Між двориками і фасадами: яким був історичний центр Запоріжжя
Вулиці Старого міста — це своєрідний музей під відкритим небом. Тут, серед старих фасадів, тихих двориків та несподіваних архітектурних деталей, досі можна відчути атмосферу минулого століття.
Саме цією частиною Запоріжжя пройшла перша у цьому році екскурсія-прогулянка, яку організував Музей архітектури Запоріжжя. Її провів історик Михайло Мордовськой.
Маршрут охопив кілька важливих точок історичного району: від колишнього кладовища Олександрівська до прибуткових будинків, першої міської електростанції та будівель, пов’язаних із амбітними радянськими проєктами.
Це лише частина історій старого міста — інші будівлі та легенди стануть темою наступної публікації.
Сквер на місці кладовища
Екскурсія розпочалася у невеликому сквері біля Центральної міської бібліотеки на вулиці Гоголя. Сьогодні це спокійне місце, де розташовані навчальні корпуси, бібліотека та Музей архітектури Запоріжжя, що працює у підвальному приміщенні будівлі. Проте історія цієї ділянки значно давніша.
Як розповів Михайло Мордовськой, колись ця територія була околицею Олександрівська — так називалося Запоріжжя до 1921 року. Саме тут у XIX столітті розташовувалося велике міське кладовище.
«Там, де ми зараз стоїмо, була околиця міста Олександрівськ. Саме тут виникло велике кладовище, на якому ховали як звичайних мешканців, так і досить відомих олександрівців. Це кладовище існувало до початку ХХ століття.
Згодом його закрили, нове кладовище з’явилося за вокзалом Запоріжжя-2 — приблизно там, де сьогодні території промислових підприємств».
Після закриття старого кладовища територія поступово змінила функцію. У 1920-30-х роках тут почалася активна забудова — з’явилися нові будівлі, навчальні заклади та громадські простори. Згодом колишній некрополь перетворився на сквер і студентське містечко.
До речі, неподалік колись стояла і Пилипівська церква, збудована у 1870-х роках. У 1930-ті її демонтували, коли район почали активно перебудовувати.
Спадщина цегляної імперії
Наступною зупинкою став прибутковий будинок Мінаєва — один із тих, що належали відомій у місті родині підприємців.
Історія династії почалася з Адріана Мінаєва, який свого часу придбав невеликий цегельний завод. Згодом він розширив виробництво і перетворив його на успішний бізнес.
«На його заводах виробляли цеглу, черепицю та інші будівельні матеріали. Фактично Мінаєви стали одними з найвідоміших заводчиків Олександрівська», — розповів Михайло Мордовськой.
Після смерті засновника справу продовжили троє його синів — Дмитро, Данило та Олександр. Кожен із них керував власним підприємством, і разом вони сформували справжню «будівельну імперію». Родина не лише виробляла матеріали, а й займалася будівництвом. Саме компанії Мінаєвих спорудили чимало будівель у місті.
«У кожного з братів був свій завод. І це лише в Олександрівську. Родина володіла багатьма підприємствами з виробництва будівельних матеріалів», — пояснив історик.
Заводи згодом зникли — їх розібрали ще за радянських часів. Але слід родини в архітектурі міста залишився. Наприклад, саме фірми Мінаєвих брали участь у будівництві жіночої гімназії та одного з корпусів сучасного Запорізького національного університету.
Згодом підприємці вирішили інвестувати ще й у нерухомість.
«Вони зрозуміли: якщо є заводи і будівельні компанії, то можна будувати і власні прибуткові будинки. Так у місті з’явилася ціла мережа таких споруд», — розповів гід.
Загалом родині належало близько 16 будинків, квартири в яких здавалися в оренду.
Будівля, яку побачили учасники екскурсії, належала наймолодшому брату — Олександру Мінаєву.
Цікаво, що цей будинок має складну архітектурну історію.
«Спочатку тут стояли два одноповерхові будинки — один по вулиці Олександрівській, інший по Пилипівській. На початку ХХ століття їх вирішили модернізувати: добудували другі поверхи і фактично об’єднали в один великий будинок», — пояснив Михайло Мордовськой.
Проте якщо придивитися до деталей, можна побачити, що це не одна споруда.
«Уважний погляд помітить різницю: елементи фасаду, оздоблення першого і другого поверхів, декоративні деталі — все це відрізняється. Саме так можна зрозуміти, що колись це були різні будинки», — звернув увагу історик.
Михайло Мордовськой також пояснив, чому Мінаєви почали забудовувати саме цю частину міста.
«Наприкінці XIX століття ця ділянка була не надто привабливою. Вулиця фактично впиралася у кладовище, поруч знаходилася промислова зона з підприємствами олександрівських заводчиків. Але на початку ХХ століття ситуація змінюється.
Тут з’являються жіноча і чоловіча гімназії, механіко-технічне училище, комерційне училище, єврейська школа. Район поступово перетворюється на освітній центр», — пояснив він.
Саме тому квартири у цьому будинку були розраховані на досить заможних орендарів.
«У деяких квартирах навіть передбачалися кабінети. Для Олександрівська це було незвично — такі помешкання могли дозволити собі викладачі, чиновники або підприємці», — додав гід.
Після огляду будинку Мінаєва екскурсійна група рушила далі історичним кварталом, де на учасників чекала ще одна будівля з несподіваною історією.
Амбітний проєкт
Наступна зупинка — п’ятий корпус ЗНУ, який виходить прямо на проспект Соборний. Історія цієї будівлі пов’язана з великим радянським інженерним проєктом, що так і не був реалізований.
Споруду звели у 1933 році для Державного банку СРСР. Будівля виконана у стилі модернізму або конструктивізму — характерному для архітектури того періоду. Вона мала досить стриманий вигляд і відповідала стилістичним вимогам свого часу.
Під час Другої світової війни будівля була серйозно пошкоджена. У післявоєнні роки її відновили, але вже для іншого призначення.
У 1951 році споруду планували використати як штаб для керівництва будівництвом грандіозного інженерного проєкту — Південноукраїнського каналу.
Цей канал мав з’єднати річку Дніпро із Азовським морем. Проєкт передбачав будівництво складної системи гідротехнічних споруд. Частину плану реалізували — саме тоді з’явилися Каховська гідроелектростанція та Північно-Кримський канал.
Друга частина задуму була ще масштабнішою. Передбачалося прокласти канал через Запорізьку область у напрямку Мелітополя, а біля села Терпіння навіть створити нове водосховище за допомогою дев’ятикілометрової дамби. Далі канал мав проходити через Молочний лиман і виходити до Азовського моря поблизу Кирилівки.
«Передбачалося прокласти канал через Запорізьку область у напрямку Мелітополя. Біля села Терпіння мала з’явитися дев’ятикілометрова дамба, яка створила б величезне водосховище.
Далі канал мав проходити через Молочний лиман і виходити до Азовського моря поблизу Кирилівки.Чи був у цьому сенс — велике питання», — розповів історик.
Після смерті Йосипа Сталіна цей проєкт згорнули. Інженери розуміли, що реалізація такого задуму потребувала б колосальних ресурсів і була надзвичайно складною.
Цікаво, що один із варіантів каналу передбачав його прокладання через центральну частину Запоріжжя — там, де сьогодні розташований парк Трудової слави. Саме через ці плани територію тоді не забудували.
У підсумку канал так і не з’явився, проте тепер запоріжці мають велику зону відпочинку у самісінькому центрі міста.
В цій же будівлі можна побачити арку, яку Михайло Мордовськой називає найкрасивішою у Запоріжжі. За словами історика, саме такі деталі часто залишаються непоміченими, хоча вони й формують справжню атмосферу старого міста.
Цікаво, що фасад будівлі та її арка прикрашені стилізованими зображеннями латаття. Чи пов’язані ці «водні мотиви» з амбітним проєктом Південноукраїнського каналу, достеменно невідомо. Проте, виглядають вони досить символічно.
Перша міська електростанція
Ще одним важливим пунктом екскурсії стала будівля першої міської електростанції Олександрівська.
Попри промислове призначення, споруда виглядає досить елегантно і не нагадує типовий виробничий об’єкт. В архітектурі будівлі є декоративні елементи та характерні башти.
«Її почали будувати у 1910 році і вже через рік ввели в експлуатацію. Причому спорудили у досить красивій будівлі, яка зовсім не нагадує типовий промисловий об’єкт.
Особливістю архітектури стали башти на даху. Ці башточки виконували не лише декоративну функцію. Якщо подивитися на старі фотографії, видно, що саме з них виходили електричні дроти. Тобто фактично вони виконували роль великих опор електромережі», — пояснив Михайло Мордовськой.
На станції працювали генератори потужністю близько 100 кіловат. Сьогодні це здається смішною цифрою. Але для Олександрівська початку ХХ століття цього було цілком достатньо.
«Генератори працювали на торфі. Це було відносно екологічне паливо. Крім того, під будівлею існувала велика система вентиляційних ходів — справжні лабіринти, які відводили гарячі гази і забезпечували охолодження обладнання», — розповів історик.
Однією з головних причин будівництва електростанції була мрія міської влади про запуск трамвая:
«Міський голова Фелікс Мовчановський дуже хотів, щоб у місті з’явився електричний трамвай. У 1912 році до Олександрівська навіть приїжджала бельгійська делегація, яка перевіряла, чи вистачить потужності електростанції».
Фахівці дійшли висновку, що електростанція здатна забезпечити необхідні потужності. Однак реалізувати ці плани завадила Перша світова війна.
До ідеї трамвая повернулися лише через два десятиліття. Перший електричний трамвай у Запоріжжі почав курсувати у 1932 році — вже після будівництва Дніпрогесу.
Під час Другої світової війни будівля електростанції була частково зруйнована, але її відновили. Сьогодні споруда входить до структури «Запоріжжяобленерго» та використовується як офіс.
Цікаво, що частина автентичних елементів будівлі збереглася до сьогодні. Наприклад, оригінальні вікна першого поверху досі залишаються на фасаді будівлі, хоча всередині встановлені сучасні склопакети. Збереглися також старі труби та елементи системи вентиляції.
Це лише перша частина прогулянки старим Олександрівськом. У наступній публікації ми продовжимо мандрівку і розповімо про інші знакові будівлі історичного центру, їхні таємниці та архітектурні деталі, які роблять Запоріжжя унікальним.
Раніше ми писали про екскурсію Соцмістом з показом будівель у стилі повоєнної неокласики (у народі – «сталінський ампір») та трансформації конструктивістської архітектури у неокласичну.
Зазначимо, що екскурсії, які організує Музей архітектури Запоріжжя і департамент культури і туризму Запорізької міської ради безкоштовні.
Інформація про них з’являється на сторінках музею у соцмережах, тільки треба встигнути зареєструватись — кількість місць обмежена, а охочих багато.
Фото авторки
