З хірурга – в бойові медики: історія Івана «Мовчуна» з Кам’янського, який рятує життя на фронті
Іван з позивним «Мовчун», у мирному житті — щелепно-лицьовий хірург із Кам’янського, а з перших днів повномасштабного вторгнення — військовий медик у лавах 108-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Зараз він рятує життя, в тому числі й на Запорізькому напрямку.
Історію медика розповіли на сторінці 108 бригади у фейсбуці.
Читайте також: «Воюю, щоб повернутися в Енергодар» — історія атомника, що став командиром дронового взводу (фото)
«24 лютого 2022 року я добровольцем доєднався до нашої частини та пішов у розвідку», — розповідає Іван.
До війни він уже мав досвід служби за цим бойовим фахом, тож адаптувався швидко.
З часом «Мовчун» перейшов до медпункту: спершу був водієм, санінструктором, а згодом — начмедом. Зараз виконує весь спектр завдань, від надання допомоги пораненим на місці — до евакуаційних виїздів.
«Задачі максимально різноманітні: від роботи на базі медпункту до евакуації з передової. Усе як у моїх побратимів — без винятків», — каже він.
Особливо небезпечними називає евакуаційні операції — «медевак». Найекстремальніші, згадує Іван, були на Донеччині.
«Штурм Нескучного і вивезення «трьохсотих» хлопців — це врізалось у пам’ять назавжди.
Тут, на Запорізькому напрямку, мені довелось брати участь у забезпеченні бойових дій нашої частини в районі населеного пункту Б. Важких і легких «300-х» тоді доводилось виводити пішки. Пробирались до точки дальнього «евака», тому що ближче під’їхати «коробочці» противник не давав. Доводилось нелегко, постійно робили зупинки, а тим часом ворог вишукував нашу евакогрупу — запускав освітлювальні ракети…
Час від часу доводилося залягати. Все це ускладнювали ще й несприятливі погодні умови — зима, сльота, оранка, багнюка… Пересуватися справді було непросто, та ми все подолали і хлопців порятували.», — ділиться військовий медик.
Читайте також: «Якби не каска — зустрівся б з апостолом Петром»: медик запорізької бригади про війну, поранення і боротьбу (фото)
Він переконаний: адаптація до бойових умов залежить від внутрішньої готовності.
«Якщо одразу приймаєш реальність війни та готуєшся, і фізично, і морально — все буде добре. Треба зростати, вдосконалювати навички, бо фронт забирає всі сили», — пояснює «Мовчун».
Що для нього найголовніше на війні? Відповідь проста: зберегти життя побратимів.
«Хочу, щоб мій підрозділ був неушкоджений. Щоб усі повертались із завдань живими. За нас це ніхто не зробить — треба витягувати кожного», — каже Іван.
Про повернення до цивільного життя мріє, але обережно.
«Хочу повернутись до сім’ї, знову бути лікарем, виховувати дітей, допомагати дружині. Хочеться тиші, дому і безпеки. Жодних компаній. Просто — додому», — зізнається він.
Раніше ми розповідали про бійця Запорізької окремої бригади ТрО, який відбивав штурми цілий місяць і разом з побратимами утримував позиції на Харківщині.
