За красивою вітриною радянського спорту ховалися брудні витівки
Південне місто Запоріжжя поки що не спромоглося дати світові зимових олімпійців (на відміну від літніх — тут у нас навіть свої чемпіони значаться).
Однак цими днями, коли Біла олімпіада гуде на весь білий світ (сам лише кейс із шоломом пам’яті чого вартує), ми не змогли зоставатися глухими до топ-події. І, покопавшись у редакційних архівах, нарили дещо цікаве й таке, що дозволяє сказати: «А Запоріжжю, виявляється, не чужий зимовий спорт, місцями навіть олімпійського рівня».
Світлина початку 1970-х років — у палаці спорту «Юність» хокеїсти «Дніпроспецсталі». Команда майстрів з такою назвою існувала протягом 1971-74 років. У сезоні 1972/73 у другій лізі чемпіонату СРСР наші земляки стали п’ятими, а в сезоні 1973/74 – десятими
Чому ж погас запорізький хокей? Ось як на це запитання відповів в інтерв’ю газеті «Индустриальное Запорожье» 2013 року колишній форвард «Дніпроспецсталі» Володимир Шатько:
– Генералу заводу «Дніпроспецсталь» Костянтину Єльцову самому гроші доводилося відстібувати. А тут партконтроль, народний контроль, сталевари стали частими ходаками до директорського кабінету. Мовляв, з’явився хокей, нам важко на лікування в санаторії їздити.
А тут, як на лихо, в «Юності» ще й труби під льодом «сльози» пустили — полопалися. Якийся розумник замість простих поставив нержавіючі.
А на запитання про розмови, що начебто у всьому винен головний тренер «Дніпроспецсталі» Борис Кушталов (ніби він збирав з хлопців гроші), колишній хокеїст Володимир Шатько зауважив:
— Прошу вас, поновіть добре ім’я Бориса Тихоновича, прошу від хлопців тієї команди! Це — брехня!
Читайте також: Леді та джентльмени на ковзанах – як змінилася Зимова Олімпіада за сто років (фото)
1970-ті роки. Збірна СРСР з фігурного катання на тренувальному зборі в Запоріжжі. У центрі сидить заслужений тренер СРСР Тетяна Тарасова. Серед її учнів була й уславлена Ірина Родніна. Ця фігуристка, за деякими даними, саме в Запоріжжі вперше постала з новим партнером — Олександром Зайцевим — 1972 року на показових виступах
«У всій величезній країні було лише кілька місць, де постійно приймали фігуристів: насамперед це Запоріжжя (щоправда, спочатку був Ростов, потім уже лідерство перейшло до Запоріжжя) та Челябінськ», — написала в книзі «Слеза чемпионки» Ірина Родніна.
Автобіографічна книга Ірини Родніної
І ось що згадує ще про наше місто та про звичаї у збірній триразова олімпійська чемпіонка й десятиразова чемпіонка світу Ірина Родніна (на жаль, стала посіпакою путінського режиму. Та і в радянські часи була правильною комсомолкою, взірцевою комуністкою. «Мы играли в те игры, в которые было положено играть», — написала вона в мемуарах. Схоже, і досі продовжує «играть»).
«Обстановка у збірній вже 1971 року склалася нелегка. Ми жили на чергових зборах у Запоріжжі, жили як оселедці в банці і, схоже, один одного ненавиділи.
Я і на змаганнях, і на зборах трималася тихо та осторонь. […] Найчастіше я погано почувалася — і спина боліла, і кров турбувала. Овчинников, який завжди був готовий погуляти, об’єднався з Четверухіним проти Ковальова — той молодий, пре, до того ж абсолютно без гальм [усі – фігуристи в одиночному катанні]. Смирнова з Сурайкіним [пара у фігурному катанні] трималися весь час осторонь і разом, до них приєднався [тоді партнер Родніної] Уланов, Кудрявцев на той час дуже дружив із Жуком [обидва тренери].
Читайте також: Чорна зима — 55 років тому запоріжці пережили природний армагеддон
Осінні збори кінця сімдесят першого року — це було щось особливе. На зборах була лише одна тренерка у віці – Толмачова. У нас з’явився діяч з наукової бригади. Як завжди, у вихідні дні нам вигадували якийся захід: то ГРЕС дивитися, то на баштан їхати. Цей з наукової бригади прибігає: «Іро, ти поїдеш на баштанан? Я, — каже, — тобі сітку-авоську дам, набери її повну кавунів».
Я не полінувалася — набрала йому кавунів завбільшки з яблуко.
Мене такі прохання бісили, як і всі наукові бригади. Вони, можливо, і збирали якусь важливу інформацію, та особисто я від них жодної користі ніколи не бачила.
Читайте також: Наставник, якого пам’ятають усе життя: 90 років легенді гирьового спорту Запоріжжя Володимиру Меньшову
[Тренер Станіслав] Жук на кожне ранкове тренування приходив з таким запахом, що мухи дохли на льоту. Одного разу я не витримала і заявилася вранці на каток з великим солоним огірком. Він став криком кричати, що зніме з мене стипендію і вижене зі збірної. На що я, вже розуміючи своє місце у фігурному катанні, йому сказала: «З ким же ви поїдете на Олімпійські ігри?». Гвалт і крик на льоду стояли такі, що я пішла збирати речі, аби поїхати зі збору.
Тоді втрутився [суддя і тренер] Льоня Перепьолкін. Він уперше приїхав до Запоріжжя начальником збору. Перепьолкін ходив за мною і вмовляв: «Ірочко, не роби цього».
Читайте також: У запорізькому музеї будуть шукати колоду та робити кумедні фото
Станіслав Жук зі своїми учнями Іриною Родніною і Олексієм Улановим. Легендарний радянський тренер штампував чемпіонів, однак мав непростий характер
Ми жили в старому готелі «Запоріжжя» [очевидно, насправді в «Дніпрі»]. У ньому на першому поверсі був ресторан. Щовечора ми з Оленою Александровою дивилися, як наших тренерів звідти виводять місцеві тітоньки, а дами в Запоріжжі дебелі.
Я тоді дружила і спілкувалася в збірній тільки з Оленою Александровою. Ми з нею разом у шістдесят сьомому році потрапили до збірної. […]
З’явилася тоді у Логінова, тренера Александрової, хореограф Лія Петрівна Климова [насправді її прізвище Панова]. Чоловік у неї був відомий у Пітері дисидент, артист Маріїнки. Сама вона – справжня дама. І всі наші тренери-чоловіки почали впадати за нею. Як бджоли на мед вони до неї зліталися. Причому [один з тренерів] Кудрявцев ніяк не міг запам’ятати її ім’я і постійно казав: «Лілія Петрівна». Вона не втомлювалася поправляти: «Я Лія Петрівна».
[Вона] зрозуміла, що в збірній Радянського Союзу є люди, з якими можна мати справу. […] Швидко розібралася, що з усіх наставників, звичайно, Жук «найбагатший». У нього в руках [зіркові] Четверухін, Родніна з Улановим і ще хтось підкочується. Вона явно вибирала собі об’єкт подальшої роботи. Історія вийшла ще та. [Лія Петрівна] вирішила, що треба завоювати серце чоловіка, а там уже йому нікуди діватися — доведеться разом працювати.
Сидимо ми з Лєнкою […]. Жили ми якраз над рестораном. Раптом стукіт у двері, входить Лія з початою пляшкою коньяку, сідає прямо на ліжко.
Що є у звичайному радянському номері? Два ліжка та якийся столик. Ось вона і сідає біля цього столика. І в нас на очах випиває склянку, потім другу. Ми сидимо, мовчимо. Ми вже звикли, що п’ють наші тренери, але вони чоловіки, а тут жінка.
Несподівано вона розплакалася. Ми до неї: «Ліє Петрівно, що сталося?». У цілому з’ясувалося, що вона прийшла до Станіслава Олексійовича поговорити, налагодити контакт, прийшла з цією пляшкою коньяку. Стасик випив і без усяких розмов одразу ж поліз на неї. І вона під таким враженням і після такого «налагодження контактів» прийшла до нас, дівчат, і почала нам все це розповідати.
Коли наші тренери спересердя питали: «Чому ви до нас так ставитеся?», що ми могли їм відповісти? Ми стільки всього про них знали, як після цього їх любити?
Читайте також: Запоріжанка об’єднала каву, книги та бізнес — як вдалося відкрити свою справу
Загалом, я мирно співіснувала і з Четверухіним, і з Овчинниковим [фігуристи одиночного катання]. Інша річ, що я їх весь час покривала. Зокрема перед дружинами. Ось чому мені багато що довіряли і посвячували в курс будь-яких справ. […] Я знала про всі їхні походеньки».
1978 рік. Зустріч в обкомі партії зі збірною СРСР з фігурного катання, яка проводила в Запоріжжі тренувальний збір (команда жила в готелі «Дніпро», тренувалася в «Юності»)
Шанувальники фігурного катання зі стажем можуть зайнятися цікавою справою, намагаючись розгледіти на цій світлині знаменитих чемпіонів (ми теж придивилися і декого впізнали. Кого саме – підказка нижче, у списку призерів чемпіонату СРСР). А той самий великий і жахливий Станіслав Жук – третій зліва у першому ряду.
Читайте також: Познайомилися на війні та стали сім’єю: історія подружжя запорізької бригади «Хортиця»
7-12 січня 1979 року в запорізькій «Юності» проходив чемпіонат СРСР з фігурного катання. Ажіотаж був неймовірний! Люди їхали подивитися на знаменитостей цілими колективами і з районів області.
Знаменній події в спортивній історії Запоріжжя присвятили значок
Варто підкреслити, що телебачення тоді охоче показувало фігурне катання. Чемпіонати СРСР, Європи та світу, турнір на приз газети «Нувель де Моску» домогосподарки дивилися, як зараз реаліті-шоу, а телекоментатори обов’язково вказували, у платті якого кольору виступає фігуристка (багато телевізорів на той час ще були чорно-білими).
І подивитися на власні очі в зимовому Запоріжжі 1979 року справді було на кого. Зацініть, хто сходив на п’єдестал пошани того чемпіонату Радянського Союзу (побачивши список призерів нижче, бувалі фанати катання на льоду ностальгічно закотять очі: «Боже, які імена!»).
ЧОЛОВІКИ
1. Костянтин Кокора
2. Ігор Бобрін
3. Володимир Котін
(Був ще й знаменитий Володимир Ковальов, однак він знявся зі змагань).
ЖІНКИ
1. Кіра Іванова
2. Наталія Стрєлкова
3. Марина Ігнатова
ПАРНЕ КАТАННЯ
1. Марина Черкасова – Сергій Шахрай
2. Марина Пестова – Станіслав Леонович
3. Ірина Воробйова – Ігор Лісовський
ТАНЦІ НА ЛЬОДУ
1. Наталія Лінічук – Геннадій Карпоносов
2. Ірина Моїсеєва – Андрій Міненков
3. Наталія Карамишева – Ростислав Синіцин
Висхідна зіркова пара Наталія Бестемьянова — Андрій Букін тоді заслужила на овацію переповненої «Юності», та судді дали їм лише четверте місце.
Вдячні запоріжці під час чемпіонату щедро кидали фігуристам квіти, іноді прямо із землею, через що доводилося переривати змагання, аби почистити лід.
Читайте також: Свічки, перуки і рок-ритми: філармонія подарувала запоріжцям магію музики та венеційських образів (фото)
А це ковзанка в Запоріжжі десь так у середині 1960-х років. Авжеж, олімпійських рекордів тут не встановлювали, але подивіться, як весело! Відчуваєте дух часу? Але найкращі часи, звичайно, попереду. Тому зберігайте олімпійський спокій і ведіть в тім самім дусі.
Фото: А. Білоус, архів запоріжця Василя Сльоти (на знімку в обкомі він крайній справа), архів редакції, svoboda.org, violity.com, protothema.gr
Титульне фото: видатні радянські фігуристи Олег Протопопов і Людмила Бєлоусова. Того ж 1979 року, який запам’ятався приїздом до Запоріжжя еліти фігурного катання СРСР, ця пара попросила політичного притулку в Швейцарії, а на батьківщині отримала тавро зрадників.
Раніше ми розказали про вдалий виступ запорізьких спортсменів в Україні та в ОАЕ.
