Військовий із досвідом не хотів залишати позиції після місяця служби — командири переконали його допомогти побратимам
Геннадію з Нікополя 54 роки. За фахом він майстер із металоконструкцій. Чотири роки до початку повномасштабного вторгнення чоловік працював у Польщі на меблевій фабриці — саме там і почув про війну. Довго не роздумував: зібрав речі й повернувся додому. Історію бійця розповіли на сторінці на сторінці 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» у фейсбуці.
Читайте також: «Я нічого не боюся»: військовий 120-ї бригади ТрО про війну, втрату і життя після поранення
«День удома побув — і пішов у військкомат. Сказав, що маю військовий досвід. Я ж служив у армії з 1990 по 1992 роки, у Німеччині був. Так мене одразу розподілили у 93-тю бригаду «Холодний Яр»».
У складі холодноярців він потрапив до Соледара. Там Геннадій пережив масовані атаки бійців групи Вагнера, постійне бомбардування позицій і танкові обстріли. Після одного з них отримав поранення.
«Тоді дронів було мало і ніколи не знаєш, чий він. Виявився не наш — коригував вогонь».
Четверту річницю повномасштабного вторгнення боєць зустрів уже у лавах 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» — просто на позиціях.
Після місяця на передовій він отримав наказ виходити разом із групою на ротацію, проте відмовився. Попросив залишити його виконувати бойове завдання.
«Я ж не перший рік воюю. Місяць — це ні про що, міг і далі залишатися. Бо у 54 роки робити марш-кидки на 8 кілометрів — це те ще задоволення».
Командири все ж таки вмовили його вийти — зокрема, щоб допомогти евакуювати поранених. Піший перехід у вісім кілометрів розтягнувся на три доби.
Причина — величезна кількість ворожих дронів, через яку будь-яке переміщення в зоні бойових дій перетворилося майже на неможливе. Але саме «майже», зазначається в матеріалі, — сміється сам Геннадій.
Щойно вийшовши з кілзони, він першим ділом подзвонив дружині та доньці — вони постійно хвилюються за нього.
Він, своєю чергою, так само не перестає думати про них: окупанти регулярно б’ють по житловій забудові, й ніколи не відомо, куди наступного разу полетить «шахед» чи ракета.
Втім, відпочивати Геннадій не збирається. Вже за кілька днів після повернення він знову вирушив до зони бойових дій — цього разу, щоб допомогти побратимам безпечно вийти на ротацію. Бо хто, як не він, знає, наскільки виснажливою буває ця дорога.
Раніше ми писали, як батько трьох дітей воює на Запорізькому напрямку
