Серед тих, хто вночі повернувся в Україну — боєць «Азову», запоріжець Геннадій Харченко, засуджений російським «судом» до 25 років тюрми
У 2014-15 роках Геннадій служив в 55 окремій артилерійській бригаді, він написав книгу “Щоденник артилериста”. У полон з “Азовсталі” вийшов 17 травня 2022 року. Знаходився у колонії в Оленівці, коли окупанти влаштували там вибух. У полоні зазнавав катувань, дуже схуд.
Читайте також: Завадила релігія — у Запоріжжі суд виніс вирок чоловіку, який двічі відмовився від мобілізації
У результаті роботи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими за дорученням Президента України з ворожого полону сьогодні вдалося звільнити ще 95 українських захисників.
«Особливість цього обміну в тому, що додому повертаються чимало українців, які отримали так звані «вироки» судової системи країни-агресорки та були «засуджені»: 28 – до тривалих термінів, а 20 – до довічного ув’язнення за захист власної землі від агресора.
Висловлюємо також глибоку вдячність за допомогу та різнобічну підтримку в організації обміну Об’єднаним Арабським Еміратам.
Серед звільнених з полону сьогодні нацгвардійці, військові моряки, воїни ЗСУ, прикордонники та представники інших підрозділів Сил безпеки та оборони.
Наші хлопці захищали Маріуполь, Донеччину, Луганщину, Київщину, Харківщину, Чернігівщину, Херсонщину.
Серед звільнених 69 солдатів та сержантів та 26 офіцерів.
Чимало наших звільнених хлопців мають серйозні захворювання та наслідки важких поранень, а також велику втрату ваги через катування та недостатнє харчування.
Це 58-й за ліком обмін, організований Координаційним штабом. У результаті нашої роботи з ворожої неволі визволено вже 3767 людей», — говориться у повідомленні Коордштабу.
Історію Геннадія Харченка на псевдо “Терегеря” розповіла його давня подруга Оксана Гурська. Вони познайомилися студентами ще в 1990 році. Але тоді майже не перетиналися і не звертали уваги одне на одного. Збереглася лише одна чорно-біла світлина з 1 курсу, на якій вони є разом. Їхні шляхи розійшлися аж до 2020 року.
Читайте також: «Не певен, що ви це виставите» — у Запоріжжі просто неба показали нові плакати воєнного часу
Жінка присвятила Геннадію багато віршів, які увійшли в збірку «Люди зі сталі», що побачила світ 1 листопада 2023 року. Всі гроші, зібрані від продажу збірки поезії в Україні і Канаді, куди з початком повномасштабної війни Оксана евакуювалася до дорослої доньки, йдуть на реабілітацію військовополонених та на підтримку «Азову».
Оксана Гурська понад два роки боролася за визволення Геннадія Харченка з полону — вона зверталася у різні міжнародні організації, до обмудсмена Дмитра Лубінця, організовувала акції на підтримку військовополонених.
«Непересічна, розумна, шляхетна, патріотична, високоосвічена людина. Він закінчив історичний факультет Запорізького державного університету з двох спеціальностей: викладач історії й перекладач англійської мови. Згодом здобув другу освіту — економічну. Коло його інтересів надзвичайно широке: історія, література, іноземні мови, політика, археологія, бізнес, спорт. Геннадій професійно займався гандболом, навіть мав власну команду “Хорта” в першій лізі”, — розповідає Оксана.
Повномасштабну війну Геннадій застав у Маріуполі. Оксані він зразу порадив виїжджати з Києва: “Це — війна”. Писав, коли був зв“язок. Вона взяла “шефство” над його старенькою мамою.
17 травня Геннадій Харченко разом з побратимами вийшов у полон.
“В автобусах їх конвоювали осетини. Вони так боялись «азовців», що намагалися не дивитися їм в очі і не торкатися. Вони вважали, що хлопцям допомагав шайтан, бо так відважно битися в таких страшних умовах і протистояти у декілька разів більшій армії ворога можна було лише за допомогою чар. Гена їх вразив своєю зовнішністю. Він високого зросту, кремезний, сильний, бородатий і дуже харизматичний, ще й сидів в центрі автобуса, тому так багато фото з різних ракурсів. Осетини купили їм води, молока і хліба. Боялись, але поважали їхню мужність і відвагу. Про це мені розповіли хлопці, яких вже обміняли. І про поранення в стегно на “Азовсталі” теж від них дізналася”, — розповідала Оксана Гурська.
А далі в житті Оксани почалися жахливі будні пошуків і боротьби за Геннадія.
“Я не знала, що далі робити. Потім хтось з друзів відправив список контактів, куди треба було подавати заяви, якщо людина потрапила у полон. Це був хоч якийсь алгоритм дії. Оскільки в травні минулого року ще не було окремого органу, який би займався полоненими чи зниклими безвісти, тому все було розпорошено. Мені доводилося прокидатися о третій ночі, бо в Україні вже був ранок, і телефонувати годинами на гарячі лінії СБУ, Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, поліції та патронатної служби “Янголи Азову”.
Найгірше було те, що я не родич, а мама дуже стара, щоб робити це все. Я узгоджувала з нею всі свої дії. А ще Гена, як виявилося, не залишив ні мамі, ні друзям ніяких інструкцій чи контактів на такий випадок. У мами не було жодних копій документів, які б підтверджували їхню спорідненість. Мені і моїм друзям довелося провести колосальну роботу з пошуку особистих даних — копії паспорта, ідентифікаційного коду, дізнатися, ким і де він служив, бо знали просто, що в “Азові” і все”.
До кінця липня 2022 Геннадій відправив три повідомлення і один раз зателефонував мамі — у день її народження, їй тоді виповнилося 75 років. А 9 липня йому виповнилося 50 років. На ювілей побратими подарували Гені шматочки хліба, які не доїли — найцінніше, що в них тоді було.
“А ще я дізналась, що Гена викладав хлопцям англійську. Без зошитів, книжок, лише на слух, аби чимось зайняти розум, щоб час проходив скоріше і щоб не втратити здоровий глузд. Перекладав тексти рок-балад українською, дуже любив слухати історії про подорожі та обговорювати старі футбольні матчі. Він страшенно схуд, коли я побачила відео і світлини у серпні 2022, його важко було впізнати. Просто жердина, як 14-літній підліток. Від колишнього кремезного красеня не залишилося й сліду. Штани трималися на якомусь шнурку, светр був на три розміри більший. Очі та щоки провалилися, лоб округлився, руки видовжилися. Вся ця картина була в шпиталі, після вибуху в «бараку 200», де він був”, — згадувала жінка.
У цей барак їх перевели за списком напередодні, там були лише «азовці». Хлопці десь глибоко в душі сподівались, що це на обмін, а вийшло, що на смерть…
“Серед ночі прийшло повідомлення від когось з друзів: «Ти щось знаєш про це?» І посилання на рашистський сайт. Я прочитала і втратила свідомість від жаху, серце відчуло, що він був там. Коли прийшла до тями, кинулась шукати, ніхто нічого не знав, списків не було. Це були найстрашніші 42 години у моєму житті! Волосся посивіло за одну ніч. Я зібрала з друзями величезний мітинг біля консульства раші. Ми кричали з усієї сили — Russia is a terrorist stait!»
З Оленівки Геннадія возили на допити до Таганрогу. Співробітників ФСБ цікавили його татуювання — руни, ворони, та Чорне сонце на лікті. Незадовго до війни він набив на руці татуювання, через яке його потім допитували і катували.
“Щось почали про нацизм заливати, що Чорне сонце — це містичний символ, який придумала Блавацька. Але він гідно відповів їм, як історик. Потім причепилися до віри — чому не православний, якщо козацького роду. Потім стали підначувати, чому ж «азовці», раз такі відважні здалися в полон, треба було загинути як воїни. А він каже: “А ми продовжуємо боротися”. Поцікавилися: “А де ж ваша зброя?”, на що Гена відповів: “Всередині нас!”. Пишаюсь ним безмежно”.
Потім була Горлівська колонія. Полонених «азовців» тримали «в ямі» — у підвалі тісної, сирої камери. Прогулянки дуже рідко, пайка урізана на третину порівняно з іншими. І щоденні катування, побої, приниження.
«Одна зміна наглядачів — реальні садисти. Щовечора обирали жертву для розваг.
Били всю ніч пляшкою з водою, дубинкою або застосовували електрошокер. Катували “тапіком”, це індукційно-катушечний телефонний апарат. Там є ручка, і якщо її покрутити, то створюється електрична напруга. Два проводи з цього апарату накидують на різні частини тіла, людину пронизує болючим струмом. А ще робили “дельфінчика” — це коли обличчя накривають ганчіркою і поливають водою, таке відчуття, наче тонеш.
За книжку, за Майдан, за АТО. Він брав на себе ці катування, щоб захистити молодших хлопців, а потім по кілька днів був не в собі, стогнав від болю, тіло було синім. Казав, що я вже пожив на світі, а ви молоді, вам ще сім’ї будувати, дітей ростити. Хлопці казали, що він дуже впертий, називали його “Дідом”, хоча його позивний “Терегеря”, тобто балакучий. Це родове козацьке прізвисько його предка, який був мовчазним, а прізвисько — від зворотного. Він поділився, що знайшов цю інформацію колись в архівах…
А ще його розкішна борода, якою він завжди пишався і казав, що поголиться тільки після перемоги. Її довелося поголити, бо воші заїдали. Замість їхнього зношеного одягу їм видали тюремну робу, забрали їхні берці, видали черевики, раціон був кращий, ніж в Оленівці, але недостатній, щоб повернутися до колишньої ваги. Це розповів хлопець, що сидів з ним в одній камері, його звільнили 6 травня цього року”.
Збірка “Люди зі сталі” побачила світ 1 листопада 2023 року. І в той же день Оксана знайшла в мережі повідомлення, що готується судилище над Геннадієм і іншими хлопцями з «Азову». 14 листопада вона знайшла спочатку фото, а потім і відео, де Гену і його побратима змушують на камеру визнати провину і покаятися в чужих “злочинах”.
“Це повний абсурд та ідіотизм. Я не дуже слухала слова, розуміючи, що він говорив під примусом, лише жадібно дивилася на нього, намагаючись зчитати якомога більше інформації та проаналізувати те, що я побачила. А потім ще консультувалась з психологом, який на 100% підтвердив мої спостереження і відчуття. Найбільше вразили зміни у зовнішньому вигляді, голосі та поведінці Геннадія за цей рік. Людину, вірогідно, просто зламали! Хоча він знову турбується не про себе, а про підлеглих, бере на себе максимально вину і відповідає за них, захищає, як рідних”, — згадувала Оксана.
Окупанти зруйнували Маріуполь щоденними обстрілами та бомбардуваннями, а свої злочини “повісили” на оборонців Маріуполя. Геннадія Харченка засудили на 25 років позбавлення волі.
Через небайдужих людей, які залишаються на окупованій території, Оксані вдалося дізнатися, що Геннадій все ж перебуває в “днр”. Але ніякого зв’язку з ним не було, листи та посилки передавати заборонено. ФСБ слідкує, щоб ніякого витоку інформації не було.
Своє інтерв’ю виданню СВОЇ. City, яке було опубліковано 31 грудня 2023 року, Оксана Гурська закінчувала так: «Не відступлю, не залишу його. Я звичайна українська жінка, не маю мільйонних статків чи якихось зв’язків у вищому світі. Але вірю, що Бог допомагає рішучим людям, які борються за справедливість і свою любов«.
І ось Геннадій Харченко на волі. Вітаємо!
Ми писали, що у головному парку спального району Запоріжжя відкрили патріотичну фотозону.
