Працівниця Запоріжсталі після восьми років роботи на підприємстві доєдналася до війська
Українські жінки – неймовірні: сильні та талановиті, наполегливі та працьовиті, розумні та винахідливі. Вони демонструють неймовірну силу духу, підтримку та взаємодопомогу.
Сьогодні вже не здивує жінка – військова, водійка вантажівки, керівниця чи промисловця.
Лише на Запоріжсталі працюють понад 2000 фахівчинь. Від початку повномасштабного вторгнення вісім працівниць комбінату добровільно долучилися до українського війська.
Читайте також: Станція «Любов»: молода родина з Запоріжсталі розповіла свою історію кохання»
Наталія – металургиня з комбінату «Запоріжсталь». Близько восьми років присвятила роботі машиністкою крану в цеху гарячої прокатки. З початком повномасштабного вторгнення Наталія почала активно займатися волонтерством.
«Після 24 лютого мій чоловік, Віталій, мобілізувався і приєднався до Нацгвардії України. Складно було змиритися з тим, що нам доведеться бути поодаль один від одного. Ще важче було думати про те, з чим чоловік стикається на війні, ризикує щодня.
У той період від тяжких думок та переживань мене рятувало волонтерство. Допомагаючи іншим, я допомагала собі – відволіктися від хвилювань, відшукати сили жити, працювати, наближати Перемогу», – згадує Наталія.
Тоді жінці вперше спало на думку долучитися до війська. З часом поклик душі нікуди не зник, тож після роздумів та обговорення із коханим, Наталія прийняла доленосне рішення і тепер вони з чоловіком пліч-о-пліч захищатимуть країну.
«Життя – непередбачуване. Ніколи не знаєш, де опинишся завтра. Власне, я навіть уявити не могла, що колись в житті вдягну піксель. Та це не імпульсивне рішення – я наважилася свідомо на цей крок. І ось я тут», – з усмішкою розповідає Наталія.
Віталій спершу хоч і переживав за дружину, та все ж підтримав її.
«На початку повномасштабного вторгнення я, звісно ж, був проти, щоб вона йшла на службу. Але вона в мене жінка бойова – чітко знає, чого хоче. Тож, коли вона мені впевнено заявила про своє рішення, я підтримав її. Ми команда, хіба могло бути інакше?» – додає Віталій.
Зараз чоловік та побратими, які несуть службу у військовій частині 3026 Національної гвардії України, допомагають Наталії призвичаїтися до нового життя. А колеги з Запоріжсталі – підтримують зв’язок із військовою.
«Відчувається, що тут, у частині, про мене піклуються: перевіряють чи правильно вдягла засоби захисту, дають слушні поради. Це тільки сильніше підбадьорює мене і надає впевненості, що з такою підтримкою я зможу все!» – каже Наталія.
Жінка, як і інші запоріжсталівці, які стали на захист держави на фронті, і тримають економіку України в тилу, має одну найзаповітнішу мрію.
«Звісно, всі ми найбільше чекаємо миру – справедливого та стійкого. Щоб закінчився увесь цей жах на нашій українській землі. Впевнена, що разом – кожен своєю справою – ми зможемо відстояти майбутнє для наших дітей без війни», – підсумувала військовослужбовиця з Запоріжсталі.
Раніше ми писали, що запоріжець втратив у бою ногу, але на протезі знов пішов на фронт.
