У Запоріжжя з лекцією завітала авторка незвичайних скульптур, художниця Поліна Вербицька
Одними з найяскравіших робіт групової виставки «Ви всі свого віку», яка триває у галереї Центру сучасного мистецтва Запоріжжя на проспекті Соборному, 151, є скульптури з полімерної глини і дерева Поліни Вербицької з Києва.
Читайте також: Масниця та інші цікаві заходи — як провести вихідні у Запоріжжі
Вчора у запоріжців була можливість поспілкуватись з Поліною — вона вперше побувала у нашому місті, прочитала у ЦСМ лекцію про наративне мислення взагалі і в мистецтві, та відповіла на запитання відвідувачів. (Наратив — це історія, оповідання).
Давно слідкую за цікавою оригінальною творчістю Поліни Вербицької на її сторінці у фейсбуці, яка під час пандемії стала зіркою популярної у фейсбуці мистецької групи «Сіль-Соль», тому таку зустріч не могла пропустити. Процитую деякі відповіді Поліни Вербицької під час зустрічі щодо її творчості і, зокрема, її робот на виставці.
«Мені здаються страшними картинки з кошенятами»
— Я завжди щось придумувала таке, малювала в дитинстві. Більшу частину дорослого життя я займалася скульптурою. І, зазвичай, невеликою, тому, що у мене довго не було майстерні. Потім перейшла на велику. Зараз комбіную різні штуки. Дуже нещодавно повернулась до малювання і живопису.
Більша частина робіт з серії, яка виставлена у Запоріжжі, зроблена під час моєї вимушеної еміграції до Литви. Також робили їх у себе вдома, у мене не було майстерні. Я збирала дерево, яке знаходила на березі Балтійського моря.
Еміграція така складна штука… Мені здається, що митець — це часто такий трохи аутсайдер і так багато де. А коли ти в еміграції, то ти ніби двічі аутсайдер. І це дуже самотнє відчуття. І коли я робила ці тіла, в які входять шматки знайденого дерева — це було буквально про те, що я якось маю зроситись з цією країною, взаємодіяти з цим досвідом. Але ми не взаємодіємо, ми як чужеродні тіла один одному, ні туди і не сюди, — відповіла Поліна Вербицька на запитання zprz.city.
— Як ви прийшли до матеріалу, з яким працюєте, як скульптор?
— Я самоучка і шукала інформацію про матеріали, з якими можна працювати поза межами майстерні — не дуже токсичне, не дуже складне. І полімерна глина — це очевидний вихід для маленьких скульптур. Тому, що вона дуже зручна у використанні, її можна запікати у духовці і з нею можна робити, що хочеш. Я досі її дуже люблю і не розумію, чому так мало художників її використовують.
До речі, знаю, чому. Нормальні академічні скульптори хочуть стабільного матеріалу. До скульптур є такій підхід, що це має бути дуже довговічна робота. А синтетичні матеріали не дають такої гарантії. А скульптори хочуть знати точно, що буде з їхніми роботами, наприклад, через 500 років.
Але я взагалі нещодавно перейшла з полімерної глини на віск. Не хочу навіть невеликої надії на довговічність цих робіт, тому, що не бачу в цьому особливого сенсу. Для мене це не є монументами, безсмертям, яке я хочу увіковічити. Для мене дуже красива ідея, що вони смертні і крихкі, тому, що ми смертні і крихкі. Таке життя.
(Тут я згадала про відомого швейцарського художника Урса Фішера, який робить скульптури з воска, у тому числі великі скульптури-свічки. — Ред).
— Чи шокують ваші роботи глядачів?
— Мені здається, зараз вже менше шокують. Можливо тому, що в Києві вже звикли. Спочатку люди дуже погано реагували. І я була дуже здивована, тому, що не очікувала. Потім я якось звикла. Думаю, у мене просто інша естетична оптика. Мені мої роботи на здаються страшними. Мені здаються страшними картинки з кошенятами часто, на повному серйозні.
— Ви пояснюєте свої роботи чи залишаєте це на опрацювання глядачів?
— Я можу розповісти про умови, за яких вони були створені, ситуації. Вони часто створюються під впливом якихось обставин. Але в мене немає конкретного месседжу. Мої роботи створені, як стани, а не як моральні висновки. Це завжди більш питання, ніж пояснення. Зазвичай це стан, який я переживаю тілесно, і мені простіше демонструвати це через тілесність в роботі. В роботах часто немає обличчя, тому, що це не конкретний портрет, а певний стан.
Мої роботи — це, скоріше, спроби доторкнутись до якихось моментів, де я щось починаю пізнавати в собі, і все. Тобто, для мене це свого роду філософський щоденник.
— А що більше впливає на ваші роботи?
— Думаю, що на нас взагалі все впливає. На мене найбільше впливають книжки, які читаю, і думки, які я думаю, тому, що я достатньо егоцентричний художник. Більш того, я мало звертаю увагу на багато речей, які відбуваються зовні. Я би сказала, що для мене все, що відбувається в реальному світі, вторинне. Тому, що воно є наслідком того, що у нас відбувається у душі.
«Це прикраси, які не намагаються подобатися всім»
На прохання zprz.city розповісти про незвичайні прикраси її роботи Поліна Вербицька відповіла:
«Прикраси робила і зараз теж роблю. Вони часто були у вигляді частин тіла. тому, що мені здавалася прикольною думка прикрашати тіло частинами тіла — це, наприклад, очі, рот, вуха. Я робила такі прикраси собі, потім друзям, потім продавала. Зараз я їх трохи по іншому роблю. Мені подобається».
На сайті verbshop.com.ua Поліна написала про прикраси:
«Ці речі — продовження моєї скульптурної практики. Вони створені вручну, в одному екземплярі. Я працюю з формою тіла, його фрагментами, поглядом, поверхнею. Це прикраси, які не намагаються подобатися всім».
Поліна Вербицька про себе
«Я — Поліна Вербицька, українська художниця. Працюю зі скульптурою, тілесними фрагментами, ювелірними об’єктами та графікою. Живу й працюю в Києві.
У своїй практиці я зосереджена на тілі як поверхні контакту — місці, де внутрішні стани стають видимими. Мене цікавить крихкість, присутність, відчуття межі, коли щось внутрішнє виходить назовні і набуває форми.
Мої роботи експонувалися в Karas Gallery, Voloshyn Gallery, Одеському художньому музеї, Українському домі, а також на персональних і групових виставках за кордоном». (З сайта verbshop.com.ua).
Приходьте у ЦСМ!
Виставка українських (переважно) художників «Ви всі свого віку» (графіка, живопис, скульптура, анімація) галереї «Eye Sea Gallery» (Київ) триватиме орієнтовно до 2 березня.
Художники-учасники виставки:
- Олександр Притула (Київ)
- Єлизавета Бондаренко (Київ)
- Марія Пивоварова (Київ)
- Антон Hudo (Львів)
- Nirsa (Мехіко)
- Богдан Католик (Харків)
- Поліна Вербицька (Київ)
- Єгор Стрєлков (Київ)
- Владислав Рябоштан (Дніпро)
- Сестри Фельдман.
Галерея ЦСМ на просп. Соборному, 151 відкрита з 9.00 до 18.00, під час повітряної тривоги зачинена для відвідувань.
Вхід безкоштовний.
Т. 050-424-20-54.
Також 25 лютого о 17.30 у ЦСМ (просп. Соборний, 151) вдруге відбудеться лекція «Ройтбурд. Розмови» art-advisor, кураторки, засновниці ORMAN Тетяни Шатц про творчість та життя видатного українського художника Олександра Ройтбурда.
Лекція безкоштовна, за обов’язкової попередньої реєстрації за посиланням. Кількість місць обмежена.
Ми писали, що у Запоріжжі покажуть прем’єру, де героїня говоритиме мовою тіла і даруватиме глядачам прикраси.
Фото автора, прикраси — verbshop.com.ua
