Історія поліцейського у четвертому поколінні Євгена Міщенка
Євген Міщенко — один з небагатьох поліцейських, чия служба стала по-справжньому «родинною» справою. Адже династія його бере початок ще з середини минулого століття. Незвичайною історією Євгена Міщенка поділились на сайті Головного управління Національної поліції в Запорізькій області.
Читайте також: Гроза наркоманів — у Запоріжжі живе одна з найкращих поліцейських собак в Україні (фото)
«Доля — цікава річ»
Прадід Василь Євтухович по лінії матері, про якого Євген знає небагато, працював у тоді ще Жовтневому (нині – Олександрівському) відділі. У той самий час там ніс службу і його дідусь по батьківській лінії Петро Данилович — учасник Другої світової війни та ветеран МВС, за 35 років служби неодноразово нагороджений за свою сумлінну службу та боротьбу зі злочинністю.
«Хоча й батьки мої на той час ще не були знайомі, дід разом з прадідом працювали в одному підрозділі та не раз заступали разом на службу. Доля — цікава річ», — розповідає поліцейський.
Батько Євгена Міщена, Юрій Петрович, роботі у правоохоронних органах присвятив 20 років. Спочатку працював дільничним, пізніше — старшим слідчим в Оріхівському міськвідділі, де ніс службу до вересня 2000 року, а потім пішов на заслужений відпочинок. А ще — був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Дитинство в кабінеті в поліції
Євген народився у 1989 році у селі Мала Токмачка Оріхівського району (тепер — Пологівського району). Дитинство своє згадує з теплотою. Цінності, які ще змалку прививали йому в родині Міщенків, вплинули на формування характеру. Дисципліна та відповідальність, взаємоповага та підтримка, доброта та любов — у такій атмосфері разом з молодшим братом зростав хлопець.
Мрія стати поліцейським у Євгена виникла ще в дитячі роки. Він згадує:
«Нерідко тато брав мене з собою на роботу, де я проводив час у його кабінеті. Показував мені своє службове авто. Все це мені було по-справжньому цікаво. Хоча й інші думки виникали — в старшому віці захопився історією та археологією і навіть замислювався над викладацькою діяльністю».
Виникла дилема: вчитель історії або поліцейський
У 2011 успішно закінчив Бердянський державний педагогічний університет, отримавши кваліфікацію «вчитель історії і правознавства», після чого проходив строкову службу у патрульній роті Внутрішніх військ МВС України. А вже після служби настав час обирати, з якою професією пов’язати своє життя.
Виникла дилема: вчитель або правоохоронець? Почав радитися з рідними. Тато порадив другий варіант. Переконував: «Йди по гарячих слідах, поки не відвик від армії». Тоді, добре зваживши всі «за» та «проти», чоловік прийняв тверде рішення — продовжити сімейну справу. І вже у 2013 році, після успішного проходження першочергової підготовки, став офіцером міліції.
«Невеликі труднощі на старті мого шляху звичайно були: новий колектив, непрості завдання. Потім невизначеність — переїзд і початок служби в обласному центрі на новій посаді. Однак я дуже швидко втягнувся. Зараз розумію, що тоді з вибором професії не помилився», — згадує капітан поліції.
За 11 років своєї служби Євген встиг попрацювати на різних посадах — від оперуповноваженого в Оріхівському відділенні поліції до старшого інспектора з охорони публічного порядку та безпеки Хортицького відділу поліції. Нині він – т.в.о. інспектора відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності Запорізької області.
Найскладнішим став перший тиждень повномасштабного вторгнення
З початком повномасштабного вторгнення перед поліцією постали нові відповідальні завдання та непрості виклики. Окрім виконання основних обов’язків, Євген Міщенко у складі пішого наряду забезпечував громадський порядок на території Запоріжжя, а на в’їзді в місто разом з колегами приймав перші гуманітарні колони з блокадного Маріуполя.
Особисто для Євгена найскладнішим був перший тиждень повномасштабного вторгнення. У прифронтовій Малій Токмачці, де на той момент жили його батьки, зникло світло та зовсім не було зв’язку. Додзвонитися до них вдалося лише на третій день.
«Коли вони вийшли на зв’язок, я сказав їм: «Кидайте все та виїжджайте». Так вони й зробили, забравши проїздом з Оріхова бабусю. Більше туди ніхто не повертався».
Додає, що і його рідний дім, і дім бабусі зруйнували російські снаряди… Зараз всі близькі в Запоріжжі, допомагають та підтримують один одного.
У Євгена є сім’я — дружина Яна та двоє маленьких синів — 5-річний Родіон та 3-річний Платон. Каже, що кожна людина обирає свій шлях сама і не знає, який оберуть нащадки, коли стануть дорослими. Але все ж сподівається, що вони продовжать його сімейну справу.
Зараз найбільша мрія Євгена Міщенка — перемога України у війні. Після неї обов’язково планує показати своїм дітям вже мирну та квітучу, як колись, Оріхівщину, де минули його дитинство та юність.
Ми писали,як на Запорізькому напрямку працюють кінолог та його помічниця Скаллі (відео)
