Волонтери повертають з небуття обличчя людей, які творили історію запорізького краю
У прифронтових селах на Запоріжжі, які перебувають під обстрілами, досі зберігається велика кількість історичних пам’яток — це родинні архіви, документи, старовинні меблі та інші артефакти. Порятунком цих цінностей займаються запорізькі краєзнавці громадських організацій «Гуляйпільські старожитності» та «Запорізьке наукове товариство імені Якова Новицького».
Вони збирають і оцифровують фотокартки з сімейних архівів, записують спогади людей, а також реставрують старовинні речі — зокрема меблі — що десятиліттями зберігалися в родинах.
Про роботу краєзнавців в умовах повномасштабної війни ми поспілкувалися з головою громадської організації «Гуляйпільські старожитності» Сергієм Звілінським.
Громадська організація «Гуляйпільські старожитності» створена не так давно, у 2022 році, але ця ініціатива існувала й до цього — з 2014. Вона об’єднувала краєзнавців, істориків, волонтерів.
«Ми займалися історією в широкому сенсі — експедиціями, дослідженнями і в Гуляйпільському регіоні, і в області загалом. Разом з Сергієм Білівненком (голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького) ми займалися етнографічними експедиціями, їздили по селах.
Остання велика експедиція була у нас перед повномасштабною війною на територію Донецької області, нині окупований Волноваський район. Ми фокусувалися на колишніх єврейських колоніях, які були на межі сучасної Запорізької та Донецької областей, працювали в Маріуполі, записували спогади єврейських родин, які пережили голокост, були в селищі Агробаза, де були розстріли маріупольських євреїв в 1941-1942 році. Зібрали дуже багато цікавої інформації», — розповів Сергій Звілінський.
Порятунок архівів
Після початку повномасштабної війни історики в першу чергу почали евакуювати свої зібрання та фонди, які знаходилися в Гуляйполі. В перші тижні вивезли архів організації «Гуляйпільські старожитності» та матеріали з музею, який робили в Гуляйполі та планували до відкриття у 2022 році. Зараз ці всі цінності зберігаються у сховищах в Запоріжжі.
«Паралельно з тим ми розуміли необхідність фіксувати спогади. Ми й до цього це робили, але зараз в сотні разів це актуалізувалося, бо люди почали виїжджати, покидати домівки, свої матеріали, родинні архіви», — каже Сергій Звілінський.
Також від російських обстрілів страждали маленькі музеї, розташовані в селах та містечках — шкільні, при сільських радах, клубах, будинках культури. Ніхто не організовував їхнє вивезення, тож ця робота теж лягла на плечі краєзнавців.
«Можу навести приклад з музеєм в селі Омельник Преображенської громади. Це був наш перший досвід масштабного рятування. В селі був музей при школі, школа була зруйнована декількома прильотами повністю, і музей фактично був похований під цими уламками.
Більше місяця чи двох ця будівля просто стояла зруйнована, але стіни ще трималися. Ми тоді завернулися до голови громади, директора школи, і погодили вивезення цього музею. Тож ми розгрібали завали та діставали цінності з-під цегли», — згадує Сергій Звілінський.
Сила соцмереж
Вивезення архівів з прифронтових населених пунктів — це тільки частина роботи, каже краєзнавець. Старовинні речі зберігаються у сховищах у Запоріжжі. Меблі реставрують у спеціальній майстерні, щоб зберегти їх і перетворити на справжні музейні експонати.
Опрацьовують історики й родинні фотокартки — намагаються максимально ідентифікувати людей, знайти інформацію про них. У цьому дуже допомагають соцмережі.
«Поїхати, просто забрати якісь речі й покласти їх в архів — цього недостатньо. Так, це врятоване джерело, але воно не розкаже стільки інформації. І якщо не зробити цього зараз — навряд чи хтось буде робити це потім. Тому ми контактуємо з нащадками. Вони можуть бути в Запоріжжі, інших містах країни, за кордоном.
Намагаємося максимально публікувати фотокартки у фейсбуці. І вже після публікації в коментарі приходять люди, які когось впізнають, коментують, надсилають додаткові світлини.
Ми бачимо таку тенденцію — чим більше люди про нас дізнаються, тим більше вони розуміють цінність родинних архівів. Для багатьох людей це просто «якісь фотокартки, якісь документи». А для історика це неймовірні речі, по яких ми вивчаємо минуле, історію конкретної родини, конкретної людини, вписану в історичні процеси», — каже краєзнавець.
Показати людину на тлі історичних процесів
Саме на історіях конкретних людей та родин можна відтворити те, що відбувалося в країні та Запорізькій області в минулих століттях, зазначає історик.
«Це соціальна антропологія — дослідження людини саме в найдрібніших її проявах. Цього не робилося в радянському союзі, бо в радянському союзі історія не фокусувалася на людях. Історія фокусувалася на досягненнях комунізму, економіці, війнах, а людина була просто гвинтиком у всій цій великій системі тоталітарної країни.
Тому ми зараз намагаємося виправляти свою історію шляхом того, що розповідаємо історії конкретних людей, які були забуті, які мовчали, бо було страшно, історії родин, в яких були «вороги народу».
Зараз вже немає тих людей, які можуть розказати про 20-30 роки, процеси колективізації, розкуркулення, розстрілів, але шляхом дослідження родин ми можемо хоч якісь крупинки зібрати й витягти з небуття історії людей, які були знищені радянською владою», — каже Сергій Звілінський.
Тільки по фото можна «розкрутити» велику історію, каже Сергій Звілінський. Останній такий випадок — родина Мартиненко з Гуляйполя. Представник цієї родини вивезли з міста великий архів і більшість світлин прокоментував. Але після того, як фотокартки опублікували в соцмережах, знайшлися люди, які впізнали зображених на фото.
«Виявилося, що це родина була розкуркулена, пережила голодомор, потім представники цієї родини були репресовані у 37-38 роках, ми познаходили їхні кримінальні справи. І на основі однієї тільки родини ми можемо прослідкувати, як вона була перемелена у 20 столітті радянською владою і тоталітарним режимом», — зазначає краєзнавець.
Унікальні знахідки
Всі цінності, які вивозять з прифронтових громад неймовірно цікаві, каже історик. Проте іноді трапляються насправді рідкісні речі. Так, в одній зі старовинних родинних скринь, вивезеній з Гуляйпільщини, знайшли срібний німецький медальйон часів Першої світової. На ньому викарбуване прізвище та рік народження солдата, і зараз краєзнавці якраз встановлюють історію цієї речі.
«Хочемо знайти дані про людину, якій належав цей медальйон. Його могли зняти з вбитого німця під час Першої світової. Або ж він міг належати німцю з-поміж тих, які прибули сюди у 1918 році по договору з гетьманатом Скоропадського і разом з військами Української держави виганяли з України більшовиків, вступали на Гуляйпільщину. Можливо ця людина загинула десь тут і оцей медальйон отак зберігся», — розповів Сергій Звілінський.
Ще одна цікава знахідка — родинна скриня, яку нещодавно вивезли з села Новогригорівка.
«Вона повністю обклеєна під кришкою етикетками з цукерок, шоколадок, мила 20-х-30-х років. Дуже цікава штука, яка відображає історію побутову. І завдяки їй можна дізнатися, які цукерки їли в селі Новогригорівка у 20-х роках. Дуже крута штука, яка була б чудовим музейним експонатом», — каже Сергій Звілінський.
Також рідкісні знахідки — це фото часів української революції та махновського руху.
«Одна з останніх знахідок — це фото командирів, які ми зараз ідентифікуємо. На фото — махновці, які сфотографувалися у військовій формі повстанців, зі зброєю — шикарна річ. Скоріше за все, що один із зображених — це Василь Шаровський, один з командуючих артилерією у махновській армії.
Це музейний експонат, неймовірно рідкісний, ви такого не знайдете ніде, окрім як в родинних архівах», — зазначив Сергій Звілінський.
На волонтерських засадах
Краєзнавці працюють на волонтерських засадах, по можливості — залучають міжнародні організації, які допомагають з технікою для роботи та матеріалами. В експедиції у прифронтові громади постійно їздять дві людини: Сергій Звілінський та Сергій Білівненко.
Реставрацією старовинних меблів займаються самотужки у вільний час — переважно на вихідних. Є в організації й волонтери, які фізично не знаходяться в Запоріжжі, але допомагають з соцмережами, пошуком нащадків, домовляються про вивезення цінностей, і це теж важлива частина роботи.
Згуртування громади
За час повномасштабної війни представники «Гуляйпільських старожитностей» вже провели одну виставку у Запоріжжі, присвячену Голокосту. В майбутньому виставки будуть продовжувати, і не тільки в Запоріжжі. Зокрема, цікаві артефакти із Запорізької області планують показати у Львові.
«Ідеальний формат для нас — це повернення музею до нашого Гуляйполя, відновлення будівлі, в якій він розташовувався. Гірший сценарій — це релокація, бо матеріалів багато, і вони продовжують надходити. Ми бачимо необхідність у виставковій, музейній діяльності, але наскільки вона реальна у воєнний час — питання відкрите.
Поки плануємо виставку врятованих експонатів, щоб показувати побут, звичаї і культуру наших українців, які тут мешкали. На літо плануємо у Львові провести виставку спільно з нашими колегами з цього міста. Вона буде присвячена якраз прифронтовим громадам Запорізької області.
По-перше, це буде цікаво і мешканцям Львову, а по-друге, там багато релокованих наших мешканців, відповідно це би було місцем згуртування громади, яка знаходиться там, майданчиком, де люди б зібралися та поспілкувалися», — розповів Сергій Звілінський.
Фото: Гуляйпільські старожитності
