128-ма бригада «Дике Поле» поділилася історією бійця, чий пухнастий талісман вловлював небезпеку раніше за людей
На Запоріжжі боєць 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» Костянтин провів понад шість місяців на позиціях у Степногірську. За цей час поруч із ним з’явилася кішка Муся, яка спочатку просто шукала укриття під час обстрілу, а згодом стала частиною життя військових.
Цю історію розповіли на сторінці 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» у фейсбуці.
Читайте також: Унікальна спецоперація: на Запорізькому напрямку бійці ГУР зачистили Степногірськ (відео)
У смартфоні Костянтина збереглися численні кадри з бойового виходу. На одних відео — тунелі під землею, які військові облаштовували щодня. На інших — зруйновані будинки, понівечені стіни та стелі, пошкоджені після ударів дронів і скидів. Але значну частину записів займає Муся.
Кішка звикла до підземного укриття та військових. Вона могла лежати біля Костянтина, сидіти у проломі стіни або просто спостерігати за тим, що відбувається навколо. Поступово це місце стало її домом.
«Це наше маленьке пухнасте чудовисько. Талісман нашого підземелля,» — сміється Костянтин.
Сам військовий приєднався до війська навесні 2023 року. Після того як повістку отримав його брат, Костянтин вирішив також стати на захист України. Спершу служив стрільцем, а пізніше працював водієм і регулярно їздив до Кам’янського.
Один із таких виїздів завершився підбиттям автомобіля. Машина загорілася, коли до місця вивантаження залишалося лише кількасот метрів.
Пізніше Костянтин вирушив до Степногірська разом із командиром роти. Бойовий вихід, який планувався як чергова ротація, зрештою тривав більше шести місяців.
Найбільше військових непокоїла не постійна канонада, а моменти, коли на фронті раптом ставало тихо. За словами Костянтина, така тиша могла свідчити про підготовку російських військових до штурму.
«До вибухів звикаєш дуже швидко. Найбільший дискомфорт — це раптова тиша. Значить, росіяни щось задумали. Бувало, що про рух їхніх штурмових груп ми отримували повідомлення лише за 20–30 секунд до того, як вони з’являлися біля нас. За цей час треба встигнути накинути бронежилет, пробігти тунелем і зайняти свою вогневу позицію. Але коли у нас з’явилася Муся — таких несподіванок більше майже не було.»
Кішка з’явилася на позиції приблизно через два місяці після початку бойового виходу. Під час потужного артилерійського обстрілу вона забігла до підвалу зруйнованого будинку. Костянтин і його командир нагодували тварину, а після того, як обстріл закінчився, випустили її.
Однак Муся повернулася наступного дня. Потім прийшла знову. Зрештою кішка залишилася з військовими й стала господинею підземного укриття.
Невдовзі бійці помітили, що тварина реагує на небезпеку раніше за них. Перед можливими загрозами Муся раптово завмирала та напружувалася. Військові припустили, що кішка чує звуки, які людське вухо не вловлює.
«Командир звернув увагу, що перед небезпекою Муся завмирає, вся напружується. Вона чула те, чого людина не могла почути. Для нас це означало одне — час готуватися до бою.»
Таким чином, кішка стала для бійців своєрідним живим попередженням. А ще Муся допомагала пережити складні періоди, коли виникали проблеми з постачанням їжі.
Військові годували її салом, яке нічними рейсами привозила «бабушка», а також м’ясом. Проте через активність ворожих дронів-перехоплювачів посилки іноді затримувалися на кілька днів. Тоді кішка сама вирушала на полювання.
«Вона постійно ловила щурів, але не їла їх. Зате мишей приносила й сама з’їдала. А коли їжі у нас кілька разів майже не залишалося — ще активніше полювала. Справжня господиня! »
Коли військових на позиції змінили, Костянтин хотів забрати Мусю із собою. Однак побратими пояснили, що це може бути небезпечно.
Їм довелося подолати пішки понад десять кілометрів через високу траву. На шляху могли траплятися міни «пелюстки» та нерозірвані боєприпаси після атак дронів. Крім того, територія була всіяна оптоволокном і дротами.
«Ми дуже важко виходили. Йшли кількома групами, крок у крок. Не дай Боже, Муся від стресу побігла б кудись, заплуталася у оптоволокні, яким всіяна земля, дротах, чи наскочила на вибухівку…»
Тож Костянтин залишив Мусю на позиції та попросив нових військових доглядати за нею.
Повернення додому після бойового виходу принесло Костянтину ще одну важливу новину. Його брат, який майже два роки перебував у російському полоні, повернувся. На зустріч із ним приїхала вся родина.
Після цього на Костянтина чекала відпустка та можливість трохи відпочити. Водночас він і далі телефонує своєму командиру. Вони говорять не лише про службу, а й про Мусю, яка залишилася на позиціях із новим колективом.
Із усіх новин про передову Костянтин найбільше чекає на одну: «Муся жива. З нею все добре ».
Раніше ми писали, що боєць із Запоріжжя розповів про службу на передовій
