Одним із найважчих викликів став масований ракетний удар наприкінці грудня 2023 року по приватному сектору Шевченківського району Запоріжжя
Історію парамедикині поліції Ірини Науменко розповіли у відділі комунікації поліції Запорізької області.
Ірина — поліцейська і добре знає закони, а на місцях ворожих ударів її головна зброя — вміння рятувати життя. Старший лейтенант поліції Ірина Науменко, інспекторка з кадрового забезпечення відділу № 3 Запорізького районного управління поліції, після початку повномасштабної війни стала однією з перших парамедикинь поліції у своєму підрозділі. Відтоді її головне завдання — поспішати туди, де щойно стався ворожий удар і кожна хвилина може вартувати людського життя.
Читайте також: Залізниця була його мрією, дрон – військовою спеціальністю: пам’яті запоріжця Богдана Лисякова
Свою історію як парамедикиня Ірина почала з навчання, яке для поліцейських організував її чоловік — військовослужбовець Збройних сил України.
«На початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що звичайних навичок першої допомоги недостатньо. Після обстрілів люди потребували порятунку просто на місцях подій. Ми мали вміти діяти більш швидко і кваліфіковано», — розповідає поліцейська.
Після тренінгу за участі парамедиків «Азову» Ірина долучилася до першої групи поліцейських-парамедиків. Відтоді поряд із кадровою роботою вона регулярно заступала на чергування та виїжджала на місця ракетних і дронових атак.
Одним із найважчих викликів став масований ракетний удар наприкінці грудня 2023 року по приватному сектору Шевченківського району Запоріжжя. Серед постраждалих була знайома Ірини — вчителька місцевої школи.
«Ми намагалися її врятувати, витягли з-під завалів, але вона померла. Найстрашніше, що її чоловік уже загинув на війні. Залишився син, який теж пішов служити. А через деякий час загинув і він. Такі історії запам’ятовуються назавжди. До багатьох речей з часом звикаєш, але головне — не втратити себе», — говорить Ірина.
Під час кожного виїзду вона не лише надає домедичну допомогу, а й підтримує людей, які пережили обстріл. Адже після першого шоку справжнє усвідомлення трагедії часто приходить лише через деякий час.
«Потрібно повернутися до людини ще раз, запитати, як вона почувається. Інколи саме тоді починається справжня реакція на пережите», — пояснює вона.
Попри отриманий досвід, Ірина зізнається: страх нікуди не зникає.
«Якщо людина зовсім не боїться — це навіть погано. Страх є інструментом самозбереження. Він змушує бути уважною, контролювати свої дії та пам’ятати, що від твоїх рішень залежить не лише власне життя, а й життя напарника та постраждалих», — говорить поліцейська.
Особливе місце у її серці займають історії порятунку тварин. Після одного з прильотів Ірина разом із колегами та волонтерами врятували лабрадора, господиня якого загинула. Поранений собака пережив сильний стрес, але з часом відновився й нині живе неподалік. Ірина час від часу бачить врятованого собаку, щоразу згадуючи його трагічну історію.
«Людина може сказати, що їй болить. Тварина — ні. Вона просто заб’ється у куток і терпить», — каже Ірина.
Відновлюватися після важких чергувань їй допомагає спорт. У минулому Ірина професійно займалася дзюдо та самбо, має звання майстра спорту України з обох видів. Сьогодні підтримує фізичну форму бігом, а на пробіжках її найчастіше супроводжує улюблений собака.
«Після стресу організм ще працює на адреналіні. Треба його кудись спрямувати. Для мене це біг і фізичні вправи», — ділиться вона.
Ірина — дружина військового, який служить з 2011 року, та мама п’ятьох дітей. Старшій доньці — 21 рік, наймолодшому сину — 8. Старший із синів вирішив наслідувати матір і нині навчається на слідчого у відомчому освітньому закладі.
«Діти знають, що у мами важлива робота. Але іноді молодші кажуть: «Мамо, тебе так мало буває вдома», — усміхається Ірина.
Поліцейська переконана, що війна залишає слід не лише на військових, а й на їхніх родинах. Саме тому її мрія — створити центр реабілітації для ветеранів та їхніх сімей.
«Військовій людині важливо повернутися не лише фізично, а й психологічно. Знову відчути себе не лише воїном, а чоловіком, батьком, сином — просто людиною. Знаю це на власному досвіді», — говорить вона.
Ірина ніколи не втрачає нагоди допомагати людям. Нещодавно під час поїздки в таксі вона дізналася, що водій — ветеран війни, який після поранення шукає себе в цивільному житті.
Поліцейська розповіла йому про можливості працевлаштування в Національній поліції для ветеранів та людей з інвалідністю й запросила долучитися до служби.
Ірина Науменко продовжує працювати, навчатися та щодня доводить: справжня сила — це не лише вміти боротися, а й вміти рятувати.
Ми писали, що у Запоріжжі запроваджують новий алгоритм дій під час загрози обстрілів.
Фото Нацполіції
