Четвертий рік очікування — мешканка Бердянська не втрачає надії повернути чоловіка-морпіха з полону

Четвертий рік очікування - мешканка Бердянська не втрачає надії повернути чоловіка-морпіха з полону

Аліна Михальчук не втрачає надії визволити чоловіка, бійця 501-го батальйону морської піхоти

Бердянка Аліна Михальчук чекає свого чоловіка вже четвертий рік. Він — боєць 501-го батальйону морської піхоти, який із перших днів повномасштабного вторгнення тримав оборону під Маріуполем. Історію жінки опублікували на сайті «Бердянськ 24».

Читайте також:  «Не мали права здатися» — двоє бійців ТрО 165 днів безперервно тримали позиції на Запорізькому напрямку (фото)


«Ми тоді жили без зв’язку, без світла, – пригадує Аліна. – 28 березня він ще подзвонив. А вже наступного дня, коли з’явився інтернет, я побачила пропущений дзвінок. Я дзвонила, але він уже не брав».

Після цього дівчина дізналася, що її чоловік потрапив у полон. Його впізнала на відео, де російські військові показували захоплених бійців.

У 2023 році через Червоний Хрест родина отримала перший лист від полоненого. «Він писав, що живий і сподівається скоро повернутися додому», — каже Аліна. Згодом вона дізналася, що чоловіка судили в окупованому Донецьку та засудили до 23 років позбавлення волі. Його утримують у колоніях на тимчасово окупованій території — спочатку в Макіївці, згодом у Кіровську.

«Коли мама побачила його, він важив 55 кілограмів при колишніх ста. У нього вибиті зуби, перебиті ребра, дирка в спині. Їх били, коли показували фото родини», — розповідає Аліна.

Жінка зізнається, що намагалася потрапити до чоловіка. Оформила документи, зібрала дітей і вирушила через Польщу та Мінськ до москви.

«Я їхала з вірою, що мене пропустять. Але коли приїхала в Шереметьєво, мене почали перевіряти, знімали відбитки, допитували. Я зрозуміла, що можу залишитися без дітей. Мене просто посадили на літак і відправили назад», — пригадує вона.

Нині Аліна з дітьми живе у Білій Церкві. Її доньці сім, сину п’ять.

«Донька пам’ятає тата, бо їй тоді було три з половиною. А син знає його лише по фото», — каже вона.

Попри біль, Аліна не здається й продовжує брати участь у мітингах за звільнення полонених.

«Я тримаюся лише заради дітей. Можу плакати щоночі, але маю жити далі, щоб дочекатися його».


Раніше ми повідомляли про те, що боєць запорізької бригади тримав позиції в Темирівці два місяці

Джерело

Новости Запорожья