На цих зйомках випробували єврейський центр та шлях від вулиці Перемоги до площі Поляка
Учасники проєкту «Доступність» провели зйомки нового випуску у Запоріжжі. Ми вже долучалися до знімального процесу під час перевірки Хортиці.
В цей раз журналіст zprz.city теж долучився до зйомок та разом із командою та гостями випробував наше місто на доступність для людей з інвалідністю.
Читайте також: Один з найгірших у країні — яка ситуація в Запоріжжі з рівнем інклюзивності
Про що «Доступність» та який маршрут цього випуску
Маріанна Смбатян, ведуча проєкту, — відома у Запоріжжі художниця, режисерка, журналістка, громадська діячка та волонтерка.
Ідея цього проєкту прийшла до Маріанни ще декілька років тому, але реалізовувати її вона почала лише зараз. У проєкті команда перевіряє різні частини Запоріжжя на безбар’єрність та доступність для маломобільних людей.
Цього разу на доступність перевірили будівлю та подвір’я Єврейського общинного центру «Мазаль Тов», яка знаходиться на вул. Перемоги, 4.
Цього разу до зйомок долучилися оператор Олександр, а також фотографи Ліна та Олександр, який працює у центрі. Ну і звісно, сама Маріанна.
Перша гостя та перевірка «Мазаль Тов»
Першою гостею випуску стала Інесса — працівниця «Мазаль Тов». Вона зустрічає нас біля входу у будівлю, сідає у крісло та, авжеж, проходить інструктаж із керування.
Після цього вирушаємо на боковий вхід, який нам відкривають інші працівники. Але перша ж неприємність зустрічається біля входу — водостік, вкладений бруківкою.
Під час звичайної ходьби він не помічається, а на кріслі западина дуже відчутна.
Біля бокового входу також неприємність — невеликий схил. Долаємо його без особливих перешкод та заїжджаємо у будівлю. Поріжок на дверях хоч і невеликий, але проїхати його також не так просто, тож фотограф Олександр допомагає Інессі.
Інесса почувається в кріслі доволі впевнено, каже, що відчуває себе спортсменкою, бо як-не-як, йде навантаження на руки. У будівлі минаємо вузький коридор та під’їжджаємо до ліфта.
Їхати на кріслі у ньому важко — викликати ліфт та обрати поверх можна, якщо в людини є змога дотягтися до кнопок руками. Ми ж супроводжували Маріанну та Інессу по одному.
Підіймаємося на другий поверх та заїжджаємо в один із кабінетів. Тут Інесса розповідає про свої перші враження та розповідає про модернізацію будівлі.
«Мазаль Тов» розташований в історичній будівлі ім. Макса Гранта і раніше ліфту не мав. Його встановили відносно нещодавно, що значно полегшило пересування для людей з інвалідністю.
«Наші міжнародні партнери дуже уважні до нас, приїжджали до нас багато разів. Побачивши ці умови, вони допомогли нам досягти порозуміння з місцевою владою та модернізувати будівлю, яка тоді була не в дуже доброму стані.
У нас є мобільний пандус, який ми можемо принести у будь-яке приміщення. Адже зробити вхід на вулиці — це ще не подолання безбар’єрності. Будь-які три сходинки всередині будівлі вже неможливо подолати без сторонньої допомоги», — розповідає Інесса.
Після розмови, заради цікавості, ми вирішуємо виїхати на балкон. Тут так само є поріжок, а проїзд — вузький. Самому тут теж не виїхати, а Маріанна навіть в моменті забуксувала, бо пульт керування вперся у край двері. Але оператор Олександр вчасно зреагував та допоміг подрузі.
Далі вирушаємо на третій поверх, так само підіймаючись з Інессою та Маріанною по одному. У кімнатці психолога завершується наше обстеження будівлі та запитуємо Інессу про її враження від такого «випробування»:
«Я побачила які у нас прохідні двері, а які — ні. Побачила як майже неможливо вийти на балкон. Якщо ми говоримо про доступність у широкому сенсі, то єдиний спосіб робити якісно — пройти це все самостійно та відчути на собі. Точно знаю над чим (у «Мазаль Тов» — ред.) треба працювати».
Спускаючись на перший поверх Маріанна зустрічає «давнього знайомого» — велику вантажну платформу, яка постійно зустрічається їй у цій будівлі. Вона велика й широка, об’їхати її у вузьких коридорах неможливо. Цього разу вона у ліфті, тож приходиться вивантажувати її на іншому поверсі.
Обстежуємо подвір’я «Мазаль Тов»
Повертаючись на перший поверх ми зустрічаємо нашу наступну гостю — Таню. З нею ми вирушаємо на подвір’я.
За будівлею — доволі великий схил, тож треба страхувати Маріанну та Таню під час спуску. Далі їдемо на незвичні гойдалки для людей на колісному кріслі.
Одному на них так само не піднятися, але якщо допомогти — можна повноцінно погойдатися.
Таня каже, що на них «дійсно відчуває себе на рівні з усіма», адже навіть у кріслі має можливість погойдатися.
Далі вертаємося до головного входу, де зустрічаємо психологиню «Мазаль Тов» Світлану.
У неї ми розпитуємо про упередження людей, які відмовляються спробувати проїхатися у колісному кріслі.
«Іноді наше стереотипне мислення, розуміння хто такі люди з інвалідністю, працюють проти нас. Наші уявлення — велика проблема нашого суспільства, яку треба трансформувати. Бо людина з інвалідністю — така ж як усі».
Від Перемоги до Соборного
Далі ми вирушаємо піднятися від вулиці Перемоги до проспекту Соборного, на площу Поляка.
Одразу ж біля пішохідного переходу виявляємо несподіване — острівець безпеки посеред дороги аж ніяк не призначений для людей у колісних кріслах. Тож перечікуємо ми майже на проїжджій частині.
Рухаємо вище так само по дорозі — асфальт на тротуарі жахливий, а безбар’єрністю навіть і не пахне — суцільні бордюри та підйоми.
Дорога йде в гору, тому час від часу допомагаємо Тані. Вона тримається за крісло Маріанни. Тому обабіч дороги рухаємося до проспекту, зупиняючись біля комплексу «Sport Life» розпитати враження у Тані.
«Спочатку це було екстремально, драйвово. Але стикнулася з тим що це фізично дуже важко. Але коли я змогла схопитися за тебе, щоб ти мене підвезла, спіймала себе на думці, що вперше отримую допомогу від людини з інвалідністю».
Далі також вирушаємо на дорогу, адже тротуар краще не стає. Зустрічаємо на своєму шляху припарковане авто, тож приходиться оминати його через самий центр дороги.
Але нарешті ми на площі Поляка. Тут ми дякуємо Тані та намагаємось «зловити» перехожих для нового випуску.
Перехожі пробують себе в кріслі
На площі Поляка ми намагаємося знайти людей, які спробують себе в колісному кріслі.
Перший же хлопець Ісаак погоджується та сідає в крісло. Проїхавшись кілька хвилин він ділиться враженнями:
«Погодився спробувати себе у кріслі, бо прагну, аби наше місто стало кращим. Бачу, що місто дуже погано пристосоване до людей з інвалідністю. В нас вже місцями є тактильна плитка, але цього замало».
Після кількох невдалих спроб знаходимо ще одного героя — Олександра. Він також вперше пробує себе у кріслі і каже, що це доволі нелегко.
Останній герой
У фіналі знімаємо Дениса — волонтера, якого запросила Таня. Він проїде частину шляху від площі Поляка до вул. Верхньої.
Тут теж кілька важких ділянок — спуск з тротуару після мосту та підйом з іншої сторони дороги.
Взагалі, пішохідні переходи у Запоріжжі, мабуть, найважчі ділянки для людей у колісному кріслі.
Під час зйомок у Маріанни пробило одне колесо, але діватися нікуди, треба завершувати епізод. Доїжджаємо до автобусної зупинки «просп. Металургів» та прощаємося з Денисом.
«Особливо важко було з’їжджати з тротуару на дорогу й назад. Якщо людині з інвалідністю буде потрібна допомога, я авжеж допоможу. Бо тепер я сам відчув як це, бути людиною у колісному кріслі, розумію, як це буває важко», — ділиться враженнями хлопець.
Висновки подорожей
Які можна зробити висновки — будівля «Мазаль Тов» певним чином пристосована до людей на колісних кріслах, але теж не ідеальна. В цьому полягає проблема багатьох історичних будівель, які в своїй основі закладалися без урахування потреб людей з інвалідністю.
Що ж до запорізьких вулиць — вони це більш не ідеальні. Подекуди окрім проїжджої частини нема де й рухатися. Але головна мета «Доступності» не просто розкритикувати Запоріжжя, а вказати на проблему, яку можна і треба вирішувати.
Нагадаємо, що нещодавно команда «Доступності» презентувала другий випуск проєкту. Знаходьте та дивіться його у публікації.
