Поїздка машиною означала поєдинок між водієм і пасажиром
Був у Запоріжжі такий вид громадського транспорту – попутні машини. Транспорт неофіційний, проте популярний. А ще суворий і смертельно небезпечний.
Читайте також: У Запоріжжі нетверезий водій наїхав на пішохода – подробиці справи
Про те, як запоріжці пересувалися містом майже 80 років тому, найкраще розповів блискучий письменник, автор незабутнього «Чонкіна» Володимир Войнович. Докладні спогади про Запоріжжя після німецько-радянської війни він залишив у мемуарному творі «Автопортрет: Роман мого життя».
Тут Володимиру Войновичу 18 років. Таким він був, коли жив у Запоріжжі
Для тих, хто не читав, пропонуємо уривок з роману «Автопортрет». Сильні враження у День автомобіліста і дорожника гарантуємо.
Далі — пряма мова класика (зухвало перекладена автором публікації і доповнена світлинами з редакційного архіву):
— Трамваї ходили не скрізь, а автобусів і тролейбусів узагалі не було. Геть не пам’ятаю і не можу собі уявити, як долали великі відстані жінки, але для осіб мужеської статі найпоширенішим видом транспорту були попутні вантажні машини. Вони для таких, як я, ніколи не зупинялися, та я на це й не розраховував. Як усі інші хлопчики й чоловіки, я вчіплювався в борт вантажівки, на ходу залазив і на ходу зістрибував.
Зрозуміло, що такий спосіб пересування вимагає певної спритності, тренування, тактики і стратегії. Для того, щоб ускочити на вантажівку, що проїжджає повз тебе, потрібно найперше зайняти зручну позицію на перехресті або на переїзді, тобто в такому місці, де шофер змушений зменшувати швидкість. І зіскакувати треба теж у такому ж місці.
1951 рік. Водій 1-го міськхарчоторгу («горпищеторга») Микола Фісай. У нього полуторка, кабіна якої зверху обтягнута парусиною. Крила плоскі – такі ставили під час війни (зі звичайного покрівельного заліза)
Вантажівки за рівнем зручності вскакування на них можна було умовно поділити на кілька категорій. Мені особисто найменше подобалися самоскиди. Якщо підверталася надія на хоч якийся вибір, я їх уникав.
Далі за рівнем незручності були для мого маленького зросту тритонки ЗІС-5 — у них занадто високий кузов. Дострибнути можна, але потім доводиться долати певні труднощі.
Горьковська полуторка була якраз на мій зріст. Але найкраще підходили американські вантажівки: студебеккери, форди та шевроле. У них у всіх борти низькі, а ще задні бампери зроблені наче спеціально як сходинки.
Оголошення в газеті «Большевик Запорожья» щодо продажу трофейної вантажівки (кінець 1940-х років). «Справлятися за адресою: Запоріжжя, 6-те селище, комбінат «Текстовініт», проти ремісничого училища № 8». Так це ж те училище, в якому Володимир Войнович учився на столяра-червонодеревника
Але насправді чіплятися ззаду це ще нічого. У години пік, коли на попутку одночасно кидається багато народу, буває, доводиться брати її збоку. А це вже зовсім небезпечно. І особливо якщо із зовнішнього боку відносно повороту.
Читайте також: Спалювали машини військовослужбовців – у Запоріжжі затримали двох дорослих та одного неповнолітнього
У мистецтво їзди на попутках входить ще психологічне, а часом навіть і фізичне єдиноборство з шофером. Загалом більшість водіїв розуміли, що людям нікуди діватися, вони й самі на роботу і з роботи пересувалися в такий спосіб. Шофери спеціально не зупинялися, але посадці та висадці пасажирів не опиралися — при висадці, якщо постукаєш зверху по кабіні, попросиш, водій і швидкість для тебе спеціально збавить.
На цьому фото 1940-х років ще один – як і Войнович – відомий у майбутньому запоріжець. Хлопці з 6-го селища прийшли покупатися в Дніпрі біля ще неіснуючого мосту Преображенського. Сфотографувалися коло машини, що там стояла (схоже, ЗІС-5). Другий справа внизу – Віктор Берковський, з часом визначний учений і бард
Та було багато і капосних індивідуумів. Цих доводилося обдурювати.
Наближається машина до перехрестя, а ти або газету читаєш на стіні, або зав’язуєш на черевику шнурок (якщо в тебе є, звісно, черевики) і всім своїм виглядом показуєш, що нікуди їхати не збираєшся. Шофер повірив тобі, збавив газ, а ти, раптом облишивши таке цінне читання, зриваєшся з місця і в два стрибки здоганяєш машину, як лев антилопу. Шофер тисне на акселератор, але пізно: ти вже в кузові.
Ну, частина шоферів одразу заспокоюються, інші борються далі. Наприклад, ти вхопився за борт, а водій починає кидати машину з боку в бік. Ти бовтаєшся, наче маятник, і, перебуваючи в такому русі, дуже важко підняти ногу й поставити на шарнір, що з’єднує борт з кузовом.
А коли зачепився і перекинув ногу в кузов, у цей момент треба бути особливо пильним, тому що капосний шофер може різко натиснути на гальмо, і ти полетиш уперед, як торпеда, ризикуючи пробити головою кабіну.
Якщо це самоскид, то капосний шофер може підняти на ходу кузов, при цьому задній борт відкидається, і ти всю дорогу висітимеш, за що-небудь учепившись. А не втримаєшся, просвистиш по слизькому дну залізного кузова і на повному ходу вилетиш на бруківку. І якщо при цьому не потрапиш під іншу машину, то й так вочевидь можеш на смерть розбитися.
Як розбився сусідський хлопчик Адольф, названий так у тридцять третьому році на честь вождя німецьких трудящих Адольфа Гітлера.
Читайте також: У Запоріжжі затримали водія, який міг збити пасажирів трамвая — подробиці
У перші повоєнні роки хлопчики й чоловіки гинули на запорізьких дорогах під машинами і трамваями в кількостях, напевно, не менших, ніж льотчики-випробувачі.
Випускники-водії школи ДТСААФ (ДОСААФ) 1957 року. Школа знаходилася на теперішній вулиці Святого Миколая. ДТСААФ готувало водіїв з прицілом для подальшої служби в армії. А машина, яку частково видно на світлині, нагадує лендлізовського «американця» — можливо, це Ford G8T або Dodge WF32
З дорослими чоловіками деякі шофери зв’язуватись побоювалися й обмежували боротьбу з ними киданням машини з боку в бік. А нас, хлопчаків, били, й іноді жорстоко. Тому якщо шофер машину зупинив, то треба встигнути зіскочити з неї доти, доки він сам з неї не виліз. А, зіскочивши, бігти, і чимшвидше — сам водій навряд чи наздожене, а от залізна заводна ручка, кинута вміло, може наздогнати. Бувало, біжиш і чуєш, як вона з брязкотом стрибає за тобою по асфальту.
Тут треба пояснити молодим читачам, що то за ручка наздоганяла непроханого пасажира. Колись водії регулярно заводили свої машини такими ручками, оскільки стартери ламалися, акумулятори сідали. На шоферському сленгу ця штука називалася кривим стартером
Читайте також: Поїхав на заборонений сигнал світлофора – у Запоріжжі патрульні оштрафували водія маршрутки
Я забув сказати, що стрибати на машину з порожніми руками це й дурень може. А треба вміти робити це з вантажем. Та ще з таким, який бажано не розбити і не перекинути. От ті самі обіди для моєї [хворої] сестрички […] я в такий спосіб і возив. І примудрявся на ходу вчепитися за борт і перемахнути в кузов, не проливши жодної краплі супу.
1954 рік. Запоріжці на освоєнні цілини у північному Казахстані. Зліва сидить Микола Рідкозуб (до цілини – токар на «Дніпроспецсталі»). У 1950-ті роки студент Войнович теж побував на цілині. Хто знає, може, їхні шляхи й перетиналися і Микола підвозив Володю на цьому ГАЗ-51 (здається, з дерев’яною кабіною)
А одного разу на залізничному переїзді я так от машину наздогнав, у кузов заліз, а там була ще лавочка. Я сів на неї і зібрався їхати з усіма зручностями. А в цей час машина зупинилася, і шофер поліз до кузова. Мені би треба бігти, але шофером був мій знайомий, він усміхнувся мені, привітався, і я подумав, що він лізе у якихось технічних потребах.
Я теж привітався і став йому усміхатися, а він, опинившись у кузові, усмішку сховав у кишеню і давай ліпити мені ляпаси зліва і справа. Я сидів, плакав, але не рухався з місця і навіть не намагався затулити руками обличчя, бо в мене руки були зайняті судками, в одному з яких був суп. І, між іншим, не розлив. Ані краплини. Навіть коли побитий злазив з цієї машини і потім, витерши сльози, стрибав на іншу.
Як пересувалися містом жінки, незрозуміло (кадр з легендарної «Весни на Зарічній вулиці»)
На нашому сайті є актуальні поради для водіїв – як підготувати машину до зими заздалегідь.
Ми також розповіли, з яких причин у Запорізькій області найчастіше стаються ДТП.
Фото надали: Леонід Косько, Леонід Єльшин, Марія Фісай, Валентин Михайленко, Віталій Брилін
Титульне фото: 1950 рік. Працівники 8-ї автобазі тресту «Запоріжцивільбуд» біля студебекера. Машина, яка у воєнні роки спричинила тотальне фанатіння, виявилася настільки зручною, що вже після війни припала до душі навіть безпардонним пасажирам у кузові.
