Олексій Санько з позивним «Аксель» два роки захищав Україну на найгарячіших ділянках фронту
Запорізька область втратила ще одного відданого захисника. Кушугумська громада прощається з мешканцем селища Балабине 34-річним Олексієм Саньком, який загинув 1 травня 2025 року під час виконання бойового завдання в Костянтинівці Краматорського району Донецької області. Про це повідомили у телеграм-каналі Кушугумської громади.
7 травня, в Запоріжжі на Хортиці провели в останню путь полеглого захисника Олексія Санько, мешканця Кушугумської громади. Воїн на позивний «Аксель» загинув в боях на Донеччині. Про втрату стало відомо 1 травня. Читайте також: На фронті під час бойового завдання загинув 21-річний «азовець» із Запорізької області
Олексій народився 20 квітня 1991 року. З ранніх років він вирізнявся мужністю, відповідальністю та щирістю. Тож не дивно, що його життєвий шлях став прикладом самовідданого служіння людям і Батьківщині.
Зазначається, що спочатку Олексій відслужив у Збройних Силах України, де потрапив до елітного Президентського полку в Києві. Після повернення до цивільного життя він працював інкасатором в Ощадбанку, а згодом приєднався до патрульної поліції Запоріжжя.
У поліцейській службі Олексій отримав звання старшого лейтенанта та численні відзнаки. Колеги запам’ятали його як взірець чесності та відваги. Навіть після звільнення з поліції він залишився вірним своїм принципам.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, запоріжець без повістки, за власним бажанням, прибув до військкомату. Спершу він боронив рідний Запорізький напрямок під Оріховим і брав участь у боях поблизу Роботиного.
Пізніше Олексій вступив до 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ». У її складі він протягом двох років боронив Україну на найзапекліших ділянках фронту: в районі Оріхова, Серебрянського лісу та міста Торецька.
Останній бойовий вихід Олексія тривав 20 днів. За свідченнями побратимів, він неодноразово повторював: «Я своїх хлопців не кину». І це не були порожні слова – до останнього подиху він дотримався своєї обіцянки, прийнявши удар на себе, щоб захистити товаришів.
Близькі та друзі пам’ятають Олексія як «моторчика» – невгамовного, життєрадісного, доброго й відкритого до людей. Він був душею будь-якої компанії, любив грати в шахи та футбол. Свій позивний «Аксель» – на честь пса-робота з фільму – він отримав як символ відданості та сили.
Найбільше в житті захисник любив свого сина Кирила. У кожному бойовому виході з ним були іграшкові машинки сина – як оберіг і частинка дому, яку він брав із собою навіть у найгарячіші точки фронту. Батько і син завжди залишалися разом у думках.
Олексій дбав про побратимів як про рідних. Його доброта, сміливість і відданість назавжди збережуться в серцях тих, хто мав честь знати його.
Раніше ми писали, що не стало працівника запорізького театру, який захищав Україну.
