Першим бізнесом став кіоск, а наступним — вже кав’ярня
Не дивлячись на війну та всі складнощі, запоріжці продовжують розвивати рідне місто та започатковувати тут власні справи.
Ми поспілкувалися з Вікторією Ячало, співвласницею кав’ярні «VI CAFE» на просп. Соборному 177, яка разом із подругою розпочала два власні бізнеси вже під час повномасштабної війни — у 2023 та 2024 роках.
Читайте також: Сольова кімната та незвичайний масаж — як мешканець Запоріжжя розвиває власний оздоровчий заклад під час війни
— Чим ви займалися до того, як вирішили взагалі піти в бізнес?
Взагалі, я сім років була в декреті, після народження дитини. Так сталося, що у нас не склалося з садочком, тому була вдома. Мотивація взагалі починалася з того, що ми їздили до одної кав’ярні, пити каву, дуже смачну каву. На той момент дійсно була найсмачніша кава в місті для нас. Ми з будь-якого району міста їздили саме туди. Так познайомилася з власницею і подружилися.
Потім вона запропонувала щось разом відкрити, бо одній реально важко, якщо ти цим займаєшся — і закупками, і постачанням. Вона запропонувала, я погодилась і почала відкривати. За ці два роки ми два відкрили заклади — спочатку кіоск, зараз ось кафе. Частково сплатили за кошти гранту «Власна справа», але більшість вкладених грошей — це власні кошти.
— Коли орендували приміщення, створювали все з нуля чи щось було вже тут?
— Ні, це все ми робили. Тут був невеликий ремонт, ми трошки переробили приміщення. Ну як трошки, ми і стіни вибудовували, переробляли все. Дизайн підбирали самі.
— Чи є якась особливість в цій кав’ярні, яку ви закладали?
— Це вкладена наша душа, напевно. Ми хочемо, щоб це працювало, ми хочемо, щоб у нас було якісно і смачно. Ми над цим постійно працюємо, постійно вдосконалюємося.
— З відкриття пройшло вже пів року. Чи зросла впізнаваність, відвідуваність?
— Ми відкрились 8 березня цього року. Дуже важкі були перші місяці. В нас не дуже зручне місце розташування. На той момент, коли ми шукали приміщення, чесно кажучи, дуже мало було таких, які можна було використовувати під кав’ярню. Ми дивились одне приміщення, але там на фасаді не можна було повісити вивіску.
— Історична будівля?
— Так. Нам там подобалося, нас все влаштовувало, але не можна було ані вивіску повісити, ані столики поставити. Тому, вибрали це приміщення. Хочемо розширюватись, хочемо працювати далі. Зараз вже справи йдуть краще. Ми багато вклалися в рекламу.
Хоча місце все одно не дуже вдале. Навіть після реклами у блогерів, люди, які приходили від них, казали, що не могли нас знайти. Це, напевно, найбільший мінус цього закладу.
Чесно кажучи, нам дуже мало тут місця. Ми хотіли б розширитися. На жаль, такої можливості саме на цьому місці немає. Тут сусіди, там сусіди, які не збираються з’їжджати.
Тому, може, в майбутньому, будемо інше місце шукати, щоб відкрити більш за квадратурою кафе. Але такого варіанту, який би нас і в фінансовому, і в зовнішньому вигляді поки що ми не знайшли.
Я вважаю, у нас дуже неадекватні ціни на приміщення у Запоріжжі. Бо навіть в інших містах ми роздивлялися — набагато нижча оренда.
— Я знаю, що восени минулого року біля вашого будинку був ворожий обстріл і ви на деякий час поїхали. Чому вирішили повернутися?
— Так, була така ситуація, буквально в 50 метрах перелетіло. Було страшно. Ми в той же самий день зібралися, бо в нас двоє діток, і поїхали. П’ять місяців нас не було. А потім приїхали, одну справу відкрили, другу підряд.
Вдома краще, ніж деінде. Все одно — це рідне наше місто, в якому хочеться жити, розвиватися. У чоловіка тут бізнес весь. Знаходитися не тут і контролювати віддалено — це дуже важко. Якщо щось станеться знову, тоді ми вже зберемо речі, напевно, і поїдемо кудись далеко. А поки що залишаємося тут.
— Що у процесі створення цього закладу вам найбільше запам’яталося?
— Ремонт, підрядники і так далі. Це, напевно, було найбільше, що запам’яталося. Ми майже весь час тут знаходилися, то там не так зробили, то там не так. І по факту все одно все не так, як хотілося. Знаєте, це наші знайомі робили. Все ж таки краще з незнайомими людьми працювати, бо коли це знайомі, дуже важко. Коли хочеться ось так, а зробили інакше, теж не хочеться сваритися. Тому багато чого переробляли, доробляли. Якось так.
— Де знаходите сили й натхнення, щоб продовжувати працювати?
— Буває, хочеться все кинути. Мені здається, у всіх таке буває. Зараз навіть осінь ще, не дуже стан веселий. Але треба працювати.
Ми ж сюди вклали сили, душу і хочеться, щоб воно працювало.
— Що ви могли б побажати тим людям, які теж хочуть щось розпочати?
— Знаєте, коли сидиш вдома, нічим не займаєшся, дуже хочеться щось робити. Я по собі кажу. Бо вдома з дітьми це добре, але дах їде, чесно кажучи.
Коли починаєш, треба, напевно, цілеспрямованість, не падати духом, бо бувають складні моменти, це бізнес, дуже важко з персоналом в такому бізнесі. Просто не опускати руки і намагатися робити далі свою справу.
Раніше ми розповідали про подружжя Яну та Сергія Сліпко, які викупили кав’ярню в центрі міста та працевлаштувало переселенців.
