Боєць після року в полоні пройшов реабілітацію й повернувся до бойових позицій, де служить у підрозділі, що працює на запорізькому напрямку
Історію бійця оприлюднила 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада. 25-річний Роланд родом із Мукачева, за батьківською лінією має угорське походження.
Влітку 2022 року він потрапив у полон під час боїв на Луганщині, де перебував рік. Після звільнення міг назавжди покинути армію, але повернувся – тепер працює в самохідному артилерійському дивізіоні.
У червні 2022-го військову частину Роланда направили на Луганщину. Підрозділ займав позиції на стику з сусідньою бригадою, щоб не допустити оточення. Боєць чергував на спостережному пункті, потім пішов відпочити з напарником. Прокинувся від гучних вибухів поруч.
Читайте також: «За Тернопіль та Запоріжжя!» — на Запорізькому напрямку бійці 118-ї ОМБР знищили колону техніки окупантів (відео)
«Знову вирушив на СП, але отримав наказ пройти в сусідню посадку, дочекатися БМП, поміняти механіка й вивезти машину з хлопцями в безпечне місце«, – згадує військовий.
Як з’ясувалося, посадка вже була заповнена росіянами. Роланд вийшов на них впритул. Зброю відразу відібрали, руки зв’язали. Боєць зізнається – перші хвилини був у ступорі. Як військовий допускав можливість загинути чи отримати важке поранення, проте полон навіть теоретично не розглядав.
Далі полонених повели через село до ворожого штабу. Дорогою Роланд побачив БМП, яку мав зустріти в посадці. Машина горіла, не доїхала до повороту в поле кілька десятків метрів.
Як військовополоненого його направили до виправної колонії на окупованій частині Луганщини. Там же відбували покарання звичайні кримінальники. Графік був чітким: зранку підйом, сніданок, перевірка. Частину полонених відправляли на роботу на території колонії – швейне виробництво, різні верстати.
Годували погано, особливо спочатку. Часто давали порожню варену капусту. Охорона складалася з місцевих луганчан. Ставлення було різним – дехто не чіпав, навіть міг пригостити сигаретою. Хтось бив просто так, для профілактики. Загальне правило: полонених били активніше, коли росіянам добре діставалося на фронті.
Передати звістку рідним із колонії було неможливо. Проте батьки Роланда знали, де він перебуває, бо росіяни поширили в соцмережах кілька відео. Одне зняли в момент полону, друге – вже з колонії разом з іншими військовополоненими. Загалом боєць провів у полоні майже рік – до червня 2023-го.
Після звільнення пройшов реабілітацію у військовому санаторії, певний час відпочивав вдома. Потім несподівано для багатьох вирішив повернутися до ЗСУ та підписав контракт із 128 окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою.
«Мої рідні негативно сприйняли те, що я знову пішов на війну. Але я доросла людина, і це моє рішення…«, – зазначає військовий.
Зараз Роланд служить у самохідному артилерійському дивізіоні 128-ї бригади, працює з самохідною артилерійською установкою 2С1 «Гвоздика». Він реально воює, більшу частину часу перебуває на бойових позиціях, має контузії від близьких влучань.
Днями підрозділ відбивав російський штурм. Постійно ведуть вогонь по ворогу. І по них б’ють – нещодавно ворожа FPV-шка вдарила в корпус машини, довелося тікати з позиції. Боєць так рвонув на САУ, що злетіла одна гусениця, але дотягнув до сусідньої посадки. Машину врятували, самі залишилися цілими.
Військовий зізнається – полон його змінив. Нормального сну, як раніше, взагалі немає. Зате став терплячішим, там навчився – треба було терпіти, чекати та надіятися. На перших порах після звільнення постійно снилася війна. Колонія, до речі, взагалі не сниться.
«І ще в мене помінялося ставлення до росіян. На початку повномасштабки, коли я бачив, що вони витворяли на Київщині, була ненависть. А тепер з’явилося презирство…«, – підкреслює боєць.
За ефективне виконання бойових завдань Роланда нагородили відзнакою головнокомандувача ЗСУ «За незламність» та медаллю «За оборону України».
Раніше ми писали, що ЗСУ стримують наступ окупантів під Запоріжжям.
