За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Антон Мартиненко разом з президентом України Володимиром Зеленським. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
Історію військовослужбовця дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Антон Мартиненко вступив до лав армії одразу з повноліттям. Хлопець зізнався, що мріяв стати військовим з 12 років. Зараз же він розвідник-навідник одного з батальйонів десантно-штурмових військ, має псевдо Норд:
"Мене навчили любити Україну, я це з дитинства розумів. Я в певний час змінив свої зацікавленості, коли там всім подобалося грати в комп'ютерні ігри, мені подобалося читати книги. Я готувався, я розумів, що буде велика війна, просто невідомо коли."
Антон Мартиненко під час проходження військової служби. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
Норд родом з Михайлівки Василівського району. Близько семи місяців хлопець з родиною перебував у окупації. Виїхати вдалося завдяки дорозі життя:
"Ми цілий день прочекали, і вже під вечір сказали: “Хто з дітьми, можете проїжджати”. Ми якраз були на початку колони, і мені було 17 років, ми проїхали більш-менш вдало. Бо потім почалися дощі, обстріли. І вже б ми не проскочили".
Антон Мартиненко у об’єднанні «Добробат» у Запоріжжі. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
Після евакуації в Запоріжжя хлопець долучився до об'єднання "Добробат" допомагати розбирати завали після російських обстрілів. Також розпочав тренування на полігонах, аби йти до армії підготовленим:
"У мене було спорядження, форма, у мене все було готове майже, залишилися тільки 18 років, вступити до лав ЗСУ і отримати зброю".
Антон Мартиненко разом із батьками під час проходження військової служби та на випускному зі школи. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
Торік улітку Антону виповнилося 18 років, тож хлопець став на захист країни — боронити Запорізький напрямок. 2 грудня 2023 року, поблизу Вербового під час евакуації побратима, отримав поранення ноги:
"Мені відірвало одразу ногу. Перший скид прийшовся прям у неї. Другий скид десь біля мене. І ми одразу забігли назад. У мене не було періоду паніки, я багато разів це відпрацьовував. Я заліз одразу в бліндаж і почав надавати собі першу домедичну допомогу".
Антон Мартиненко під час проходження військової служби. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
Аби дістатися до побратимів для подальшої евакуації, Норду довелося повзти майже пів кілометра:
"Траншея вузька і їм треба тягнути мене на плечах. Це дуже важко було мені, я втрачав свідомість. Тому нам доводилося чергувати. 10 метрів вони тягнуть мене, 10 метрів я повз сам".
Батьки дізналися про поранення сина від нього ж самого. Хлопець зателефонував матері вночі, коли його евакуювали до Запоріжжя, розповів батько Сергій Мартиненко:
"Він вночі зателефонував матері з чужого телефону і попросив, щоб у привезли йому одяг у лікарню, бо його привезли пораненим. І ми вночі поїхали. Це був шок. Краще, що він живий та з нами — це головне, далі все буде добре. Це важко словами сказати. Дуже пишаємося, він зробив все, що зміг".
Антон Мартиненко у лікарні після поранення. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
Зараз хлопець перебуває на лікуванні у Кропивницькому. Він вже пережив понад десять операцій на нозі та готується до майбутнього протезування:
"У мене не тільки ж нога була проблемна, у мене на руці були опіки, уламки досі деякі залишилася. Нога ліва була десь 50% в опіках, вище коліна була повністю в опіках і уламках. І скажімо так, інші частини тіла теж, трохи постраждали".
Після реабілітації Антон планує повернутися на фронт, аби й надалі боронити країну:
"Звичайно готовий. Набагато краще ходити на протезі, ніж на милицях. І я дуже цього хочу. Я маю ще багато життєвих мрій і у мене, все ж таки, стоїть мета далі нищити ворога. Можливо вже не в штурмовому підрозділі, а у якомусь підрозділі операторів БпЛА".
Медаль «За військову службу Україні» Антона Мартиненка. Фото: особистий архів військовослужбовця Антона Мартиненко
