Як показали зйомка — Хортиця ще далека від досконалості у питанні інклюзивності, хоча й прагне до неї
Учасники проєкту «ДоступНІсть» проводили зйомки нового випуску на Хортиці. Хоч і сам випуск презентують під Новий Рік, журналіст zprz.city долучився до зйомок та разом із командою та гостями подолав шлях островом, перевіривши його на безбар’єрність.
Читайте також: У запорізькій багатоповерхівці встановили підйомник для ветерана, що пересувається на кріслі колісному (фото, відео)
Про проєкт та команду
Маріанна Смбатян, ведуча проєкту, відома в Запоріжжі художниця, режисерка, журналістка, громадська діячка та волонтерка. Ідея цього проєкту прийшла до Маріанни ще декілька років тому, але реалізовувати її вона почала лише зараз. У проєкті команда перевіряє різні частини Запоріжжя на безбар’єрність та доступність для маломобільних людей. Зйомка на Хортиці — вже не перша, але випуск поки вийшов лише один.
Олександр та Єлизавета — теж в команді, вони відповідають за зйомку, запис звуку, постійно страхують одне одного та допомагають Маріанні долати особливо важкі ділянки.
Шлях цього випуску пролягав від зупинки «Музей історії Запорізького козацтва» до Пагорба Єдності та до історико-культурного комплексу «Запорізька Січ». Разом із Маріанною шлях долали й гості. Всього їх було три.
Від зупинки до Пагорба Єдності
Перший гість — Микита, технік. Його шлях пролягав від зупинки і до кургану. Микиту садять у крісло та проводять короткий інструктаж як ним керувати — котити, розвертатися, ставити на гальма.
Спочатку дорога йде добре — асфальтне покриття від зупинки до стоянки та Козацького кола було доволі зручним. Хоча й їхали герої умовно по проїжджій частині — тротуару там немає.
Від Козацького кола вже є трохи тротуару та навіть заїзд. Так можна оминути шлагбаум, але проїхати поруч дорогою теж можна — там є відповідний проїзд. Стежка, яка починається потім, вже облаштована з бруківки — тут їхати складніше, тим паче вона на підйомі.
Минувши стежку, ми опиняємося біля Музею історії Запорізького козацтва. Тут вже спуск — теж не дуже зручний. Все-таки ландшафт Хортиці дає про себе знати.
Далі починається найважчий етап — спроба піднятися на Курган Єдності. Хоч бруківка тут лежить вже щільніше, нахил місцями доволі великий. Заїхати сюди самому — той ще квест. Тому Маріанні та Микиті допомагають та підштовхують нагору. Добре, що підйом на курган не суцільний, є рівні місця, де можна зупинитися та перепочити.
На верхівці кургану не затримуємось надовго та пробуємо спуститися вниз — також на кріслах. Тут постійно треба пригальмовувати. Микита каже, що для зручного пересування на кріслі варто вдягати рукавиці, по типу тактичних, які не будуть ковзати по колесах.
Біля Тризуба, що виготовлений з довоєнної партії сталі з «Азовсталі», ми прощаємося з Микитою. Наостанок він розповідає свої враження від пересування на колісному кріслі:
«Я розумів, що буде важко. Тут є елементи, пристосовані для людей з інвалідністю, але їхня кількість — недостатня. Та сама бруківка, але коли їдеш кріслом — ти її відчуваєш. Зараз людей з інвалідністю стає набагато більше. І якщо людина, як я, спробує десь проїхатися, може краще зрозуміти як це. Адже на кріслі ти маєш певні обмеження. Я раніше міг витратити на якийсь «маневр» кілька секунд, то тут може знадобитися у два-три рази більше часу».
Перевіряємо Січ на інклюзивність
Далі ми вирушаємо на Січ, до наступного гостя. Шлях туди також вкладений бруківкою, пересуватися якою, в цілому, зручно. Біля Січі зустрічаємо наступного гостя — козака Андрія Палія. Він кінний каскадер, фехтувальник та виготовляє вироби зі шкіри. Зібравши речі, він готовий проїхатися на кріслі комплексом «Запорізька Січ».
Територія комплексу вкрита дрібним щебенем, по якому «можна» пересуватися, хоча й трохи важкувато. Його не можуть замінити на щось більш зручне, адже від цього постраждає автентичність місця, розповідає завідувачка інформаційно-видавничого відділку Анна Головко. Наразі у на «Запорізькій Січі» готові приймати людей на колісних кріслах та, на прохання та за потреби, можуть встановити пандуси для заїзду в деякі локації.
Поки що вони дерев’яні й лише відносно зручні. Працівники комплексу наразі хочуть закупити зручні пандуси на грантовій основі, тож пишуть його та потім чекатимуть підтвердження. Анна Головко зазначає, що вони самі запросили до себе Маріанну з проєктом «ДоступНІсть» щоб показати людям з інвалідністю — історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» відкритий до всіх відвідувачів.
Андрій Палій заїжджає у першу хатинку — сходи тут високі, тому приходиться штовхати та страхувати його зверху. Зібратися по них самому — неможливо. Так само, страхуючи з усіх сторін, підіймають і Маріанну.
У хатині як раз проходить виставка «Скарби, що зберігав Дніпро», про яку ми створювали серію матеріалів, тому команда охоче розглядає експонати, спілкується між собою.
Наступна локація — храм. Заїзд сюди вже простіший, він не такий високий. Відповідно, і виїхати звідси теж простіше. Але пандус тут також потрібний — через щебінь крісло впирається в землю.
Останньою локацією на Січі є ще одна хатинка, вбрана всередині як було за козацьких часів. Заїжджали сюди майже так само важко як і в першу — високий поріг, незручний пандус. Але з допомогою команди та співробітників комплексу, це таки вдається. Всередині Маріанна дякує Андрію за залученість до проєкту та розпитує про його враження.
«Людина може будь-коли опинитися у кріслі, навіть коли зламає ногу. Я це відчув, ми покажемо це людям з інвалідністю, які теж захочуть приїхати на Січ. Я на своєму прикладі показав, що якщо є поміч — пересуватися тут цілком можна. Я і сам кілька разів тимчасово пересувався у візку, тому знаю як це буває важко», — поділився Андрій Палій.
Стрілецький клуб — для всіх, без обмежень
Наостанок разом із командою вирушаємо до лучного клубу «Байда», засновником якого є козак Олег Григор’єв. Він має показати нам, що навіть на колісному кріслі можна стріляти з лука та цікаво проводити свій час. Олег знайомий із Маріанною багато років, тому радо відгукнувся знятися у проєкті.
Але перш ніж стріляти з лука, до клубу треба дістатися. І це — найважча частина з усієї «подорожі». Дорога тут, що йде від асфальтованої, вкрита великим щебенем. Везти крісло пустим було непросто. Маріанні ж прийшлося продиратися крізь хащі на узбіччі, по ґрунтівці. Крісло її, велике й важке, не може проїхати по щебеню.
Олег зустрічає нас радо та, попрохавши своїх учнів припинити стрілянину, сам всідається на крісло. Рельєф на стрільбищі теж не надто зручний. Але якщо стріляти й не кататися — цілком годиться. Олег, на прохання Маріанни, обирає ціллю портрет володимира путіна та вправно всаджує в нього шість стріл.
«З Маріанною ми дуже давно знайомі. Тому вона мене попросила взяти участь у проєкті, показати людям з інвалідністю, що навіть у кріслі можна стріляти з лука. Мої знайомі з протезами ніг навіть їздять на конях, я для цього розробив спеціальний пристрій. Але головне — це показати, що люди можуть так само цікаво проводити час та опановувати древню стрілецьку зброю», — розповів Олег Григор’єв.
Останнє випробування
На цьому основні знімання закінчуються, як мав би закінчитися й матеріал. Проте, повертаючися на зупинку, команда стикнулася з непередбачуваним — перехід через дорогу взагалі ніяк не обладнаний. Тобто, приїхати на Хортицю з міста ще цілком можна, а от поїхати — треба постаратися.
Висота бордюра разом із землею поверх нього — не менше 30 сантиметрів (так з обох сторін дороги). І це навпроти пішохідного переходу. Це надвелика висота для людини у кріслі. Маріанну прийшлося спускати вдвох та страхувати. Знову ж таки, спуститися тут самостійно — неможливо. І попрохати про допомогу також нема кого, хіба що хтось із водіїв зупиниться.
Проте, дістатися зупинки таки вдається і команда чекає на муніципальний автобус. Вони облаштовані пандусами, а водій, побачивши людину на кріслі, має під’їхати максимально близько до бордюра, вийти та відкрити пандус. Їх цьому спеціально навчають.
Маріанна розповідає, що одного разу на таке прохання її послали на три букви, проте зазвичай, водії допомагають із цим. Наш водій одразу питає, де ми будемо виходи, та просить нагадати за зупинку, аби він так само вийшов та відкрив пандус.
Чи інклюзивна та доступна Хортиця?
На цьому і закінчуються зйомки доступності Хортиці. З одного боку, можемо бачити, що пішохідні шляхи підходять для людей з інвалідністю. Але тактильна плитка, наприклад, є не всюди та може обірватися просто посеред стежини. Але відкритість до людей на колісних кріслах хоча б від працівників історико-культурного комплексу «Запорізька Січ» — це вже гарний крок до інклюзивності та доступності Хортиці.
Проте, слід зазначити, що маломобільним людям все-таки непросто буде дістатися пам’яток та різних об’єктів на острові. Тому, в ідеалі, мати б окремий транспорт, який буде їх туди підвозити.
Раніше ми розповідали чи облаштують укриття у Запоріжжі пандусами.
