Поет на Дніпробуді так і не побував, але очевидці його там бачили. Як таке могло статися? Розбираємося в історичній загадці та інших цікавих фактах
Був у Запоріжжі проспект Маяковського. Тепер — бульвар Марії Примаченко. Була і площа Маяковського. Тепер – майдан Митців. А якось у місті побував і сам Маяковський. Ця подія добре відома і про неї лишилося чимало свідчень. Однак ми знайшли в ній нерозгадану таємницю.
Читайте також: Бульвар замість проспекту — запорізький історик пояснив перейменування знакової вулиці в центрі міста
Наприкінці зими 1928 року в нашому місті з’явилися афіші.
м. Запоріжжя
клуб радпрацівників
28 лютого 1928 р.
Выступить поет
Володимир МАЯКОВСЬКИЙ
А газета «Красное Запорожье» уточнила дивацькими нині словами – їх читати, що мішки ворочати: «Билеты распространяются клубуполномоченными союзов рабпрос и совторгслужащих» [рабпрос — работники просвещения].
Та які там квитки — вони закінчиися миттєво, і завклубом товариш Саліщев нічим не міг допомогти прохачам.
Колишній клуб, де проходила зустріч з Маяковським. Багато містян пам’ятають його вже як кінотеатр імені Леніна на майдані Волі
Насправді в приїзді Маяковського до Запоріжжя не було нічого особливого. Його адміністратор Павло Лавут на той час поставив гастролі поета на такий конвеєр, що 1928 року тур «горлопана революції» включав сотню міст.
Однак візит до Запоріжжя мав одну милу подробицю. Ось як про неї писав у мемуарах «Маяковський їде Союзом» сам Павло Лавут.
«З вокзалу – прямо виступати. Дорогою Маяковський згадував:
— Тут, десь у Запорізькій Січі, проживав мій дід.
Я —
дедом казак,
другим —
сечевик.
а по рожденью
грузин.
На шкапі плетемося в нарбудинок Московською вулицею [нарбудинок – народний будинок в Олександрівську, на час описуваних подій був клубом радторгслужбовців, згодом став кінотеатром імені Леніна. Московська вулиця – нині Академіка Амосова]. Праворуч — невеликий дім, на який я вказав попутнику:
— У цьому домі, році в дев’ятнадцятому, проживав Дибенко, той самий знаменитий, і знаменита Коллонтай! [Павло Дибенко командував радянською 1-ю Задніпровською дивізією, його тодішня дружина Олександра Коллонтай була начальником політвідділу].
— Звідки у вас такі докладні відомості?
— По-перше, про це знало все місто, а по-друге, я до цього дому маю безпосереднє відношення. Мені він ближчий, ніж іншим.
— А саме?
— Дуже просто — я в ньому народився, шостою дитиною в сім’ї».
Десь тут, киваючи на ці садиби, Лавут показував Маяковському свій рідний дім. Зліва вдалині видно Свято-Покровський собор
Виявляється, батько Павла Лавута — купець першої гільдії Ілля Лавут, котрий в Олександрівську, як раніше називалося Запоріжжя, тримав книжкову крамницю і друкарню. Саме йому ми маємо завдячувати за можливість бачити дореволюційний Олександрівськ — листівки Іллі Лавута з краєвидами міста збереглися до наших днів.
Олександрівськ. Народний будинок. Листівка видавництва Іллі Лавута. 1900-ті роки
Саме сюди — до колишнього народного будинку, а тепер клубу радторгслужбовців — син видавця листівки везе глашатая революції. Народу в клубі набилося по зав’язку – зала переповнена, у проходах стоять.
Читайте також: Романи, детективи, фентезі: запорізькі бібліотеки отримали у подарунок нові книги — де почитати
Знали б ці люди, у якому стані їхала до них всесоюзна зірка. Павло Лавут так згадував ту непросту дорогу.
«З Дніпропетровська – до Запоріжжя. Володимир Володимирович перевтомився, погано почувається.
— Може-таки минеться. Прикро зривати призначений вечір. Хочеться і Дніпробуд подивитися.
Короткий переїзд до Запоріжжя виявився важким, холодний вагон, пересадка. Часу у нас в обріз».
Павло Лавут з дружиною Євгенією і сином Олександром (у майбутньому відомим правозахисником і дисидентом). Фото 1949 року
Формат виступу в Запоріжжі визначався як розмова-доповідь.
Газета «Красное Запорожье» дала звіт про резонансну подію.
«Хоча Маяковський, посилаючись на нездужання, і відмовився виступати з доповіддю, однак, за його ж власним висловом, поета «втягнули в цю справу»: засипали градом записок, де ставили саме ті питання, які Маяковський мав порушити у своїй доповіді. Зав’язалася своєрідна «співбесіда» (говорив тільки Маяковський, а з місць лише подавали репліки), у процесі якої чітко виявився величезний інтерес переважної частини аудиторії до революційного мистецтва взагалі та до поезії Маяковського зокрема.
Звичайно, повністю задовольнити цей інтерес не було можливості — тут потрібна низка грунтовних доповідей. Але деякі штрихи Маяковський накидав тут же […] і зробив це досить просто, ясно і дотепно.
Сильне враження справили вірші Маяковського у його читанні. Особливо слід відзначити уривки з Жовтневої поеми «Добре!» [рос. «Хорошо!»], «Чавунні штани» [«Чугунные штаны»] , «Сонце» [«Солнце»]. Хоча деякі місця у вірші, зверненому до Максима Горького, і слід визнати спірними, однак і цей твір Маяковського, переданий у його звичайній майстерній манері читання, захопив аудиторію. Безперечно, Маяковський — найвиразніше явище в нашій революційній літературі, а його виступ у Запоріжжі цінний тим, що розбурхав слухачів і виявив значну зацікавленість революційним мистецтвом, зацікавленість, яка у нас ще, на жаль, ніяк не реалізована».
Звіт про зустріч з Маяковським у газеті «Красное Запорожье» 1 березня 1928 року
А три з половиною десятиліття по тому – уже 1963 року – до цієї зустрічі повернулася газета «Индустриальное Запорожье» (фото нижче).
І хоча достовірність тієї публікації викликає сумніви (далі зрозумієте, чому), наведемо і її трактування пам’ятного вечора.
«Усупереч звичці Володимир Володимирович не заговорив відразу своїм голосом, що «перекриває» будь-які шуми. Піднявши праву руку, він показав лівою на горло. Поет був хворий. Усе ж таки вечір пройшов дуже жваво й цікаво».
А далі знову цитуємо «Красное Запорожье» 1928 року.
«Були й такі, що йшли на вечір, керовані нездоровою цікавістю: а ну, мовляв, який цей прославлений Маяковський? Ве-еликий, кажуть, оригінал […]. На запитання цієї групи, що мали явно каверзний характер (скільки років ви пишете, чому вважаєте себе генієм, чому заперечує Пушкіна тощо) Маяковський відповів коротко, але вправно».
Читайте також: Війна та перемога — у Запоріжжі відкрили виставку відомого юного художника (фото)
Існують й інші свідчення про перебування феноменального поета, художника, актора, рекламіста, редактора, драматурга (так-так, це все Маяковський!) у місті, де розпочиналося будівництво Дніпрогесу. У згаданій публікації газети «Индустриальное Запорожье» 1963 краєзнавець Олексій Жигалов поділився «відомими йому фактами».
«Поет приїхав до Запоріжжя вранці, і, незважаючи на те, що його вже долав грип, він, трохи відпочивши, пішов знайомитися з містом. Побував у редакції газети, а потім поїхав на Дніпробуд».
Стоп, стоп, стоп! Який Дніпробуд? Адже «з вокзалу — прямо виступати», «Володимир Володимирович перевтомився», «часу в обріз», про що настійно писав Павло Лавут! (Його мемуари, до слова, також вийшли 1963 року).
Мемуари Павла Лавута
Однак почитайте, як переконливо розказував у газеті про Маяковського на Дніпробуді колишній інженер, а 1963 року пенсіонер Борис Ієвлєв — учасник будівництва електростанції.
«Цього хуртовинного лютневого дня я йшов на свою дільницю. Дорогою побачив робітників, що оточили високого чоловіка. Він стояв на великому камені — уламку підірваної скелі.
— Що сталося? — запитав я, підходячи до натовпу.
Знайомий буровий майстер повернув до мене червоне від вітру обличчя:
— Тсс, Маяковський!
Я завмер, намагаючись розгледіти знайомі з фотографії риси улюбленого поета. Я кілька разів прочитав його чудову поему «Володимир Ілліч Ленін» […]. І ось поет зараз переді мною. Щоправда, багато хто вже на Дніпробуді знав про приїзд Маяковського до Запоріжжя. Але ніхто не очікував, що він приїде на будівництво. Мало надії було потрапити і на його вечір, тим паче, що в ті роки сполучення між селищем будівельників і старою частиною міста було дуже складним та важким.
Говорив Маяковський мало і весь час кутав горло у кашне. Мені запам’яталося лише, як, окинувши поглядом панораму будівництва, він вигукнув:
— Это сверхграндиоз!».
Володимир Маяковський виступає у Свердловську – рівно за місяць до Запоріжжя – 28 січня 1928 року. Певно, таким він був і в нашому місті
Читаємо спогади Павла Лавута далі.
«По закінченні вечора Маяковського запросили оглянути Дніпробуд.
— Сам мріяв про це, але зараз не вийде. Поганенько почуваюся. Висока температура. Доведеться відкласти до наступного разу: приїду до вас спеціально або загляну дорогою до Криму.
І хоча Маяковському так і не довелося побувати на Дніпробуді, дух гігантського будівництва пронизав своєрідні та цілеспрямовані рядки, написані ще 1926 року:
Где горилкой,
Удалью
и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
Заставят
на турбины течь».
Читайте також: Кохання і зрада — у запорізькій філармонії показали оновлену виставу з відомим сюжетом
Оце так — з одного боку, будівник Дніпрогесу розповідає, що на уламку підірваної скелі «ось поет зараз переді мною», з іншого — адміністратор Маяковського, який постійно перебував поруч з тим самим поетом, стверджує, що тому «так і не довелося побувати на Дніпробуді».
У них що — два Маяковських були?
Тоді це сверхграндиоз.
Або одного з них звали Остапом і зрозуміло, що йому краще було поменше говорити й кутатися в шалик: ймовірність викриття в такому разі знижується.
Можливість побути «Маяковським» обіцяла певну поживу: десь пригостять, десь дадуть грошей поету, що потратився в дорозі, а якась екзальтована фанатка подарує усю свою любов до генія. Та хіба мало що міг прокрутити тодішній комбінатор з наївними провінціалами.
Упродовж багатьох років ця табличка нагадувала про історичний вечір холодного запорізького дня. Тепер її не видно. Куди поділася — також загадка
А достеменно можемо говорити про те, що із Запоріжжя поет повернувся до Дніпропетровська. «Ні машин, ні візників, – бідкався Лавут. — Ледве дісталися готелю на вантажівці. Маяковський так ослабнув, що мені довелося допомогти йому піднятися на третій поверх».
Читайте також: Відомий запорізький фотограф, який чудово знімає Хортицю, пішов у Нацгвардію і присвятив їй виставку
Виступ у Дніпропетровську довелося скасувати — настільки недужим був Маяковський. Так відгукнулася 34-річному поетові-трибуну його поїздка до Запоріжжя.
А втім, уже 5 березня два виступи в Дніпропетровську, 6-го – Бердичів, 7-го – Житомир, 8-го – Київ.
На 9 березня була запланована Вінниця, на 10-те — Одеса. Але Маяковський тут уже зліг з грипом. Точніше, повернувся до Москви (усього лише до 18 березня).
Афіша виступу Маяковського в Одесі 22 березня 1928 року. З такою ж програмою він приїжджав і до Запоріжжя
97 років по тому дивлюся на теми його виступу в Запоріжжі.
«Агонія прози. Хроніка пожеж цікавіша за «Війну і мир». Як і чого вчитися у Пушкіна? Єсенін та єсенінчики.
Із поеми «Добре!». Бонапарт із присяжних повірених. Вусатий нянь. Я, товариші, з військової бюри. Є революція, а немає масла. Ми лише мошки.
Нові вірші. Лист до коханої Молчанова. Чавунні штани. Заміж за Зощенку. Особливе кохання».
І ви знаєте, три роки тому ще б хотілося почитати. Тепер краще подивитися на «Квіти, звіри та Марію» на бульварі Марії Примаченко.
Дякуємо за консультацію Михайлу Мордовському.
Фото: Олександр Прилепа, архів редакції, heritage.zp.ua
Використані публікації: Ю. Ніколаєв, «Поет-трибун у Запоріжжі» («Индустриальное Запорожье», 1963 рік); Олександр Грошев, «Читав він прекрасно, карбуючи кожне слово» («Индустриальное Запорожье», 2008 рік); Василь Катанян, «Маяковський: Хроніка життя і діяльності».
Раніше ми розповіли про директора запорізького палацу культури з абсолютним слухом і чому він без кінця знімав капелюха на вулиці.
А ще вам цікаво буде дізнатися, як записатися на безкоштовні курси української мови з повним зануренням.
