У спогадах очевидців Ленін мав бути максимально людяним
Сьогодні – 155 років з дня народження Володимира Леніна, якого нинішній російський диктатор путін ненавидить за те, що той начебто «створив Україну».
Читайте також: Аукціон провалився – на скульптуру леніна з Запоріжжя так і не знайшлося покупців
І хоча Ленін в Україні ніколи не бував, як не було й українців у його близькому оточенні, історія знає запоріжця, котрий опинився біля вождя і не раз бачив його на власні очі.
Це Іван Григорович Тихонов. На початку 1920-х років він став курсантом військової школи імені ВЦВК (Всеросійський центральний виконавчий комітет). Розміщувалася школа на території московського Кремля, де мешкав і Ленін.
Читайте також: Особлива алея — у Запоріжжі висадили саджанці із жолудів історичного дерева з Черкащини (фото)
Спогади Івана Тихонова про його неждану зустріч із самим вождем надрукувала газета «Индустриальное Запорожье» 4 листопада 1964 року (акурат за день до відкриття в місті помпезного пам’ятника Леніну).
Публікація зі спогадами Івана Тихонова
Ось що розказував колишній кремлівський курсант.
— Була неділя. Ми «прощалися» з юністю – починали голитися. Збуджені, підсміювалися один з одного. У перукарні стояв різноголосий молодий гомін.
Чекаючи своєї черги, я осторонь переглядав журнал. Раптом чую шепіт: «Ленін!». Озираюся, Володимир Ілліч, який щойно увійшов до перукарні, запитує, хто останній у черзі. Йому відповіли. Ілліч присів до столика.
Трохи оговтавшись від радості, що охопила нас (багато хто вперше бачив вождя!), ми, зібравшись у купку, почали радитися, як би запропонувати Володимиру Іллічу постригтися без черги. Нам не могло й на думку спасти, щоб така зайнята людина, та ще й не зовсім видужала після поранення, чекала своєї черги в перукарні.
І от найсміливіший з нас підійшов до Ілліча і запропонував йому зайняти крісло, що звільнилося.
Володимир Ілліч не погодився і далі сидів за столиком.
Порадившись із майстром, вирішили застосувати інший прийом – використати ленінську чуйність до простої робочої людини. «Володимире Іллічу, — підійшов до нього майстер і звернувся, — моє крісло буде незайнятим доти, поки Ви не сядете. У мене сім’я, діти, і мені треба заробити».
Усміхнувшись, Володимир Ілліч подивився в наш бік (ми прочитали в його усміхнених з хитринкою очах: «Що, ваша взяла?») і сів у крісло.
Читайте також: «Не те що американський» — як перший політ людини в космос, ловко відпіарений, збуджував запоріжців
У цій історії мене бентежить один нюанс.
До 1923 року Ленін переніс два інсульти. Були паралізовані права рука і права нога, тому свої статті пролетарський лідер уже не писав, а диктував.
Хворий вождь знаходився під постійним наглядом лікарів (зокрема зарубіжних).
Однак 9 березня 1923 року стався ще й третій інсульт, унаслідок якого в Ілліча відібрало мову. З 12 березня почали публікувати бюлетені про стан здоров’я Леніна.
Лише з настанням теплих днів у травні медики дозволили пацієнту перебування на веранді його кремлівської квартири. А 15 травня 1923 року Леніна в супроводі лікарів перевозять до Горок – там він уже прожив до самої смерті (у Москві побував лише раз – 18-19 жовтня 1923 року).
І ви ще вірите в походи до перукарні за таких умов? І в «очі з хитринкою»? Та лікарі йому навіть газети читати заборонили, яка там цирульня могла бути з галасливими курсантами на додаток.
Тому я дуже сумніваюся в цій історії. Або старий товариш щось нафантазував, або журналісти наплутали з роками.
Володимир Ленін 1923 року. Поруч сестра Анна і лікар Федір Гетьє
Читайте також: Майже, як замок — запорізький краєзнавець розповів історію одного будинка у Старому Олександрівську (фото)
Іван Тихонов заразом розказав, що тоді не вперше побачив радянського керманича. До того він був свідком виступу Леніна на третьому з’їзді комсомолу з програмною промовою «Завдання спілок молоді» (1920 рік).
Бачив вождя живим і бачив, що називається, в гробу. Поясню, у чому річ.
Сорок років тому в СРСР вийшла книга «Часовые поста № 1» — про вартових біля мавзолею Леніна. Є там і такий пасаж.
«Постові відомості знищуються […], а ця в копії — уціліла. Помкарнач (помічник начальника караулу) Дмитро Гордєєв зробив її […] «для себе». Щоб знати, хто з вартових на якому посту стоїть і в якій зміні. […]
Постова відомість зберегла прізвища вартових почесного караулу курсантів 2-ї кулеметної роти, яким довелося нести скорботну вахту [28 січня 1924 року]. Ось імена цих солдатів революції:
Пост № 1. Біля входу до Мавзолею. Кавтуненко Анатолій. Касаткін Андрій. Аксьонов Михайло.
Пост № 2. На сходах, що ведуть до труни. Каніщев Олександр. Барматунов Василь. Табакін Ілля.
Пост № 3. Біля труни. Лук’янов Петро. Яковлєв Федір. Лаврентьєв Дмитро.
На постах № 4, 5, 6 та 7 (навколо Мавзолею і біля вінків уздовж Кремлівської стіни) – Іонісій Каф’ян, Іван Тихонов, Петро Шубін, Сергій Боєв, Володимир Соколов, Василь Широчкін, Костянтин Сергєєв та інші. […]
«Знаходячись у караулі, — згадував Дмитро Васильович Гордєєв, — ми ніяк не могли змиритися з тим, що охороняємо Леніна неживого. Нам усе здавалося, що Володимир Ілліч лише на певний час зайшов у будівлю.
Під час відпочинку в караульному приміщенні тільки й було розмов що про Ілліча, про його простоту та скромність. […]
Здавши вахту біля Мавзолею новому караулу, ми спустилися — з дозволу коменданта Кремля — до Траурної зали і зупинилися на дві хвилини перед червоним саркофагом. Крізь засклені прорізи у його верхній металевій кришці можна було бачити Леніна до пояса. Дивлячись на знайоме спокійне обличчя, хотілося вірити, що Ілліч спить, що ось-ось прокинеться».
Копія постової відомості з прізвищами вартових наступного дня після похорону Леніна. 60 років по тому живими залишалися тільки двоє з них: 83-літній Іван Тихонов та ще 80-літній москвич.
Читайте також: Нові сенси — що зараз знаходиться у найвідоміших історичних будівлях Запоріжжя (фото)
Зрозуміло, що наш земляк активно виступав перед запоріжцями з розповідями про Ілліча. Для пропагандистів така людина (Леніна бачив!) була на вагу золота.
Якщо вірити старій газеті, то спомини Івана Тихонова мали чудодійний вплив на школярів. Під враженням вони, наприклад, заклали «піонерський ботанічний сад Шевченківського району» біля «школи глухонімих»
Слід згадати, що за тих часів у спогадах про засновника СРСР неодмінно напирали на скромність, доброту вождя. Радянські люди у відповідь складали анекдоти, де висміювали ці намагання. Один з анекдотів такий.
Дружина Леніна Надія Крупська виступає перед піонерами:
— Дорогі діти! Усім відома доброта Леніна. Я вам розповім про такий випадок.
Одного разу Ленін голився, а неподалік маленький хлопчик стояв. Ленін бритвочку гострить, а сам на хлопчика поглядає. Ось Ленін поголився, помазок вимив, знову бритвочку гострить, на хлопчика поглядає. Потім бритвочку витер і поклав у футляр. А міг би й полоснути! Ось який Ленін добрий був.
Титульна ілюстрація: фрагмент картини Володимира Пчеліна «В.І. Ленін на засіданні ЦК РСДРП(б) у 1917 році».
Леніна тут не впізнати: у перуці, без вусів і бороди. Конспірація!
Фото: архів редакції, uk.wikipedia.org, flibusta.site
Раніше ми показали, як у Запоріжжі розквітла легендарна Тарасова груша.
