількість відпрацьованих годин доходила до 300 на місяць, при тому, що в довоєнний час норма була 1985 годин на рік.
Якраз під час повномасштабної війни ми почали розширюватися, було ухвалено рішення розширити штат до 60 рятувальників. Почали набирати молодь, навчати її.
Ми виїжджаємо щоразу, коли надходить інформація про прильот та руйнування, і вже на місці взаємодіємо з іншими підрозділами, ДСНС. Чим більшу ми охоплюємо площу, тим більше людей можемо врятувати.
Не завжди це виходить, на жаль. Так, на місці ракетного удару по готелю наші хлопці відкопали хлопчика, він був ще теплий, але вже мертвий — там були несумісні з життям травми.
— Пам’ятаєте перші прильоти?
— Перший прильот, на якому ми працювали, був у квітні 2022 року в приватному секторі на вулиці Електричній, постраждали житлові будинки. Ми розбирали пошкоджені дахи, підкріплювали стелі та стіни, бо ними вже пішли тріщини, допомагали людям виносити пошкоджене майно. Одним словом – надавали усіляку допомогу.
А перший багатоквартирний будинок був на вулиці Кияшка, 22. Там ми вже конкретно розбирали завали, будівельне сміття, виносили речі із квартир.
Потім був Соборний, 151. На цьому прильоті наша група виявила під завалами жінку, яка виявилася директором школи. Її завалило в квартирі — перестінок упав на тумбочку, на якій стояв старий кінескопний телевізор. Він затримав стіну, жінка опинилася в ніші і дивом лишилася жива. Благо, жінка була з телефоном, змогла зателефонувати до сина, а син уже нам повідомив, де її шукати. І ми буквально розкопували завали і через невелику шпаринку її діставали. Вона врятувалася дивом.
Згодом працювали на вулиці Якова Новицького, Незалежної України 67, Зестафонській. На Зестафонську дуже багато їздили. В людей з 4-го під’їзду практично все майно залишилося, 3-го під’їзду не було. Вже після ліквідації наслідків щосуботи та щонеділі ми піднімалися на вишці і діставали зі зруйнованих квартир майно людей, яких збирав голова. І так місяці 3-4.
Така сама історія була й у 9-поверхівці на вулиці Запорізькій. Також розгрібали все сміття, допомагали мешканцям. Ось така робота.
— Що найважче у вашій роботі?
— Найважче морально – це, звісно, знаходити загиблих. Коли тобі кажуть, що ось, під завалами має бути людина, а ти знаходиш фрагменти – частини тіла, кров.
Скільки б ти років не працював, спокійно ніколи не буде, коли бачиш смерть. Коли це в мирний час було, якось ще можна було для себе пояснити, що людина загинула тому, що не дотримувалася техніки безпеки. Наприклад, був випадок, коли слюсарі полізли в колодязь і там отруїлися, бо не вдягли шлангові протигази. Ми їздили, діставали їх. Так, шкода, але вони самі винні.
А коли під час війни гинуть люди — в чому вони винні? Ось як нещодавно під час прильоту троє людей загинули. Через що? Через те, що ракета впала їм на голови — і будинку нема, і людей нема. Шкода і дуже несправедливо.
Читайте також: «Думали, що це останні секунди життя» — що розповідають очевидці ракетного удару по Запоріжжю (відео)
— Скільки ви вже працююте рятувальником, і що допомагає триматися морально?
— Я працюю вже 24 роки, 1 вересня якраз було. 2000 року я побачив хлопців по телевізору, як вони на ношах когось везли, і захотів також спробувати. У мене на той момент була робота, але, щиро кажучи, не дуже цікава. Зарплата тут тоді була невелика, і мене одразу про це попередили. Але я не за грошима прийшов. І ось уже 24 роки працюю, чесно кажучи, із душею.
Немає вигоряння, мені подобається, зараз просто важко і боляче дивитися на всі ці руйнування через війну. Люди будували, вкладали сили, гроші, і відразу це все руйнується. Трохи обтяжує це усвідомлення, коли ти постійно бачиш таке — і не по телевізору, а на власні очі. А стрес знімаємо кавою, «Байкалом». Спиртне я не п’ю, тож так.
Позитивні моменти, звичайно, теж бувають – коли когось вдається дістати живим, як, наприклад, жінку з будинку на Соборному. Пам’ятаю цей момент: світанок, руйнування, все горить, а ти стоїш серед всього цього і відчуваєш душевний підйом.
Багато теплих слів кажуть люди, яких ми врятували, ті ж пенсіонери, яких ми доволі часто рятуємо із зачинених квартир. Ми на всі виклики намагаємося реагувати, не відмовляємо.
— І часто доводиться рятувати літніх людей?
— Доволі часто. Досить часто буває, коли бабусі, дідусі падають між унітазом та стіною, застрягають там і все – вийти не можуть і телефону немає поряд. Людина опиняється без руху, у незручній позиції — це може дуже погано закінчиться. Добре, якщо вона починає стукати по батареях, сусіди почують і викличуть нас.
Часто самотні пенсіонери просто можуть впасти у зачиненій квартирі. Нас теж викликають сусіди. Ми відчиняємо двері, надаємо домедичну допомогу, викликаємо «швидку».
— Якісь курйозні випадки траплялися?
— Якось у багатоповерхівці в квартирі на шостому поверсі зачинилися двері. Щоб їх відкрити, вирішили спуститися мотузкою з верхнього поверху. У квартирі на сьомому нам двері не відчинили, тож спускався я з восьмого. І ось, я спускаюся на рівні сьомого поверху, а там господар квартири разом із приятелем сидить п’є.
Вже сутеніло, вони почали мені погрожувати, казати: «Куди ти лізеш, зараз ми тобі мотузку переріжемо, раптом ти лізеш красти». В той момент реально були думки, що вони можуть це зробити. Тому я показував їм фірмову куртку, переконував, що рятувальник, розповідав ситуацію. Зрештою переконав.
Багато різних моментів було – і коханки були, і коханці у квартирі. Коли чоловік чи дружина звертаються, просять двері відчинити, ми заходимо — а там парочка. Ну ми намагалися якось «заговорити» людину, щоб можна було непомітно прослизнути і не було ніяких «розбірок».
— А які випадки найбільше вразили?
— Був один випадок, який став для мене потрясінням. Зателефонував чоловік, він забрав дитину 8 років зі школи, прийшов додому, де мала знаходитися дружина, і не міг потрапити до квартири. Двері були зачинені зсередини. Він дзвонив, стукав. Зрештою викликав нас.
Ми приїхали, відчинили двері, зайшли. На вході в зал на підлозі лежали 3 аркуші гіпсокартону, а з іншого боку стояло ліжко. Жінка заходила до кімнати, наступила на гіпсокартон і послизнулась на ньому. Впала, підборіддям ударилася об ліжко і зламала собі шию. Вона померла миттєво, навіть не встигла підняти руки і спробувати схопитися за щось.
Вже кілька років пройшло, а цей випадок стоїть в мене перед очима. Вразило те, що людина молода, порядна — і так помирає у власній квартирі.
— А якісь складні випадки можете пригадати?
— Дуже багато складних випадків. Один був у кар’єрі на правому березі. Людина йшла з риболовлі і впала з висоти. Там насип така йде, метрів 10-12, а потім обрив — каміння, скельна порода, десь метрів 20 висоти. І на краю цього обриву росло одне-єдине дерево.
Падаючи, цей рибалка зачепився за це дерево, а то б полетів униз і розбився. Але сам вибратися вже не міг і почав кликати на допомогу. Його почули поліцейські, які якраз підривали у кар’єрі гранату, і викликали нас. Ми приїхали, я сам до нього спускався, надягнув на нього парашутну систему і виштовхав наверх.
Схожа історія була в іншому кар’єрі: дівчинка 12 років піднімалася зі дна кар’єру, там висота метрів 150. І ось вона десь 20 метрів пройшла, а далі ніяк – ні вгору, ні вниз.
Відправити людей, щоб знизу піднялися, тобто без страховки, було неможливо. Тому довелося спускатись зверху в альпіністському спорядженні, зачепити її, спустити вниз.
Ще один складний випадок, який закінчився трагічно, був у селі Петро-Михайлівка. Хлопчик, рік і три місяці, провалився у свердловину діаметром 25 сантиметрів та глибиною 7 метрів. Ми приїхали, екскаватор вирив котлован поруч, ми зробили тунель 4 метри з цього котловану в свердловину і через нього діставали цього хлопчика.
Ми дістали його живим, але через те, що він провалився туди вранці, а викликали нас лише о 17 годині, через переохолодження він помер у лікарні. Було холодно, та й у воді він багато часу пробув.
— Що потрібно для того, щоб стати рятувальником? Якась спеціальна освіта?
— У нас схема прийому на роботу така: приходить людина, здає нормативи з фізпідготовки, і якщо вона фізично міцна, далі ми відправляємо її на медичну комісію. Якщо він ніяких протипоказань немає, починає стажуватися. Потім здає заліки, і ми приймаємо її на роботу.
Спеціальна освіта не потрібна, але у нас майже всі хлопці десь ще навчаються – технікум, інститут, тобто базова вища освіта у них є. А щодо професійних навичок – всі наші хлопці вже відучилися за прискореною програмою на курсах ДСНС. Тобто, вони вже отримали офіційно професію «рятувальник».
У нас дуже хороший колектив, практично немає плинності кадрів. Виховуємо молодь, підтримуємо один одного, і це дуже цінно.
Раніше ми розповідали про захисну амуніцію, який отримали рятувальники «Кобри» від Групи Метінвест. Вона достатньо надійна і зможе захистити рятувальників, які працюють в дуже небезпечних умовах.
