Для працівника Запорізької АЕС Валерія Погуляя з позивним «Шум» війна почалася ще у 2014 році
Валерій на той час був першим працівником ЗАЕС, який зміг мобілізуватися в зону проведення АТО/ООС. Захищав Україну від ворога понад рік, а восени 2015 року демобілізувався. Втім, за час служби встиг чимало зробити для рідного Енергодара та країни. Історію бійця розповіли в телеграм-каналі Енергоатому.
Читайте також: Міна розірвалася зовсім поруч — боєць запорізької тероборони тепер двічі святкує день народження (фото)
Підкреслює, що саме він з товаришем перефарбували стелу «Енергодар» у кольори України, коли чергували на блокпостах. І наголошує:
«Після звільнення Енергодара виправимо те неподобство, що зробили зі стелою окупанти».
Після демобілізації енергодарівець продовжив працювати на ЗАЕС, але числився в оперативному резерві ЗСУ, іноді їздив на військові збори. Крім цього, він займався волонтерською та громадською діяльністю.
24 лютого 2022 року Валерій перебував у відпустці, тому був удома. Вранці його розбудила поліцейська сирена, після чого з новин дізнався, що почалася повномасштабна війна. Потім відбулася важка розмова з рідними, о 07:45 військкомат і далі ранок, який не закінчується вже понад два роки.
«Найдовший ранок, який триває, на жаль, і досі, – констатує «Шум». – Повномасштабна війна, відступ, довгі місяці та вже й роки боїв, піхотне життя, нулі, нескінченне копання окопів та низка чергувань, втримання фронту, контрнаступ, втрати побратимів, контузії, різноманітні навчання, дуже рідкі відпустки й відвідини родини… Безкінечне 24 лютого 2022 року».
Читайте також: «Голлівудська історія» — бійця, що збив російський гелікоптер на Запоріжжі, не хотіли брати до ЗСУ
Мобілізувавшись у лави місцевої ТрО, енергодарівець разом із побратимами брав участь в обороні Запорізької області. Це ділянки навколо міста Оріхова, більш відомі як Мала Токмачка, Новоандріївка, Новоданилівка.
Коли у 2023 році розпочався контрнаступ України, підрозділ захисника дещо перемістився і брав участь у боях біля Новодарівки, Рівнополя і найдовше воював біля села Приютне.
«Тут загинуло й було поранено багато наших бійців з Енергодара, з району, з області, – пригадує захисник. – Особисто я власне у контрнаступі на нулі провів майже 100 днів. Це дуже багато часу. Хто пам’ятає інтенсивність бойових дій на тому напрямку в той період, розуміє, про що йдеться. У боях в основному працював на автоматичному гранатометі МК-19 (американський автоматичний гранатомет, калібр 40 мм – Ред.), а потім ще й на трофейному АГС-17 (радянський автоматичний гранатомет, калібр 30 мм – Ред.). Із великим задоволенням відправив по ворогу чималу кількість трофейних боєприпасів».
Нині, протягом певного часу, атомник із побратимами перебуває в одній із областей Україні на кордоні з росією. Вже встиг отримати бойову професію, пов’язану, як він сам зазначає, з новими викликами та зміною бойових тактик. Втім, єдине стійке і незмінне досі – це його віра в Перемогу України.
Раніше ми розповідали про вчителя із Запоріжжя, який вступив до лав територіальної оборони після поранення та контузії.
