У Запоріжжі відбулася чергова акція на підтримку військовополонених
Традиційна акція на підтримку військовополонених відбулася у Запоріжжі. Такі заходи проходять у нашому місті щовихідних, їхня мета — стати голосом військовополонених та нагадати містянам та владі, що наші захисники вже тривалий час знаходяться в неволі та нелюдських умовах.
Цього разу рідні військовополонених та небайдужі містяни зібралися на площі Поляка. Люди вишикувалися вздовж дороги та здійняли плакати, прапори й таблички.
Коли проїжджаючі автомобілі сигналять активістам — ті радіють. Ця залученість, хоч і може здаватися незначною, все одно дуже важлива, кажуть учасники акції.
Як пройшла акція, дивіться у репортажі zprz.city.
Читайте також: «Пишаємося, віримо і чекаємо» — у Запоріжжі рідні військовополонених провели забіг на їх підтримку (фото)
«Сьогодні ми зібралися на акцію «Не мовчи, полон вбиває». Це наша постійна акція, і учасників з кожним разом стає все більше. Ми хочемо нагадати всьому світу і владі, що наші захисники, герої знаходяться третій рік у полоні, де над ними знущаються, катують, вони повільно там вмирають.
І наша боротьба за них продовжується і буде продовжуватися до останнього полоненого, поки всі не повернуться додому. Це наш обов’язок — боротися за їхню волю. У нас є таке сподівання, що наші взяли у полон, в Курську, багато строковиків, і це прискорить обміни», — зазначила організаторка акції волонтерка Стелла Орел.
Одна з учасниць акції, Ольга, чекає свого чоловіка, який потрапив у полон на Курщині. На акцію вона прийшла разом зі своїм маленьким сином.
«Мій чоловік потрапив в у полон в Курській області. Він військовослужбовець 92-й бригади. Останній раз він виходив зі мною на зв’язок 12 серпня. Про те, що він потрапив в полон, я дізналася з російських телеграм-каналів. Разом з ним в полон потрапили й побратими. Тепер чекаємо офіційного підтвердження та обміну.
У нас троє дітей, найменшому скоро виповниться два рочки. Морально допомагають триматися тільки діти — тож, є заради кого жити і триматися. Ми взагалі з окупації, з міста Пологи приїхали. Тут живемо, на квартирі.
На акції я вперше. Перший місяць все було як в тумані, я зовсім не розуміла, що робити, зараз трошки прийшла в себе. Такі акції дуже важливі, це дає підтримку і надію», — каже Ольга.
Ще одна учасниця акції, Ганна, вже третій рік чекає з полону сина. На початку повномасштабної війни жінка виїхала до Запоріжжя з Маріуполя.
«Мій син — військовослужбовець бригади Азов, він служив з 2014 року, захищав Маріуполь. Як усі наші хлопці, був на Азовсталі, звідти за наказом командування вийшов в полон. Їм обіцяли 3-4 місяці полону, а вже пішов третій рік.
Ніякого зв’язку росія не дає — ні дзвінків, ні листів, нічого. Від хлопців, яких звільнили, я знаю, що він живий. У грудні сину виповниться 32 роки. Дуже хочеться, щоб цей день народження він зустрів вже на волі, вдома.
Востаннє я його бачила 12 березня 2022 року. Він мене сварив, сказав: «Чому ти ще в місті? Виїжджай звідси! Я тебе люблю, все буде добре». Після цього, як з’явилася можливість, я виїхала до Запоріжжя. Потім він був на Азовсталі, останній раз ми спілкувалися у травні, він казав: «У мене все добре, мама, я тебе люблю, все буде у нас добре, ми переможемо», — поділилася Ганна.
Раніше ми писали, що під час обміну 14 вересня з російського полону звільнили 103 захисники України, серед них дев’ять мешканців Запорізької області. Серед них — чоловік Ольги Садовської, яка три роки разом з сином ходила на акції у Запоріжжі.
Також з полону повернули трьох мешканок Бердянська, які перебували на «Азовсталі». Це Лілія Павріанідіс, Ірина Могітич та Альона Бондарчук.
Також додому повернувся військовий з Приморського Посаду Олег Нечаєв з 501-го батальйону. У полоні Олег перебував спочатку в Оленівці, потім його переводили до таганрогу та рязані.
Ще один звільнений захисник — мешканець Балабиного Ігор Тітовський.
