Українському радіо виповнилося 100 років, запорізькому — 85
Що було, коли не було інтернету? Було все — і «Голос Америки», і «Свобода», і «Промінь», і «Маяк». І навіть «Радіо Люксембург».
Читайте також: Пошкоджено приміщення — у Запоріжжі від обстрілу постраждала студія звукозапису
Й окремим рядком в історії запорізьких радіопросторів — румунське радіо.
Його на довгих хвилях слухав, мабуть, кожен, у кого був хоча би простенький приймач. Під «румунів» пололи грядки і ставили паркани, пили пиво, копали картоплю і ремонтували машини. Усе, що зроблено запоріжцями у 1960-70-х роках вдома, на дачах чи в гаражах, зроблено під хіти румунського радіо. О, це незабутнє «Айч Букурешт Роминія. Ора екзакта» на початку кожної години!
Шкала радіоприймача «Фестиваль» (випускався з 1957 до 1963 року). Географія на ній вражає: від Осло й Мілана до Тбілісі й Алма-Ати
А от радянські хіти крутило й запорізьке радіо. Лунали вони в програмі «Поштова скринька юні запорізької» та в передачі за заявками слухачів «Рядки ваших листів».
Ось чим замість смартфонів ігнорили один одного пів століття тому. Малюнок з журналу «Крокодил» за 1970 рік
Читайте також: Відкриття наступного тижня — у Запоріжжі готується запрацювати новий молодіжний центр (фото)
Усе це веду до того, що сьогоднішнє свято – День працівників радіо, телебачення та зв’язку – чудова нагода пригадати цікаві моменти з історії запорізької хвилі. Свою лепту в спогади спробую внести і я.
Утім, спогад, як на мене — не найкраще слово щодо радіо. Я би сказав: перше кохання.
Будинок на вулиці Троїцькій. Саме звідси 25 лютого 1939 року вперше полинули в етер слова «Говорить Запоріжжя!». А, може, «Алло! Говорить Запоріжжя!». Принаймні 16 листопада 1924 року – рівно століття тому! — перша українська радіопередача розпочалася словами: «Алло, алло, алло! Говорить Харків! Вам, вам, вам!» (ось чому 16 листопада — свято радійників).
Читайте також: Більше ста років тому у Запоріжжі побудували першу міську електростанцію
А 1949 року в газеті «Большевик Запорожья» читачі побачили таку замітку.
Згадана тут «Родина» — ламповий радіоприймач з трьома діапазонами – середніх, довгих та коротких хвиль. Працював від акумуляторів, а який вигляд мав, можна судити з іншої публікації «Большевика Запорожья» (фото нижче).
Підпис під фото в газеті повідомляв: «Добре обладнано пересувний агітпункт у колгоспі «Шлях Ілліча» Михайлівського району. Щодня під час перерви на обід тут проводяться голосні читання газет та бесіди. На знімку: агроном колгоспу член ВКП(б) Микита Максимович Рачейсков читає колгоспникам передову статтю чергового номера газети «Правда».
Так, агроном читає газету, але на передній план фотокореспондент поставив уже приймач — «газету без паперу і без відстаней», таким заповідав радіо більшовикам їхній вождь Володимир Ленін.
Читайте також: «Це відкритий музей архітектури XX століття» — чому під час війни німець видав книгу про Запоріжжя
До речі, за «газету без паперу і без відстаней» громадяни теж повинні були платити. 22 липня 1949 року «Большевик Запорожья» публікує грізне попередження.
«Усі абоненти радіовузлів міста Запоріжжя, котрі мають заборгованість за користування радіоточками, викликаються до контори радіовузла.
Останній термін повного розрахунку, включаючи і липень, до 31 липня 1949 р.
Після 31 липня список усіх боржників буде передано судвиконавцю для стягнення заборгованості у безспірному порядку».
І якщо про абонплату за радіоточку ви чули, а, можливо, навіть самі платили, то такий факт як обов’язкова реєстрація телевізорів, приймачів та абонплата за них може стати для вас відкриттям. 75 років тому за ламповий приймач у квартирі треба було заплатити 36 карбованців на рік. А колгосп «Шлях Ілліча» з його «Родиною» в агітпункті 1949 року мав розщедритися на 54 карбованці (плата за приймачі у червоних кутках. А, ви ж, мабуть, уже й не знаєте, що таке червоний куток. Це приміщення або частина приміщення для комуністичних ритуалів – партзборів, прийому в партію, політінформацій).
Читайте також: Малюнки, що оживають: у двох запорізьких бібліотеках можна долучитись до розширеної реальності — ексклюзивні подробиці
Скасували реєстрацію радіоприймачів і телевізорів разом з абонплатою з 1 січня 1962 року (щоправда, підвищили ціни на них відповідно на 15 та 20 відсотків).
1957 року в Запоріжжі будується телевежа. Соняшники знизу бачите?
А ця світлина мені дуже подобається. 1960 рік. Стоянка таксі (були й такі зупинки) поруч з колишньою будівлею міськради (вулиця Паркова – проспект). Студенти металургійного технікуму слухають футбольний репортаж з Києва. Вирішальний матч між «Металургом» і миколаївським «Суднобудівником». Джерело інформації – радіоприймач, наявний у таксомоторі ГАЗ-12.
А «Металург» тоді, до слова, зіграв унічию (0:0) і став чемпіоном України.
1967 рік. Активісти аматорської кіностудії «Запоріжсталі» на запорізькому телебаченні. Керівник студії Валерій Гушель (другий справа). Ведучий передачі — Олег Бабушкін (крайній справа).
Сьогодні, до речі, свято не лише у радійників, телевізійників та зв’язківців. 16 листопада — ще й день народження «Запоріжсталі» – 91 рік. Оце так днина – стільки приводів! Та ще й субота!
Фото: Олександр Прилепа, Віктор Воробйов, архів Віктора Оголя, Миколи Беренштейна (на останній фотографії він другий зліва)
Раніше ми розповіли, як у запорізьких бібліотеках писали радіодиктант.
