У Запоріжжі вчергове відбулася акція «Не мовчи — полон вбиває»
Вже традиційна акція на підтримку військовополонених відбулася у Запоріжжі. Такі заходи проходять у нашому місті щотижня і їхня мета завжди одна — стати голосом військовополонених та нагадати містянам, що наші захисники вже дуже довгий час знаходяться в неволі та нелюдських умовах.
Як пройшла акція — дивіться у репортажі zprz.city.
Читайте також: Лекції, такмед та військовий вишкіл — як у Запоріжжі займаються патріотичним вихованням молоді
«Ми дуже вдячні людям, які підтримують, приходять на наші акції постійно. Велика їм подяка. Такими акціями ми постійно нагадуємо всьому суспільству про наших захисників, які вже третій рік знаходяться у полоні.
І, на жаль, ми бачимо, що міжнародні організації, зокрема «Червоний хрест» не надають жодної інформації про наших хлопців, вони просто заплющили очі і від них ніякої допомоги.
Такі акції дуже важливі, тому що ми хочемо, щоб все суспільство бачило, що ми поруч з нашими військовополоненими, що ми не маємо права забувати наших героїв», — зазначила організаторка акції волонтерка Стелла Орел.
Цього разу учасники акції зібралися на проспекті Соборному неподалік від зупинки «вулиця Фортечна». Люди вишикувалися вздовж дороги та здійняли плакати, прапори й таблички.
Коли проїжджаючі автомобілі сигналять активістам — ті радіють. Ця залученість, хоч і може здаватися незначною, все одно дуже важлива. Це підтримка не тільки активістів, а й самих військовополонених. Нагадування, що про них пам’ятають та чекають вдома.
Одна з учасниць акції — Ольга Садовська, яка чекає на повернення свого чоловіка. Він став на захист України з перших днів повномасштабної війни, воював на Луганщині у складі 57-ї бригади 34-го батальйону.
«Наприкінці квітня 2022 року росіяни окупували населений пункт Новотошківське, де знаходився мій чоловік, і захопили його разом з побратимами в полон. Півтора року він вважався без звісти зниклим, при цьому російська сторона публікувала дані, що він був» 200-м». І лише через півтора року повернувся один з побратимів чоловіка, і сказав, що мій чоловік живий, але в полоні.
Ми їздимо на акції, на мітинги, були в координаційному штабі, аби на нас звернули увагу та почули нас, але відповідь поки що одна: Луганський напрямок дуже складний. Так далі жити дуже тяжко, тілом я тут, а душею — в полоні разом з ним», — поділилася Ольга Садовська.
Від початку повномасштабної війни з полону повернулися лише 6 воїнів з 57 бригади, каже жінка. Всього ж їх — понад сто — «офіційно» полонених або таких, які рахуються безвісти зниклими. Тому акції потрібно продовжувати, і постійно нагадувати і суспільству, і владі про захисників.
«Люди не втомлюються, люди ходять на мітинги. Як вони боролися за нас, так і ми боремося за їхнє життя, за їхню свободу. Про це треба говорити, не мовчати, кричати», — каже Ольга Садовська.
Учасники акції зазначають: полонені нічого не знають про те, що відбувається в Україні. Їм брешуть, або просто нічого не розповідають.
Тож, ці акції мають ще одну мету — якщо до полонених дійде звістка, що їх не покинули та щосили намагаються повернути, це підсилить їх та додасть віру в те, що врешті вони повернуться додому.
Раніше ми розповідали, як запорізькі волонтери провели піший благодійний марафон, щоб зібрати гроші на дрони для Третьої штурмової бригади.
