Боєць написав похоронку на себе й відправив її куди бог пошле
12 жовтня 1963 року робітник «Запоріжсталі» Олександр Перцевой ішов берегом Дніпра. Увагу привернула подряпана пляшка, запечатана смолою. Вона застрягла у воді поміж каміння. Тицьнув ногою – і побачив папір усередині.
Невже послання? Так.
Читайте також: Запорізький біолог знайшов на узбережжі Дніпра старовинний якір (фото)
Відкривши пляшку, Олександр Перцевой виявив конверт-трикутник.
Солдатські листи-трикутники – один із символів німецько-радянської війни. Бійці писали текст, потім складали папір у формі трикутника і на зовнішньому боці вказували адресу. Такі листи не заклеювали, адже їх перевіряла цензура. З чорнилом були проблеми, тому писали олівцем
Зовні на конверті зі знайденої пляшки було написано олівцем: «Кто и когда найдет сообщите родным». У конверті –шматочок паперу з посланням.
«Прощайте товарищи Умираем за нашу любимую Советскую Родину Союз Советских социалистических республик Пишем это перед форсированием Днепра в районе Киева 1943 г. подразделение солдат в количестве 18 человек Я сам рождения Черниговской обл. Менский район село Степановка Чикилевский Михаил Семенович».
Записка була написана на шматку паперу розміром 10х11 см. Очевидно, це клаптик сторінки якоїсь канцелярської книги
Читайте також: Історик з Дніпра знайшов старі мапи Хортиці — як зображували острів 250 років тому
Інформацію про знахідку надрукували газети — місцева «Индустриальное Запорожье», всесоюзна «Красная звезда». Українське радіо також розголосило цю історію.
Відгукнувся один з тих 18-ти бійців — москвич Андрій Іванов. За його словами, тоді під час форсування Дніпра у живих лишилося шестеро.
Серед них – Михайло Чикилевський.
Могла зажевріти надія, що автор похоронки на себе побачить свої слова відчаю через 20 років. Але…
Читайте також: Старовинне кладовище в Гуляйполі зруйнували російські обстріли (фото)
З’ясувалося, що в рідному селі Михайла на той час проживали його мати, сестра і брат (батько помер 1946 року). Коли звістка про знахідку в Запоріжжі дійшла до тих місць, у тамтешній районній газеті «Колгоспна правда» надрукували нарис про Михайла Чикилевського. Ішлося там і про обставини, за яких він написав ту відчайдушну записку. Подробиці розказав бойовий товариш.
– Було це так, — говорив односелець і побратим Михайла Феодосій Шамрук. — Точилися запеклі бої на Дніпрі. Наша рота зазнала великих втрат. За всяку ціну нам необхідно було перебратися на той бік Дніпра, закріпитися там. Темної ночі під шаленим ворожим вогнем вісімнадцяти бійцям нашого підрозділу вдалося переправитися з лівого на правий берег, зокрема Чикилевському й мені. Ми були зв’язківцями, удвох протягнули телефонний провід з лівого берега на правий.
Фашисти спочатку розгубилися, а потім, оговтавшись, почали нас обстрілювати з кулеметів та мінометів. Тільки встигли трохи окопатися, як вони з новою силою і вже з трьох боків стали на нас наступати. Відступати ж не було куди. Позаду – Дніпро! Але в цей важкий час Михайло не занепав духом, навпаки, він усіх підбадьорював, кричав: «Поглибше окопуйтеся, друзі, влучно стріляйте. Ось-ось до нас підійде допомога».
Важко було, та ми не відступали. Уже почали наші човнами переправлятися. Нам стало легше. Чується команда: «Вперед!». Ми наступали. І тут, на моїх очах, Михайла скосила ворожа куля. Я в цьому бою був поранений».
І все ж: попри те, що то були свідчення очевидця, фраза «Михайла скосила ворожа куля» викликала сумнів. Адже інший учасник бою Андрій Іванов, як ми згадали вище, стверджував, що Михайло Чикилевський лишився живим.
Крапку в цій суперечності поставили офіційні документи. А вони вказують, що, виживши в кривавому форсуванні Дніпра (у битві за найбільшу ріку України загинули 417 тисяч радянських бійців), два місяці по тому – 28 листопада 1943 року — Михайло Чикилевський загинув у Гомельській області Білорусі. Був йому лише 21 рік. Після війни перепохований у братській могилі в місті Хойники.
Залишилося єдине фото Михайла Чикилевського
Читайте також: Зник безвісти рік тому на Запорізькому напрямку – на війні загинув мешканець Енергодара
На фронт Михайло потрапляв двічі. З перших днів німецько-радянської війни – ще 19-річним – воював на півдні України, на Донбасі. Потрапив у полон. Зумів утекти. Його спіймали й знову кинули в табір. Але Михайло втік вдруге й добрався до рідного села, де хазяйнували німці.
Налагодив зв’язок з партизанами, інформував їх, передавав продукти. Хотів піти до партизанів, та батько відмовив: боявся за сім’ю.
Читайте також: Вивезли з-під обстрілів та відновили — у Запоріжжі відреставрували старовинну вітрину з Гуляйполя
Після звільнення від фашистів села Степанівки у вересні 1943 року Михайла знову забрали до армії (тепер уже з молодшим братом Віталієм, але потрапили вони в різні полки).
90-літній Віталій Чикилевський з портретом брата. Фото 2015 року.
А 1963 року він написав до редакції газети «Индустриальное Запорожье»: «Через два десятиліття потрапив лист Михайла в рідну домівку. Здається, лист сам прийшов до нас»
Подальшу долю Михайла Чикилевського ви вже знаєте. Жити йому лишалося два місяці.
Читайте також: Усіх на фронт, на передову – як проводили мобілізацію на Запоріжжі під час Другої світової війни
А записка зараз знаходиться в Національному музеї історії України у Другій світовій війні (Музей війни). Не раз вона ставала чільним експонатом на виставках.
— Адресант записки, судячи зі змісту, людина освічена, грамотна, пише без граматичних помилок, вихована в дусі свого часу, — так характеризувала автора пронизливого послання Світлана Даценко, завідувачка відділу Музею війни. — Текст телеграфний, не містить жодного розділового знака, ніби автор намагався якомога швидше повідомити про свою можливу загибель, висловити емоції, переживання, використати можливість попрощатися зі знайомими, друзями й родиною.
Читайте також: Понад 100 років пролежало під водою — у Запоріжжі знайшли старовинне судно на узбережжі Дніпра
Ось так 16 рядків тексту, написані перед лицем смерті, таки дісталися до тих, кому були адресовані, — до рідних бійця. А ще стали унікальним артефактом, надбанням української історії.
До слова, за час 20-річної одіссеї листа з війни між Києвом і Запоріжжям будували три ГЕС – Кременчуцьку, Середньодніпровську і Київську (дивізія, де служив Михайло Чикилевський, форсувала Дніпро вище столиці за течією). Безцінну пляшку, що примудрилася вціліти, робітник «Запоріжсталі» Олександр Перцевой знайшов поблизу річкового порту (тоді імені Леніна).
Читайте також: У Запоріжжі з’явиться Дерево пам’яті — на кожній гілочці будуть імена наших захисників
І все ж одна загадка у цій історії лишається. Згодом у пресі замість Олександра Перцевого як того, хто натрапив на цю виняткову річ, чомусь з’явилося ім’я іншого запорізького металурга — Степана Огієнка.
Фото: Аркадій Шайхет/uinp.gov.ua, sorada.gov.ua, газета «Индустриальное Запорожье» (1963 рік), m.gorod.cn.ua
Титульне фото: радянські сапери будують переправу через Дніпро на північний схід від Києва
