Перший вагон їхав зі швидкістю 10 кілометрів на годину
Трамвай у Запоріжжі з’явився рівно 92 роки тому. О 5-й годині ранку 17 липня 1932 року перший вагон рушив від площі Свободи до Дніпрогесу, а його пасажирами стали дніпробудівці.
Подія справила ефект не менший, ніж якби сьогодні в Запоріжжі пустили метро.
У перший же день свого існування запорізький трамвай перевіз 10 тисяч людей, повідомляла газета «Червоне Запоріжжя».
Читайте також: Гроші на паливо та ремонти — чи принесло результати повернення платного проїзду в електротранспорті Запоріжжя
Про ту дату історія приберегла для нас ще один цікавий дарунок – спогади очевидця. Їх залишив Аркадій Мільчин — найавторитетніший радянський книгознавець і редактор (за його посібниками колись я вчився в інституті). Дитинство Аркадія Мільчина минуло в Запоріжжі, 7-річним хлопчиком він побачив дебют міського транспорту на рейках. Ось уривок з мемуарів Аркадія Мільчина.
«Коли пройшла чутка, що сьогодні проїде перший трамвай, ми з хлопцями з нашого двору й багатьма іншими побігли на перехрестя Міхеловича – Тургенєва дивитися на небувале видовище [вулиця Міхеловича тепер Поштова, Тургенєва – Левка Лук’яненка].
Воно стало рівносильним великому святу. Перший трамвай був прикрашений квітами і транспарантами і, наче диво, прогуркотів повз нас. У ньому сиділи щасливчики-пасажири і вітально помахували запоріжцям, що висипали по обидва боки трамвайної колії.
Невдовзі мама (певно, під натиском моїх прохань) повела мене на зупинку, і ми сіли – о щастя! – у трамвай і доїхали до Південного вокзалу, а потім повернулися назад. [Заради будівництва трамвайного кола біля вокзалу – тепер Запоріжжя-1 – знесли Миколаївську церкву]. У пам’яті збереглися гордість і задоволення від здійсненого бажання та відчуття деякого страху від нечуваної ще їзди. Новим поколінням, напевне, важко зрозуміти, як можна відчувати щастя від поїздки на трамваї, але це було саме так».
Це диво їздило зі швидкістю 10-15 км/год (приблизно так біжить людина) і з інтервалом 8 хвилин. А нам тепер дивом бачиться те, що трамваї були дерев’яними. А ще вони їздили по іншому диву — греблі Дніпрогесу.
Через греблю трамваї їздили до німецько-радянської війни — з 1934 року.
На світлині 1936 року трамвай – король проїжджої частини. До нинішніх заторів ще кілька десятиліть.
Та не все було гладко на світанку запорізького трамвая.
Уже через два тижні після пуску небаченого транспорту газета «Червоне Запоріжжя» випустила критичні стріли в бік відповідної управи, комунгоспу та міліції.
Читайте також: Ще в одному запорізькому поїзді з’являться жіночі купе — подробиці
А це запорізький трамвай, сфотографований 1945 року, теж дерев’яний. І тут диво уже в самому факті наявності цієї рухомої одиниці. Адже після деокупації (14 жовтня 1943 року) усі вагони в місті виявилися спаленими. Але влада поставила наджорсткі завдання.
Читайте також: Зібрали під час війни — на лінію вийшов новий трамвай запорізького виробництва (фото)
1948 року до Запоріжжя надійшла партія трамваїв з ленінграда.
Світлину відправлення ешелону до нашого міста надрукувала газета «Большевик Запорожья». Народ прозвав ці вагони «подарком питерских рабочих». У подарунку металевим був лише низ, усе інше — дерев’яним.
Читайте також: Понад 110 років тому Запоріжжя розширило кордони – як змінилося місто
Ризикова запорізька пацанва так вподобала «дерево» (тролейбусів ще не було), що 1949 року виконком міськради ухвалив «обов’язкове рішення» «Про правила поведінки дітей та підлітків у громадських місцях і на вулицях міста», один з пунктів якого забороняв їм проїзд на підніжках і буферах трамваїв.
А така їзда в ті роки була звичною справою. Цю буденщину описав радянський (або, як його ще називають, антирадянський) письменник Володимир Войнович. По війні з Німеччиною він учився в Запоріжжі на столяра-червонодеревника. Ось уривок з його книги «Автопортрет. Роман мого життя» (переклад, вибачте, мій).
«У Запоріжжі діти […] пережили […] відступ і наступ радянських військ, німецьку окупацію, вони зазнали жаху бомбардувань, бачили, як людей убивають у бою і просто розстрілюють, багато з них самі втратили батьків чи лишилися каліками. Ніде й ніколи не бачив я стільки дітей мого віку безруких, безногих, однооких і зовсім сліпих, покалічених кулями, осколками бомб, стінами, що обвалилися, дітей, котрі стали жертвами власних ігор зі знайденими мінами чи снарядами, а також потрапили під трамвай чи вантажівку. […]
Трамваї ходили не скрізь, а автобусів і тролейбусів узагалі не було. Геть не пам’ятаю і не можу собі уявити, як долали великі відстані жінки, але для осіб мужеської статі найпоширенішим видом транспорту були попутні вантажні машини. Вони для таких, як я, ніколи не зупинялися, та я на це й не розраховував. Як усі інші хлопчики й чоловіки, я вчіплювався в борт вантажівки, на ходу залазив і на ходу зістрибував. […]
У перші повоєнні роки хлопчики й чоловіки гинули на запорізьких дорогах під машинами і трамваями в кількостях, напевно, не менших, ніж льотчики-випробувачі. […]
Ремісниче училище знаходилося далеко, на Шостому селищі. Щоби потрапити вчасно, я виходив о пів на шосту ранку, ішов хвилин двадцять до трамвая, потім чекав на нього, як усі, невизначений час, а потім їхав, якщо вдавалося проникнути всередину або вчепитися зовні. Те чи інше зазвичай вдавалося. Трамвай був ущерть набитий усередині і зовні людьми обвішаний, як новорічна ялинка іграшками. Пасажири висіли на підніжках, на вікнах, на буферах між вагонами, на задньому буфері, а дехто примудрявся навіть на передньому».
А ось уже 1958 рік (можливо, 1959), уже дорослий імпозантний чоловік. І борт усе того ж дерев’яного трамвая.
Світлина зроблена у святковий день 1 травня, а цей стильний запоріжець – Сергій Аврамович Первой.
Читайте також: Хто придумав запорізького леніна, котрий скоро перетвориться на бронзові чушки
На той час дерев’яні трамваї поступово поступалися місцем суцільнометалевим. І ось до одного кадру вже потрапляють вагони старого та нового поколінь.
1959 рік. Проспект у районі зупинки «Вузлова». На передньому плані — уже нові трамваї, а вдалині ще можна побачити старі.
Але тут на окрему увагу заслуговує і місце зйомки. «Вузлова» — це легендарна зупинка, яка пізніше стала «Україною». А ще, певно, серце трамвайного Запоріжжя на ту пору.
Ви тільки погляньте, скільки рейок було 1960 року на перетині проспекту і нинішньої вулиці Вячеслава Зайцева. Мало не вулична залізниця. Реально вузлове місце.
З огляду на будівництво «України» рейки довелося перекласти (фото 1958 року).
Потім «Вузлову» перейменували на «Універмаг «Україна» (він з’явився на місці тих двох хат справа, фото 1958 року). Але ви, напевно, ще довго чули від немолодих запоріжців колишнє «Вузлова».
Читайте також: «Маршрутні таксі» Запоріжжя – як понад 100 років містяни добиралися з міста до відомого на той час санаторію
1964 рік. Проспект на перехресті з вулицею Верхньою. Трамваї різних моделей, але обидва вже суцільнометалеві. Дерев’яні пішли в небуття.
Утім, коли я готував цю публікацію, у Фейсбуку здійнялася дискусія, де окремі запоріжці стверджували, що навіть 1974 року вони ще їздили на роботу дерев’яними трамваями.
Фото: Юрій Коваленко, Віктор Воробйов, Геннадій Пайдаркін, архів Олександра Васьковського, Тамари Саєнко, Анатолія Скворцова, архів редакції, archivzp.gov.ua
Раніше ми розповідали про запорізького письменника, який дружив з Оленою Пчілкою та Панасом Мирним.
