У нашому місті художник Віктор Покиданець вперше використав у творчості паперові тарілки
У галереї «Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre» Центру сучасного мистецтва відбулась презентація виставки «Ілюмінатор. Пенсіонер» відомого українського художника Віктора Покиданця з Миколаєва. На відкритті побувала журналістка zprz.city.
Читайте також: Куди сходити у Запоріжжі в перші вихідні серпня: дайджест культурних подій
Віктор Покиданець працює на перетині живопису, інсталяції та об’єкта. Він є постійним резидентом (учасником) міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва «Бірючий» (тепер — BIRUCHIY contemporary art project), заснованого у 2006 році у Запорізькій області.
На виставці «Ілюмінатор. Пенсіонер» представлено 60 паперових тарілок зі швидкими портретами людей, яких художник малював у Запоріжжі, а також зі скельцями, що нагадують дитячі «секретики» (які раніше дівчата закопували у землю). На мій погляд концептуальна складова на цій виставці переважає візуальну. Тобто, щоб нею краще перейнятися бажано знати контекст, як вона створювалась, що ми й розповімо.
«Піддивився у кафе, що можна зробити на тарілках такий живопис»
Віктор Покиданець близько місяця жив у Запоріжжі, в міській арт-резиденції BIRUCHIY contemporary art project «Башта Гуліча», надихався та створював цю виставку. Її ідея прийшла, коли художник дивився у кругле віконечко «Башти Гуліча» та відвідував кафе неподалік. Про це Віктор Покиданець розказав читачам zprz.city.
— Там така цікава майстерня, з круглим віконечком, як ілюмінатор на кораблі. І я через нього дивився на вулицю, що там робиться, — розповідає zprz.city про «Башту Гуліча» Віктор Покиданець.
— А звідки ви взяли стільки паперових тарілок?
— Купив. Спочатку зайшов в кафе і там з таких паперових тарілок їли переважно пенсіонери. Коли люди їдять, водять виделками по таких тарілках, то на них залишається помазка дуже подібна на живопис. Я спочатку піддивився, що можна зробити на тарілках такий живопис — напівграфічний, напівкольоровий. Спершу у кафе попросив, мені дали 10 нових тарілок. А потім в магазині докупив.
Тож, приходиш собі в кафе, заказав щось, там сидять люди, і ти їх малюєш. Чомусь з молодими не дуже виходило, хоча тут є і портретики молоді. Але, в основному, на контакт йшли люди пенсійного віку. Коли я збирав скельця, то вони могли принести й скельце яке небудь. Знаєте, тут, в центрі, ніде немає скельців, навіть у дворах. Гарно вбирають у вас. І в основному вони зібрані на Хортиці, де мені організували екскурсію. Там повно битого скла.
— У галереї представлені портрети відвідувачів кафе?
— Не тільки, почалося з кафе. Я міг малювати й десь на лавочці. Головне, треба було малювати швидко. Це треба просто отак водою, акварелькою помастити і робити за секунди, бо довго ніхто сидіти не хоче, стидається.
— Для виставки все в Запоріжжі було зроблено чи щось дома доробляли?
— Все в Запоріжжі.
«Деякі художники навіть спеціально поробили собі круглі вікна»
— Неодноразово відвідувала «Башту Гуліча», коли вона ще була художньою майстернею, але ніколи не думала про кругле віконечко, як про ілюмінатор. Чому у вас виникла така асоціація?
— Можливо тому, що я з Миколаєва і в нас там кораблі, катери, катери, яхти. Деякі художники навіть спеціально поробили собі круглі вікна — заліпили, замурували квадратні. Такі моремани. Поставили морські телефони, там є така защіпка, щоб вони не падали.
— А ви, випадково, не були моряком?
— Ні, я був артилеристом.
— Ви родом з Тернопільщини. А скільки років живете в Миколаєві?
— Десь понад 30 років. Ще жив в Києві років десять. Зараз в Миколаєві.
— Сподобалось це місто?
— Мені багато міст подобається. Я одружився десь в 1983-му році, і нас направили на роботу Миколаїв. Тоді після інституту давали направлення на роботу.
— А що ви закінчили?
— Одеський педагогічний інститут, але там був художньо-графічний факультет. І один час він був доволі сильний, може, навіть, не гірше за якісь художні інститути, бо все залежить від викладачів.
— Чим же вас так Миколаїв привабив, що ви обрали його для життя?
— Там є такий свободний такий вітер, можна вийти куди-небудь. Він на острові знаходиться, з одної сторони Інгул, з другої — Південний Буг, вихід в Чорне море. Куди не підеш, всюди річка. Ну, зараз вже не походиш. Потім в мене були друзі яхтсмени, можна було покататись на яхті, це прекрасно.
«І починаєш якісь цегли шукати, мозаїку, черепиці, сірникові коробки»
— Цікаво, як і коли ви перейшли від живопису об’єктів?
— Ну, це я не згадаю, тому що давно було. Я такий художник настрою. В мене немає такого, що щось собі придумав, і малюю одне й те саме. Взагалі, періодично пишу живопис, я, в принципі, живописець.
Але коли набридає, то переходжу на якусь другу техніку. І починаєш якісь цегли шукати, мозаїку, черепиці, сірникові коробки. В принципі, немає значення, що саме — те, що під рукою. Мені спеціально не треба нічого відшукувати, бо все є навкруги. Головне, щоб предмет був всім знайомий.
— На тарілках вперше малюєте?
— Ні, я малював на керамічних «Общепіт», такі раніше були в їдальнях.
На паперових тарілках вперше малював зараз, у Запоріжжі.
— А який у вас улюблений предмет у творчості?
— Ой, то мені отак як щось приглянеться, то я його люблю тижні два-три. А потім попадається щось друге, то я вже той предмет люблю. Те, що робиш, те і любиш.
— Зараз що улюблене?
— Я перейшов на живопис. Привіз майстерню полотна і хочу живопис зробити.
— Скажімо так — який предмет ви найбільше використовували?
— Сірникові коробки. Тобто, в мене з ними було найбільше робіт. Я їх робив і великими, і маленькими. Збільшував макети, тому що звичайні на виставці майже не видно. А потім виявилося, що це не має значення. Хочеш, можеш підійти подивитися. Тепер тарілки, виходить, якщо рахувати по штуках. Ще є й керамічні.
— А чим вам цікаві сірникові коробки?
— Це такий носій, тобто, на чому ти малюєш. І він виявився цікавішим, ніж просто таку графіку зробити, наприклад, на площині. Тому, що коробочка об’ємна, вона як скульптура.
А чого мені захотілося? Бо коробочки настільки «вбиті» бувають, подряпані, зашоргані, засмальцьовані, що там графіка ставала якоюсь… І ще там завжди малюнок дуже лаконічний.
Тож, подобаються лаконічністю і «вбитістю». Новенькі коробочки мені не так цікаві. Я ще щось й потру. А теми придумаєш — те, що тобі в голову прийде. Були типу критично-радянські, були компіляції радянської графіки вперемішку з іншою…
— Як змінилася ваша творчість під час повномасштабної війни?
— Майже не змінилася. Я нічого не зробив, наприклад, воєнного, бо не можу це робити.
Внутрішнє щось помінялося. А відношення до мистецтва, до зображення майже не змінилося. Теми теж майже не змінилися. Я можу їх просто розпрацьовувати на інших матеріалах, щось розширювати, доповнювати, але це приблизно те саме.
— Яка ваша улюблена тема?
— Не знаю. Починаєш щось робити, що получиться, то і робиш. І коли получається, то думаєш: «О, це ж я і хотів».
До речі, у колекції Запорізького обласного художнього музею є картина Віктора Покиданця «Африка земля» і витинанки з серії «Живі дерева» його дружини Ірини Покиданець (Мазурок).
Як працює галерея Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre
Галерея «Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre» ЦСМ працює з 10.00 до 19.00, з середи по неділю. Вихідні — понеділок, вівторок.
Адреса Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre: просп. Соборний, 145 (зупинка «ТЦ «Україна»).
Вхід безкоштовний.
Т. 050-424-20-54.
В разі безпосередньої загрози місту всі локації ЦСМ (три галереї) зачиняються до стабілізації безпекової ситуації. За цим нижче ви можете переглянути найближчі укриття та їхнє розташування поблизу кожної з галерей ЦСМ: https://ukryttya.zp.gov.ua/
Ми писали про квітковий оазис посеред прифронтового міста: як зараз виглядає запорізький ботанічний сад (фото).
Фото автора
