Металург, воїн, Герой: історія Олега Хуповки, який віддав життя за рідну землю
Запоріжець Олег Хуповка – людина, яка жила чесно, працювала віддано й стала на захист України так само відповідально, як і виконувала свою роботу в мирному житті. Його шлях – це шлях гідності, сміливості та жертовності.
Олег народився у 1994 році у Запоріжжі, а згодом разом із родиною переїхав до Вільнянська, де закінчив місцеву школу та вступив до Запорізького металургійного коледжу. Він обрав фах електротехніка – професію вимогливу до спеціалістів, цікаву та дуже відповідальну.
У 2014 році Олег прийшов працювати на комбінат «Запоріжсталь» у мартенівський цех електромонтером з ремонту і обслуговування електроустаткування.
Комбінат обрав не випадково, а за прикладом батька, Юрія Івановича, який і зараз працює машиністом тепловоза на комбінаті. У свій час на Запоріжсталі працювали також його прадід Василь Демидович Хуповка, та діди – Іван Васильович Хуповка та Миколай Миколайович Герман.
Паралельно з роботою здобув вищу освіту у Запорізькому Національному Технічному Університеті за спеціальністю інженер-електрик.
Читайте також: Відмовився від броні й пішов на фронт захищати своїх: історія полеглого героя з Запоріжжя Ігоря Васюкевича
На комбінаті він швидко зарекомендував себе надійним спеціалістом і тому вже згодом почав виконував обов’язки майстра з ремонту електроустаткування. Колеги згадують його як людину, яка завжди вміла допомогти, вчилася новому та не шукала легких рішень.
«Він був дуже перспективним і розумним хлопцем – завжди активним, уважним до деталей, щирим. Роботу на нашій непростій дільниці він опановував впевнено, без зайвих слів, добре справлявся з усім, що йому доручали. Коли потрібно було замінити мене як майстра, я спокійно передавав йому відповідальність – бачив у ньому людину, якій можна довіряти.
І тепер, коли переглядаю його записи у журналах, стає якось тихо всередині, важко приймати, що його вже немає поряд. Для нашої бригади це дуже болюча втрата. Ми збережемо пам’ять про нашого товариша – професійного і надійного колегу, по-справжньому хорошу людину», – ділиться майстер з ремонту електроустаткування розливального прольоту мартенівського цеху Ярослав Остащенко.
У вересні 2022 року Олег був мобілізований до 47-ої окремої механізованої бригади «Магура» та пройшов навчання за кордоном, опанувавши складну протитанкову зброю.
Служив старшим оператором протитанкових ракетних комплексів, виконував бойові завдання на Запорізькому й Донецькому напрямках, брав участь у контрнаступальних діях у районі Роботиного та боронив Авдіївський напрямок.
Читайте також: «Він віддав життя за незалежність» – колеги в пам’ять про загиблого друга
Боєць ніколи не залишав своїх у скруті: одного разу Олег з побратимом виніс з поля бою пораненого товариша, під ворожими обстрілами, ризикуючи власним життям.
«Що б не трапилося, ми завжди були поруч із сином: підтримували в навчанні, вболівали на футбольних турнірах, раділи його першим крокам у професії. Коли Олег вирушив служити, ми й тоді не залишилися осторонь – плели сітки, робили захисні пончо, допомагали його бригаді всім, чим могли. Ми завжди пишалися нашим сміливим сином і пишаємося ним зараз. Його сила духу – наша родинна гордість», — говорить мати Героя, Олена Володимирівна.
25 лютого 2024 року, під час стримування ворожого штурму поблизу Бердичів на Донеччині, Олег Хуповка загинув.
Йому було лише 30 років… Він віддав життя за те, щоб Україна вистояла.
«Про службу він багато не говорив – та ми знали, що Олег гідно тримає свій напрямок і має успіхи. Ми завжди його підтримували, щиро пишалися й дякували за те, що стоїть на захисті. Обов’язково вітали одне одного зі святами, тримали зв’язок. Тепер дуже бракує цих розмов і самого Олега. Пам’ятатимемо його завжди», – говорить Ярослав Остащенко.
Олег Хуповка похований у рідному Вільнянську, де його завжди пам’ятатимуть. Ім’я полеглого воїна також збережено на меморіалі «Дерево пам’яті» у Запоріжжі.
У Олега залишилися дружина Вікторія, батьки та п’ятеро братів. Для другої родини – колективу Запоріжсталі – він назавжди залишиться не просто колегою – а Людиною з великої літери, прикладом мужності й честі.
Подвиг Олега – це частина великої історії незламності українських захисників.
Завдяки таким людям Україна бореться й живе. Ми схиляємо голови перед його сміливістю та перед усіма, хто став на захист країни. Вічно пам’ятатимемо наших Героїв, які віддали життя за Україну!
Раніше ми розповідали історію запорізького металурга Андрія Васецького, який загинув 30 грудня 2024 року на Донеччині. До повномасштабної війни Андрій, як і його батько, працював на Запоріжсталі в цеху холодної прокатки. А у 2022 році добровольцем став на захист країни.
