Працівник Запорізької АЕС прийняв рішення піти у військо у перший день повномасштабної війни
На момент повномасштабного вторгнення Володимир Бредіхін майже 30 років працював на Запорізькій АЕС. Володимир мав родину та хобі, займався волонтерством. У вільний час катався на роликах, а під час відпустки ходив у гори. Історію Героя розповіли у пресслужбі «Енергоатома».
«Війну на Донбасі я сприймав дуже болісно, – зізнається енергодарець, – ми не були готові до неї. В Енергодарі була громадська організація «Передова» і я долучився до їхньої команди. Щось приносив, щось донатив, а з кінця 2017 року – почав їздити на фронт».
Читайте також: Допомогла геодезія — боєць запорізької бригади Нацгвардії врятував побратимів від атаки ворожого дрона (відео)
Перший виїзд атомника був на Маріупольський напрямок – Бердянське, Широкіно. Тоді Володимир побачив війну на власні очі. Після чого з друзями їздив до українських захисників часто, іноді майже щовихідних.
Звістка про велику війну застала Володимира Бредіхіна дорогою до роботи – по радіо почув, що Україну бомблять. Він зрозумів, що відбувається, тому після закінчення робочої зміни вже був у військкоматі. Втім приєднатися до лав ЗСУ не встиг, оскільки почалася евакуація ТЦК.
«Я розумів, що треба йти воювати, але ситуація була незрозумілою, – пригадує захисник. – Тому постійно перебував на зв’язку зі своїм колегою та другом Платоном Шпаком, який того дня був у розпорядженні командира 113-го окремого батальйону територіальної оборони. На жаль, Платон загинув під час контрнаступу України. З цією неймовірною людиною ми пройшли всю війну пліч-о-пліч, від початку і до останнього його дня.
Тоді Платон сказав мені, що скоріш за все ми залишимось захищати Запорізьку атомну електростанцію, тож можу приєднуватися. Але через деякий час повідомив, що план по ЗАЕС відміняється, а через півгодини години від військкомату на фронт від’їжджатимуть два автобуси, якщо встигаю – буде добре. Я – встиг!
Транспорт наповнився відразу, бажаючих боронити рідну землю було чимало. Знав майже кожного. Наш батальйон формувався чи не на колесах. Десь дорогою ми зупинилися, щоб озброїтися. Облаштувались на ночівлю, хоча тоді ніхто не спав. Ці відчуття не передати, бо ти наче й розумієш, що відбувається, і водночас нічого не розумієш. Наступного дня батальйон майже повністю укомплектувався добровольцями».
Підрозділ атомника прикомандирували до 128 окремої гірсько-штурмової бригади, яка на той момент вже мала багатий досвід бойових дій в зоні проведення АТО/ООС. Тож до її складу входили воїни, які добре розумілися на законах і звичаях війни.
«Нам дуже пощастило, що ми потрапили у цю бригаду, – підкреслює Володимир. – Там були дуже досвідчені і цікаві люди. Ми з Платоном завжди трималися разом. Навіть у наряди ходили вдвох. Там ми багато розмовляли. Про все: і про війну, і про життя, і про роботу. Будували плани на майбутнє, уявляли, що будемо робити, коли повернемося додому. Планували, як саме організуємо роботу, що удосконалимо, а що просто переробимо. Але не судилося. Я його втратив. Платон загинув 22 червня 2023 року».
Читайте також: Став у стрій, як тільки отримав протез — морський піхотинець з Енергодара повернувся на фронт після втрати ноги
Під час одного з боїв Володимир отримав поранення. Далі був процес виходу з позиції на евакуацію, йшов пішки, бо евакуаційне авто близько під’їхати не могло.Далі на Володимира чекали госпіталь та довга реабілітація, майже у пів року.
Володимир Бредіхін підкреслює, що піти захищати Україну – це саме те рішення, яке він прийняв миттєво. Все інше в його житті потребує роздумів, аналізу та часу.
«Мій план відправитись на війну 24 лютого – це єдине рішення, яке я прийняв швидко і через яке жодного разу не виникало бажання пошкодувати. Бо всі інші приймаю повільніше. Поки десять разів не подумаю, поки самі собою не відпадуть якісь варіанти, рішення не приймаю.
Звісно на війні нелегко. Важко морально та фізично і цивільним, і військовим. Але нам дуже допомагали волонтери ГО «Передова». Дуже вдячний їм за все!
А ще безмежно вдячний тим, хто воює. Я знаю, як їм складно зараз, бо був там, а також продовжую спілкуватися з тими, хто ще на війні. Люди дуже втомилися, вони дійсно тримаються лише на високоморальних людських якостях. Виключно на патріотизмі. Фраза заїжджена, але тим не менше, якби не вони, то нас тут вже б не було», — каже захисник.
До тих, хто в тилу, Володимир звертається обережно. Він підкреслює, що нікого воювати не змушує, адже розуміє, що фронту без тилу не буває і не всі мають бути на передовій. Але якщо зробити хибний вибір, то можна й країну втратити.
«Звісно, що має бути ще тил, бо без нього армія довго не протягне, – пояснює чоловік. – Але мені важко зрозуміти людей, які користуються благами цієї держави і стверджують, що вони нічого їй не винні. Мені складно зрозуміти тих чоловіків, які, наприклад, торгують на ринку, а при цьому воюють і захищають їх молоді дівчата.
Все просто: хочеш жити в класній країні, зроби для цього хоча б крок – захисти державу. Бо виїхати за рахунок тих людей, які воюють вже третій рік, і не відчувають за собою підтримки, не вийде. Все одно доведеться або поміняти цих людей, або прийти їм на допомогу. Якщо кожний українець працюватиме на Перемогу, то вона настане набагато раніше».
Раніше ми розповідали про бійця запорізької тероборони, який тепер двічі святкує день народження, адже він дивом уникнув смерті на передовій.
