Коронний номер – пошук апологетів буржуазного цирку
14 вересня 1949 року газета «Большевик Запорожья» друкує оголошення:
До уваги абонементотримачів
Запорізького держцирку!
Дирекція Держцирку повідомляє, що абонементи дійсні до 18 вересня включно. Після зазначеного терміну абонементи не дійсні та Держцирком назад не приймаються.
Слово яке цікаве: абонементотримач. Цікаве і призабуте – тепер уже важко уявити, щоб хтось купив абонемент на низку циркових вистав і з ним ходив на кожне дійство.
А колись ходили. 1949 року циркові вистави відвідали близько 150 тисяч запоріжців. Третина з них – через бюро організації глядача, простіше кажучи – культпоходи.
Читайте також: На центральному проспекті Запоріжжя з’явились п’ять нових паблік-артів — що про них розповіли автори
Але чому «абонементи не дійсні»? Тому що сезон закінчувався. Будівля цирку в Запоріжжі ще була дерев’яною, її поновили після війни у 1948 році. Стояв той цирк у парку Металургів (який тоді називався парком «Запоріжсталі»).
Ішли вистави у цій дерев’яній споруді лише теплої пори року, а з осені до весни – великий антракт.
Старий запорізький цирк у парку Металургів. Фото зроблено взимку 1964 року. Міжсезоння
І що ж побачили запорожці у цирку 1949 року? Насамперед – нескінченну французьку боротьбу (так називали в той час греко-римську боротьбу). Публіка валила валом. Промайнула навіть боротьба з биком у виконанні артиста Кадир-Гуляма, якому тоді було 82 роки (а загалом він прожив 102 роки).
Читайте також: Гірка краса — у Запоріжжі відкрили фотовиставку про реалії сучасної війни
Поєдинки на килимі, таке враження, були поставлені на конвеєр. За неповні два місяці (точніше, за 55 днів) провели понад 200 сутичок. Ось характерні для 1949 газетні анонси.
15 червня
Велика циркова вистава
Нова програма.
Продовження матчів класичної французької боротьби.
Борються 3 пари:
Доменний — Аузоніо (реванш),
Стрижак — Аренський,
Шевчук — Люксембург.
16 червня борються:
Стрижак — Шевчук,
Медведєв — Доменний,
Дьяковський — Муре.
Початок вистави о 8.30 год. веч.
***
22-23-24 червня вперше в сезоні три спортивні вечори.
«Боротьба всіх видів».
Борються 25 пар. Беруть участь усі борці, що прибули.
Доменний — Сотниченко,
Стрижак — Козаков,
Шевчук — Боровський.
Оновлена обширна програма.
Початок о 8 год. 30 хв. веч.
Згаданий тут Михайло Стрижак (схоже, він боровся у кожній виставі) – улюбленець публіки, чемпіон СРСР з греко-римської боротьби 1947 року. До Другої світової війни, у 1936- 1939 рр., Михайло виступав за запорізький «Будівельник».
І хоча 1949 року запоріжці могли вдосталь надивитися на улюбленого атлета, він і в грудні того ж року, вже по закінченні циркового сезону, гастролював у нашому місті. Про це свідчить майстер спорту з греко-римської боротьби, блискучий знавець цього виду спорту Валерій Смирнов.
Він пише: «Михайло Стрижак […] квартирував […] у родині майбутніх борців Вадима та Олександра Важненків. Мама майбутніх спортсменів Фатіма Семенівна прала одяг і готувала обіди популярному цирковому борцю та атлету».
А борцівські поєдинки, доки в цирку тривав мертвий сезон, цілком могли проходити навіть у театрі імені Щорса. Принаймні такі оголошення в газеті «Большевик Запорожья» за попередній, 1948 рік, мені траплялися.
Читайте також: Об’єднав всіх містян — у Запоріжжі відбувся фестиваль до Дня Бердянська (фото)
А тепер, перш ніж перейти до інших зірок запорізької арени-1949 — історично-культурний екскурс. Для розуміння атмосфери.
У березні 1949 року в московській газеті «Советское искусство» виходить стаття «Апологети буржуазного цирку». О, які барвисті ярлики там навішані!
— «космополіт-теоретик»;
— «представники буржуазної клоунади, виразники ідей реакційного циркового мистецтва Заходу»;
— «представники розтлінного буржуазного цирку»;
— «формалістичні викрутаси в цьому ворожому нам за ідеєю номері»;
— «типово мюзик-хольний і чужий нам номер».
— «безідейні «антре», які видаються за циркову «класику»;
— «загниваюче циркове мистецтво капіталістичних країн»;
А погляньте на інші заголовки у тому ж газетному номері.
Так-так, усе це — плюс «Апологети буржуазного цирку» — влізло в один номер газети «Советское искусство» за 5 березня 1949 року. А ще ж рознос «безрідних космополітів» у передовій статті та надрукованому тут же зверненні кінематографістів до товариша Сталіна.
Цирку пощастило: статтю про його «безідейні номери», спроби «отруїти згубним духом буржуазного мистецтва» і «по-рабськи улесливе вихваляння розбещеного мистецтва західного цирку» помістили на газетних задвірках — у самому низу останньої сторінки.
Певно, критикували вже «за залишковим принципом» — після мистецтвознавства, кіно й театру.
Читайте також: Людина з великої літери — 87 років тому народився відомий дослідник Запорізького краю
Автор тієї статті – Микола Барзилович. Був такий колишній жонглер, а в описуваний час директор і художній керівник Училища циркового мистецтва.
Цікаво, що 6 років по тому та ж газета, змінивши назву на «Советская культура», громила вже самого Барзиловича, який став директором Мосестради.
У фейлетоні «Те, чого не бачить глядач…» полум’яному поборнику чистоти радянського цирку Барзиловичу влетіло за ліві концерти.
Такі концерти, — обурювався фейлетоніст впливової газети, — «немов чарівний золотий ключик відкривають шлях до номерів у готелі «Москва», до влаштування гаража для персональної машини, до лікувальних карток у хорошу поліклініку, до виробничих майстерень Большого театру, навіть до передплати зібрання творів Віктора Гюго».
Читайте також: Перший Почесний Громадянин міста — за що у Запоріжжі нагородили званням відомого графа
Та повертаємося до Запоріжжя 1949 року. А там на арені цирку (газетний анонс):
Вечір сміху – клоунський карнавал
Продовження гастролей найбільшого радянського атракціону — ведмеді-канатоходці під куполом цирку (керівник народний артист РРФСР Борис Едер) та велика різноманітна програма.
Початок вистав о 8.30 год. веч.
Борис Едер – перший у світі приборкувач у клітці, котрий відмовився від використання револьвера. У Запоріжжі 1949 року він гастролював з першою дружиною Тамарою Едер — вона була його асистенткою і повітряною гімнасткою
Зверніть увагу: вистави починалися о пів на дев’яту вечора. А в Запоріжжі тоді не те що маршруток — тролейбусів навіть не бачили.
Добиратися додому після зачарування клоунами, акробатами та приборкувачами тигрів доводилося таки пізно. Утім, і місто ще було значно меншим від сьогоднішнього. Там, де тепер автовокзал, наприклад, уже починалося чисте поле.
А сеанс у літньому кінотеатрі так взагалі починався о 22.20. Неймовірно. А ще одна неймовірність – в анонсі нижче
Що таке «Золловська залізниця», рекламована в газеті «Большевик Запорожья» 1949 року, ви й гадки не маєте. А тоді (та й набагато раніше) народ шаленів від цього дива. Щоправда, в історію диво увійшло під назвою «Звірина залізниця».
Читайте також: Українізували містян — як в Олександрівську понад 100 років тому з’явилася відома «Просвіта»
Михайло Золло та його «Залізниця» – це дві легенди. Лишень уявіть: на арену виїжджає справжній паровоз (але меншого розміру), і тут така феєрія починається! Машиніст – мавпа, черговий по станції – пудель, начальник вокзалу – козел, стрілочник – мавпа, пасажири – кури, гуси, качки, індики, поросята, собачки, морські свинки, дикобраз. Пасажир без квитка – справжній заєць. Усього понад 200 тварин! І всі виконують свої трюки.
Успіх програми був настільки приголомшливим, що Михайло Золло показував її цілих 35 років! Побачили її і запоріжці навесні 1949 року.
А ось що вони побачили три місяці по тому.
Люди повітря
Виконавці
Бреда, Скуковський та Донато.
І різноманітна програма
У неділю дві денні вистави за повною вечірньою програмою.
Початок о 12 та 3 годині дня, 15 серпня у цирку вихідний день.
Анатолій Бреда — засновник династії повітряних гімнастів. Саме 1949 року він очолив номер «Повітряний політ» (партнери Іван Скуковський і Донато). Номер виявився настільки вдалим, що йшов у московському цирку аж 11 років.
Донато – псевдонім уславленого повітряного гімнаста Доната Васильовича Старичкова. Він міг розіграти під куполом комічні сценки, та й працював паралельно як клоун.
Читайте також: У заповіднику «Хортиця» розповіли, як запорозькі козаки переселились на Кубань
«Люди повітря» літали над головами запоріжців 13 серпня 1949 року, на фоні вражень від «найбільшого радянського атракціону» Бориса Едера (5 серпня). А вже 16 серпня — «новий великий атракціон».
Сьогодні – прем’єра
Новий великий атракціон —
популярна артистка Софія Мар
з асистентами і ліліпутами
та різноманітна циркова програмах у 3-х відділеннях.
Початок о 8.30 год. вечора.
Ілюзіоністка Софія Мар (Софія Михайлівна Мюллер, у дівоцтві Гросблад). Її популярність у СРСР була настільки широкою, що артистку удостоїли окремої афіші (фото нижче)
Згодом у Запоріжжі до Софії Мар приєднуються джигіти.
Держцирк
Гастролі популярної артистки
Нова програма Софії Мар
Уперше в Запоріжжі
Вершники сонячної Туркменії
під керівництвом Колганова
та багато нових номерів
Початок о 8.30 год. вечора. Каса відкрита з 12 год. дня.
По неділях 2 денних вистави за вечірньою програмою.
Початок о 12 та 3 годині дня. Каса відкрита з 10 год. ранку.
Тут пригадується, що за рік до того у сонячній Туркменії стався катастрофічний землетрус (загинув майже кожен третій житель столиці республіки Ашхабада). А багато років по тому (2001) президент Туркменістану Сапармурат Ніязов просто заборонив цирк як «чужий туркменській культурі». Щоправда, його наступник Гурбангули Бердимухамедов вето на цирк скасував.
Читайте також: Не взяв ні копійки — пам’ятник Нестору Махну в Гуляйполі відновлював київський скульптор (фото)
1949 року, під кінець циркового сезону, до Запоріжжя приїжджає чоловік Софії Мар – Мартин Марчесс.
Сьогодні гастролі артиста М. О. Марчесс
Трансформація-ілюзія-маніпуляція
з групою ліліпутів та асистентів
і різноманітна програма у 3-х відділеннях.
Початок о 8-30 год. вечора. У неділю дві денні вистави за повною вечірньою програмою. Початок о 12 та 3 годині дня.
Ілюзіоніст Мартин Олександрович Марчесс (справжнє прізвище Мюллер) з дружиною. В історію цирку ввійшов його номер з самоваром. Самовар кипів і з нього показувалися ліліпути
І ось 18 вересня 1949 року. Закриття сезону.
Прощальні гастролі М. О. Марчесс
Пояснення експериментів, ілюзій, техніка виконання експериментів.
19 вересня — остання вечірня вистава за повною програмою у трьох відділеннях. Абонементи не дійсні, увесь збір має надійти до фонду Червоного Хреста для допомоги дітям-сиротам.
Газета «Большевик Запорожья», що висвітлила прощальну виставу, замилувалася еквілібристом Петром Рашкевичем, ексцентриками Ошук, дресирувальником коней Калгановим, канатоходицею Марією Якутською, туркменськими джигітами, турністами Адгомедашвілі, еквілібристами Щекотихіною та Кельшман.
А ось про виступ Мартина Марчесса та Софії Мар газета відгукнулася прохолодно, обмежившись сухою констатацією: «В останньому відділенні з прощальною програмою виступив артист М. О. Марчесс з Софією Мар та асистентами», хоча їхній номер був заявлений хітом вечора.
І вже геть нещадно «Большевик Запорожья» розкритикував коміків.
«На низькому рівні пройшов виступ буфонадських клоунів Колядіна та Ротмістрова. Старі, вже багато разів почуті репризи та жарти, зовсім не смішили глядачів. Артисти Колядін та Ротмістрів працювали в Запоріжжі увесь сезон. І за весь час вони не показали жодного хорошого номера. Цим і пояснюється те, що глядачі досить холодно приймають буфонаду Колядіна та Ротмістрова. Артистам треба зробити серйозні висновки, переглянути свою програму».
Більше пощастило Жоржу Карантонісу. Його партійна газета похвалила. «Слід відзначити творче зростання артиста біля килима Жоржа Карантоніса (килимовий клоун — це клоун, що виступає в паузах між номерами програми. – Авт.). Його жарти та репризи стали більш змістовними, цікавими».
Читайте також: Не стало художника, який обожнював Запоріжжя і незвичайно його малював — подробиці
«М’який, привабливий клоун з величезними сумними чорними очима, — таким згадував Жоржа Карантоніса (справжнє ім’я Георгій Еммануїлович Карандоніс) легендарний Юрій Нікулін. — Від багатьох килимних [клоунів], яких я бачив у провінції, він відрізнявся інтелігентністю. Єдине, чого йому, як мені здається, не вистачало і в житті, і на манежі — напористості, впевненості в собі. Дуже вже сором’язливим і делікатним був Карантоніс. Я з ним швидко потоваришував».
А проте цей «сором’язливий і делікатний» клоун у перші дні німецько-радянської війни добровольцем пішов на фронт. Мав ордени Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалі.
«Мені часто доводиться виступати в багатьох містах країни, – згадував сам Карантоніс. — І я звик до того, що після вистави адміністратори цирку кажуть: «Вас хочуть бачити якісь люди». Я вгадую, що це за люди, і прошу скоріше пропустити їх до мене, у гардеробну. І вони приходять – цивільні та військові глядачі – мої бойові друзі та однополчани. Ми сидимо до пізнього вечора в гардеробній і згадуємо військові епізоди…».
Артист цирку, естради, акробат Георгій Карантоніс (у центрі) — у воєнні роки капітан розвідки
Читайте також: Заповіднику «Хортиця» виповнилося 59 років — історія та сьогодення
1949 року запоріжці бачили циркові номери не лише на арені в парку Металургів. Артисти виїжджали до Мелітополя, навідалися до будинку відпочинку імені XVIII партз’їзду, давали вистави в парку імені Франка, на стадіоні імені «Комсомольської правди» (згодом «Локомотив»), у клубі Дніпробуду. А на «Запоріжсталі», «Запоріжбуді» та Дніпрогесі пройшли творчі зустрічі.
Повітряна гімнастка Раїса Немчинська 75 років тому виступала в Запоріжжі. Дружній шарж артиста та режисера цирку Олександра Ширая.
Раїса Немчинська не залишила цирк до свого останнього дня і загинула у 63 роки прямо на арені, несподівано впавши з висоти
Зірки цирку в оцінках газети «Советское искусство» від 5 березня 1949 року
Борис Едер (виступав у Запоріжжі 1949 року) — створив мистецтво «оптимістичне, життєствердне».
Дмитро Зементов (виступав у Запоріжжі 1949 року) – «по-рабському копіює номери західноєвропейського цирку. Скопіював свій образ у німецького артиста Лос-Амбатос (партерний політ)».
Каран д’Аш – «яскравий та своєрідний артист».
Клоуни Роланд та А. Дубіно – «яскравий приклад західноєвропейської клоунади». Дубіно, до того ж, «по-рабському скопіював маску в німецького клоуна Коко — шпигуна, який довгі роки подвизався на аренах буржуазних цирків».
Клоуни Лавровські, Коваленко та Кіро, Бона та Скалка, С. Калошин та Н. Голубцова – «носять маски, що побутують у західноєвропейських цирках».
Віталій Лазаренко – «клоун-публіцист, який будував свої виступи на злободенному матеріалі».
Олексій Цхомелідзе, сестри Кох, Еміль Кіо – «створили типові для західного цирку номери. А режисер Борис Шахет «відверто переніс весь центр тяжіння на напівоголених дівчат, асистенток артиста Кіо», та й «постановка […] виразилася у рабському копіюванні західних ілюзіоністів».
Брати Фрателліні (Італія) – «яскраві представники буржуазної клоунади, виразники ідей реакційного циркового мистецтва Заходу, представники розбещеного буржуазного цирку».
Турністи Келлер (Німеччина) – демонструють «формалістичні викрутаси».
Цирк Кроне, Цирк Сарразані (Німеччина) – представники «розбещеного мистецтва західного цирку».
***
Тепер ви розумієте, що наш нинішній шлях до Європи розпочався не з нульової позначки, а з глибокого мінусу. І в нижню мертву точку суспільство потрапило якраз 75 років тому, коли в кожній шпарині шукали й бичували «осині гнізда» «безрідних космополітів-антипатріотів». А путінська росія і зараз бовтається на тому дні зі своїм z-патріотизмом.
За десятилітя до описуваних подій. 1939 рік. Тут свій цирк — іде підготовка до першотравневого параду на Верхній Хортиці. Навіть символічно: радянський зміст і його форма — помпезна, але нестійка
Фото: архів Людмили Єлець/автор знімка її батько Семен Фастовець, Facebook, кадр з фільму «Концерт на екрані», Ілля Аронс, circenses.org, архів Валерія Горлова
